3. Тенденції розвитку відносин власності в Україні

Процес денаціоналізації означає повернення власності попереднім власникам. Зрозуміло, в Україні така форма роздержавлення через об’єктивні і суб’єктивні обставини не може широко застосовуватися. Тому приватизація являє собою програму впорядкованого входу країни у ті сфери діяльності, де приватне підприємництво спроможне функціонувати досить успішно.

Для України особливо важливими є ще й такі цілі і завдання:

• формування прошарку приватних власників-підприємців; залучення іноземних інвестицій;

• сприяння демонополізації економіки;

• створення конкурентного середовища;

• підвищення ефективності діяльності підприємств;

• соціальний захист населення і розвиток об’єктів соціальної інфраструктури за рахунок коштів від приватизації.

Відповідно до чинного законодавства України приватизація державної власності здійснюється на основі таких принципів:

• законність;

• пріоритет прав трудового колективу підприємства, що приватизується;

• забезпечення соціальної захищеності і рівності прав громадян України у процесі приватизації;

• пріоритетне надання прав власності громадянам України;

• безкоштовна передача частини державного майна кожному громадянину України;

• приватизація державного майна на платній основі із застосуванням приватизаційних паперів;

• дотримання антимонопольного законодавства;

• повне, своєчасне і достовірне інформування громадян про всі дії щодо приватизації.

В Україні існує певна різноманітність викупу державних підприємств трудовими колективами. Всі їх можна поділити на чотири основні групи. Перша – повний викуп підприємства. Друга – дроблення підприємства та організація численних викупів. Третя – викуп допоміжних виробничих підрозділів великих підприємств. Четверта – викуп підприємств, що належать місцевим органам влади.

Важливим елементом процесу приватизації стає перетворення державних підприємств на акціонерні компанії. Найбільшою популярністю тут користуються програми розвитку акціонерної власності членів трудових колективів. Ось чому необхідно вивчити той досвід, що є в національних програмах участі найманого персоналу у власності підприємств розвинутих країн світу. Впровадження цих програм дозволяє досягти балансу між трьома ключовими проблемами, що викликають у суспільстві найбільше занепокоєння в період приватизації, - соціальною справедливістю, економічною ефективністю і надходженням коштів у державний бюджет.

Тема 6. Товарне виробництво і товарно-грошові відносини.

1. Форми організації виробництва.

2. Товар і його властивості. Вартість: альтернативні теорії. Двоїстий характер праці, втіленій у товарі.

3. Форми вартості. Закон вартості і його роль у розвитку товарного виробництва

4. Сутність і функції грошей.

5. Закони грошового обігу. Інфляція.

6. Еволюція грошей.

1. Форми організації виробництва

Натуральне виробництво – це така форма господарювання, за якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробників, споживання всередині господарств, в яких вони зроблені.

Натуральне виробництво характеризується такими рисами: примітивне, замкнене господарство, орієнтоване на власні ресурси, де продукти створюються для особистих потреб, тобто безпосереднього споживання там, де продукт було виготовлено. Суспільний поділ праці в ньому перебуває у зародковому стані, характерні примітивна техніка, малопродуктивна ручна праця, властиві прямі натуральні економічні зв’язки: виробництво – розподіл –споживання.

Товарне виробництво є формою господарювання, за якої продукти праці виробляються відособленими господарюючими суб’єктами, які функціонують не для власних, а для задоволення потреб інших суб’єктів через ринок. Основні риси – це господарство відкритого типу, продукти виробляються для суспільних потреб. Виробництво засноване на суспільному поділі праці та економічній відокремленості товаровиробників. Для нього характерні постійний розвиток продуктивних сил, технології виробництва, використання всіх компонентів людської (розумової, фізичної) праці; властиві непрямі економічні зв’язки: виробництво – розподіл – обмін – споживання. Економічним фундаментом є розширене відтворення.

Товарне виробництво характеризується тим, що продукти виробляються відокремленими спеціалізованими виробниками і для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж тих продуктів, що стають товарами. Основними причинами виникнення товарного виробництва є: суспільний поділ праці і спеціалізація виробництва, обмеженість ресурсів; соціально-економічна відособленість виробників; необхідність обміну продуктами праці на основі еквівалентних виробничих витрат. З погляду соціально-економічних відносин приватна власність як одна з основних умов виникнення і розвитку товарного виробництва.

Товарне виробництво буває двох типів: просте і розвинуте (капіталістичне, підприємницьке).

Просте товарне виробництво – це таке товарне виробництво, що характеризується: розрізненістю, роздробленістю, невеликими розмірами; безпосереднім і добровільним поєднанням працівника із засобами виробництва; відсутністю купівлі-продажу робочої сили; власною працею товаровиробників; продукт праці належить товаровиробнику.

Розвинуте (капіталістичне) товарне виробництво ґрунтується на значній машинній індустрії та автоматизованих системах; виробник відчужений від засобів виробництва; допускається загальна праця товаровиробників і купівля-продаж їх робочої сили; мета виробництва – одержання високого прибутку власниками засобів виробництва.

Просте і розвинуте товарне виробництво мають спільні риси: суспільний поділ праці; повну соціально-економічну відособленість товаровиробників; еквівалентність відносин; ринкові зв’язки між виробниками і споживачами; визнання суспільного характеру праці через ринок; рух економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу; виробництво для обміну з метою одержання прибутку; конкуренцію і відкритість відносин; стихійний характер розвитку; економічну мотивацію до праці.

За товарного виробництва саме ринок вирішує, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти. Тому товарне господарство є ринковим.