Частина 2. Складові страхового процесу

Тема 4. Суб’єкти страхового процесу. Їх взаємозв’язок і роль

1. Суб’єкти страхового процесу: страховики, страхувальники, посередники, орган державного нагляду за страховою діяльністю.

2. Страховий ринок і його організаційна структура.

3. Необхідність регулювання страхової діяльності. Методи регулювання.

4. Статистична та бухгалтерська звітність страховиків.

5. Світовий страховий ринок. Проблеми розвитку страхового ринку в Україні.

1. Суб’єкти страхового процесу: страховики, страхувальники, посередники, орган державного нагляду за страховою діяльністю

Будь-які відносини передбачають наявність, як мінімум, двох суб’єктів. У страховій справі страховик та страхувальник — головні суб’єкти.

Страховики — юридичні особи (акціонерні, повні, командитні товариства або товариства з додатковою відповідальністю), що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності від певних державних органів. Вони виробляють умови страхування і пропонують страхові послуги своїм клієнтам.

Страхувальники — юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори щодо страхування свого власного інтересу або інтересу третьої особи, сплачують страхові премії (внески) і мають право (за договором або за законом) на отримання компенсації ( страхового відшкодування) при настанні страхового випадку (за застрахованими подіями).

Посередники – страхові брокери або агенти, че­рез яких укладаються договори страхування і вирішуються окремі пи­тання щодо врегулювання претензій.

Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” (ст. 4) визначає об’єкти страхування як майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані:

• з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

• з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

• з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Конкретизація видів страхових послуг, пропонованих страховиком страхувальникові, визначається правилами, які встановлює сам страховик, котрий : займатися тільки тими видами страхування, які визначені в ліцензії.

У статті 17 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” зазначено, що правила страхування підлягають реєстрації уповноваженими органами і мають містити:

• перелік об’єктів страхування;

• порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;

• страхові ризики;

• винятки із страхових випадків і обмеження страхування;

• строк та місце дії договору страхування;

• порядок укладення договору страхування;

• права та обов’язки сторін;

• дії страхувальника у разі настання страхового випадку;

• перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;

• порядок і умови здійснення страхових виплат;

• строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;

• причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;

• умови припинення договору страхування;

• порядок вирішення спорів;

• страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;

• страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;

• особливі умови.

У разі, коли страховик запроваджує нові правила страхування чи вносить до правил страхування зміни та (або) доповнення, страховик повинен подати ці нові правила, зміни та (або) доповнення для реєстра­ції до Уповноваженого органу. Уповноважений орган має право відмовити у виданні ліцензії та реєстрації правил чи змін та (або) доповнень до них, якщо подані правила страхування або зміни чи доповнення до них суперечать чинному законодавству, порушують чи обмежують права страхувальника або не відповідають вимогам цієї статті. Страхова компанія – спеціалізована фінансова організація, яка повинна проходити процедуру державного регулювання. Тільки після отримання спеціального дозволу — ліцензії в Міністерстві фінансів України — у державному органі виконавчої влади, який займається державним регулюванням страхової діяльності на території України і здійснює нагляд за діяльністю страхових компаній, страхова компанія має право займатися безпосередньо страхуванням. Ліцензія — документ, який підтверджує право на проведення конкретних видів страхування (перестрахування) при дотриманні правил страхової діяльності. Ліцензування — видача страховим організаціям дозволу на право здійснення тих чи інших видів страхування. Умови ліцензування передбачають механізм попереднього контролю за достатністю власних ресурсів, включаючи статутний капітал.

Відповідно до ст.38 Закону України “Про страхування” ліцензування страхової діяльності з 31 березня 2000 р. здійснює Міністерство фінансів України на підставі Указу Президента України “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” від 15.12.1999 р. До цього часу ліцензування здійснював Укрстрахнагляд. Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії. Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.

Для отримання ліцензії страховик зобов’язаний подати до Уповноваженого органу заяву, до якої додаються:

• копії установчих документів та копія свідоцтва про реєстрацію;

• довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;

• довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства, або товариства з обмеженою відповідальністю;

• правила (умови) страхування;

• економічне обгрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

• інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вишу економічну або юридичну освіту, копія диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту, інформація про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Уповноваженим органом.

Орган страхового нагляду згідно з чинним законодавством зобов'язаний розглянути клопотання страховика про видачу йому ліцензії у термін, що не перевищує 30 календарних днів з часу отримання всіх передбачених статтею 38 Закону України “Про страхування” документів. Якщо страховик вносить якісь зміни в документи, необхідні для отримання ліцензії, то він зобов'язаний повідомити орган страхового нагляду у десятиденний термін з часу реєстрації цих змін у встановленому порядку.

Орган страхового нагляду може відмовити страховику у видачі ліцензії на проведення тих чи інших видів страхування. Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на проведення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України. Про відмову у видачі ліцензії орган страхового нагляду повідомляє юридичну особу в письмовій формі із зазначенням причин відмови. Спори про відмову у видачі або відкликанні ліцензії розглядаються у судовому порядку.