3. Функції права

Функції права — це основні напрями дії права на суспільні відносини з метою їх урегулювання. У функціях права відобра­жується його соціальне призначення, місце і роль в системі соціальних норм. Розрізняють загально-соціальні та спеціаль­но-юридичні функції права.

Загально-соціальні функції права — це неформальний вплив права як явища культури на весь комплекс суспільних відносин.

До загально-соціальних функцій права відносяться:

• інформаційна функція, яка полягає в тому, що право через свої джерела (закони, укази, інструкції тощо) інформує людей та їх об'єднання про встановлені зразки правомірної поведінки, про їх юридичні права та обов'язки тощо;

• виховна — виявляється у формуванні в людей за допомо­гою своєчасних і ефективності правових приписів переконання у їх справедливості і соціальній обумовленості, у формуванні поваги до права в цілому;

• пізнавальна (гносеологічна) — сутність її проявляється в тому, що право відображує закономірності розвитку суспільст­ва, справжній стан його розвитку, а значить, є джерелом знань про нього;

• комунікативна — знаходить вираз у тому, що знання та вірне розуміння змісту, обумовленості і спрямованості права інших країн сприяють розширенню взаємних контактів між країнами та полегшують спілкування між їх населенням та ін.;

• спеціально-юридичні функції права — це дія права на сус­пільні відносини, яка забезпечується за допомогою специфічних юридичних засобів.

Розрізняють регулятивну й охоронну спеціально-юридичну функцію права.

Регулятивна функція права спрямована на упорядкування суспільних відносин шляхом встановлення правил поведінки їх учасників.

Ця функція може бути статичною та динамічною.

Регулятивно-статична функція права полягає в юридичному закріпленні сталих, розвинутих суспільних відносин, гарантуючи в такий спосіб їх недоторканність.

Регулятивно-динамічна функція права проявляється в заохо­ченні і стимулюванні розвитку тих суспільних відносин, які відображають певні соціальні цінності, але перебувають на етапі свого становлення.

Охоронна функція права спрямована на захист позитивних суспільних відносин шляхом усунення соціальне шкідливих і небезпечних діянь людей і їх об'єднань, відновлення поруше­них прав суб'єктів.

4. Структура права

Структура права — це спосіб організації взаємодіючих та взаємозумовлених елементів права, які утворюють його внут­рішню побудову. У межах структури права розрізняють ряд елемен­тів, що утворюють своєрідні "пари": матеріальне та процесуальне право; регулятивне та охоронне право; приватне та публічне право; об'єктивне і суб'єктивне право.

Матеріальне право утворюють правові норми, які визначають права й обов'язки учасників правовідносин. До матеріального права відносяться, наприклад, норми Конституції України, які встановлюють права й обов'язки людини і громадянина. Отже, мета матеріального права полягає в установленні бажаних зразків поведінки суб'єктів права у тих або інших суспільних відносинах.

До процесуального права відносяться правові норми та інсти­тути, які встановлюють порядок, процедуру реалізації прав і обов'язків суб'єктів, що визначені нормами матеріального права. Процесуальне право походить від матеріального та обслуговує його інтереси. Прикладом норм процесуального права можуть слугувати норми, які встановлюють порядок реалізації встановле­них Конституцією України прав і обов'язків людини і громадянина.

Регулятивне право — це сукупність правових норм, що регу­люють поведінку суб'єктів права шляхом встановлення їх прав і обов'язків та визначення порядку реалізації цих прав і обов'яз­ків. Інакше кажучи, норми регулятивного права встановлюють зразки суспільно корисної (правомірної) поведінки суб'єктів.

Охоронне право — це сукупність норм права, які встановлю­ють певні види і міри юридичної відповідальності за порушення приписів регулятивного права. Мета охоронного права полягає в забезпеченні захисту правомірної поведінки суб'єктів права. До нього відносяться, наприклад, норми кримінального права, норми адміністративного права, які містяться у Кодексі про адміністративні правопорушення України, та ін.

До публічного права відносяться норми права, які регулюють відносини у сфері загальнодержавного, сукупного інтересу гро­мадян і одна із сторін яких представляє державу або місцеве самоврядування.

Сюди входять, наприклад, норми, які регулюють відносини, пов'язані з організацією і функціонуванням органів державної влади та місцевого самоврядування, з забезпеченням правопо­рядку тощо. Це в основному норми конституційного, адміністра­тивного та ряду інших галузей права.

Приватне право — це сукупність правових норм, що регулю­ють відносини у сфері приватного інтересу індивідів, у їхній майновій діяльності та в сімейних стосунках. До приватного пра­ва належать, наприклад, норми цивільного та сімейного права.

Об'єктивне право — це сукупність усіх чинних норм права, які виступають нормативним регулятором суспільних відносин і є критерієм правомірності чи неправомірності дій їх учасників.

Суб'єктивне право утворюють визначені нормами об'єктив­ного права види і міри можливої та обов'язкової поведінки суб'єктів (права і обов'язки суб'єктів), реалізація яких забезпе­чується державою.

Слід зазначити, що об'єктивне право та суб'єктивне право розглядаються не лише як складові елементи структури права, а й як два аспекти розуміння та пояснення права в його об'єктив­ному та суб'єктивному значеннях.

Лекція 10. Норма права

1. Поняття і види норм права.

2. Логічна структура норми права.