2. Нормативно-правові акти: поняття, ознаки, види

Нормативно-правовий акт — це прийнятий у встановленому порядку компетентним суб'єктом офіційний письмовий документ, в якому в односторонньому вольовому порядку встановлюються, змінюються чи скасовуються норми права.

Нормативно-правовий акт є основним джерелом права в Ук­раїні і характеризується такими ознаками:

1) приймається спеціально уповноваженими на те суб'єктами (органами держави та органами місцевого самоврядування);

2) є офіційним письмовим документом, який має обов'язкові атрибути: назву (закон, указ, постанова тощо), найменування суб'єкта, що його прийняв (Президент, Кабінет Міністрів), вка­зівку на час набрання ним чинності та ін.;

3) встановлює нові загальнообов'язкові правила поведінки (норми права), змінює або скасовує чинні;

4) приймається у відповідності з визначеною законом проце­дурою;

5) має певну юридичну силу, яка відображає його співвідно­шення з іншими нормативними актами, місце і роль у системі законодавства. Так, укази Президента України мають нижчу юридичну силу порівняно із законами, які приймаються Верхов­ною Радою України, але вищу, ніж акти Кабінету Міністрів України;

6) надає волі правотворчого суб'єкта офіційного характеру.

Від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні правові документи, що не містять норм права і не вносять безпосередньо змін у законодавство. Наприклад, акти затвердження положень, правил, статутів чи акти, які складаються з декларацій, відозв, закликів. Практичне значення має розрізнення нормативно-пра­вових актів і актів застосування норм права. Останні акти містять не правила поведінки загального характеру, а індивіду­альні правові приписи, адресовані індивідуально визначеним суб'єктам і призначені для вирішення конкретних юридичних справ, засвідчення тих чи інших фактів та ін.

Від нормативно-правових актів слід відрізняти правозастосовчі акти, тобто правові документи, які приймаються компетентними органами держави з метою врегулювання конкретних правовідно­син. Прикладом правозастосовчого акта можуть слугувати накази про зарахування на навчання до вищого навчального закладу або про звільнення працівника з роботи.

Головні відмінності між цими видами правових актів наве­дені у таблиці 1.

На підставі різних ознак (критеріїв) нормативно-правові акти поділяються на такі основні види:

1) за суб'єктами видання:

а) акти народу (прийняті референдумом);

б) акти органів держави;

в) акти органів місцевого самоврядування;

г) спільні акти органів держави і недержавних організацій;

2) за юридичною силою:

а) закони — нормативно-правові акти, що приймаються коле­гіальним представницьким органом державної влади (парламентом) або всенародним голосуванням (референдумом) і регулюють най­важливіші суспільні відносини.

За юридичною силою та за деякими іншими ознаками закони поділяються на певні види:

• конституція — це основний, головний закон держави, який приймається в особливому порядку, встановлює основні за­сади суспільного й державного ладу, регулює найважливіші з її точки зору суспільні відносини у сфері організації і здійснення державної влади і місцевого самоврядування та у сфері правового статусу людини й громадянина. Конституція є законом, який має найвищу юридичну силу в державі, вона становить наріж­ний камінь системи її законодавства;

• конституційні закони — закони, які вносять певні допов­нення, зміни, уточнення до тексту конституції. Як і конституція, ці закони приймаються в особливому, ускладненому порівняно з іншими законами порядку, а тому мають вищу щодо них юри­дичну силу;

• органічні закони — закони, на необхідність існування яких прямо вказує конституція. Так, частина 3 статті 88 Консти­туції України згадує закон про регламент Верховної Ради України, який і буде органічним законом;

• кодекси — закони, в яких об'єднуються й систематизуються правові норми, що регламентують певну сферу суспільних відносин. Як правило, кодекси становлять основу певної галузі законодавст­ва. Наприклад, Цивільний кодекс є основою цивільного законо­давства. Кримінальний кодекс — кримінального законодавства, Сімейний кодекс — шлюбно-сімейного законодавства тощо;

• звичайні закони (поточне законодавство) — це всі інші закони, що приймаються парламентом або референдумом і не входять до вищевказаних груп.

Слід зазначити, що органічні закони, кодекси та звичайні (поточні) закони мають однакову юридичну силу, яка нижча за юридичну силу конституції та конституційних законів;

б) підзаконні нормативно-правові акти — акти, які видаються на основі та на виконання законів і з метою їх конкретизації уповноваженими на те державними органами (Президентом, Кабінетом Міністрів тощо).

В абсолютній більшості випадків підзаконні нормативно-пра­вові акти видаються органами виконавчої державної влади. Усі без винятку підзаконні акти мають меншу юридичну силу, ніж будь-який закон, і не можуть суперечити йому. В іншому разі підзаконні акти визнаються недійсними з моменту свого прий­няття й підлягають скасуванню.

За сферою дії та за суб'єктами, що їх видають, підзаконні нормативно-правові акти поділяються на такі види:

• акти загальної дії. їх дія поширюється на всіх суб'єктів, що знаходяться на території держави. В Україні до таких актів відносяться нормативні укази Президента, постанови Кабінету Міністрів;

• акти місцевої дії (локальні акти). Дія таких актів поши­рюється на певну частину території держави, на якій вони є обов'язковими до виконання. Такими актами є нормативні акти місцевих державних адміністрацій або органів місцевого самоврядування;

• відомчі акти. Вони різновидом актів загальної дії, але від­різняються від них тим, що хоча й діють на всій території держави, але є обов'язковими лише у певних сферах суспільних відносин.

Відомчі акти видаються міністерствами і є обов'язковими до ви­конання на всій території держави, але лише в тій сфері суспіль­них відносин, керівництво якою входить до компетенції даного міністерства. Так, нормативні акти Міністерства освіти і науки України обов'язкові до виконання всіма суб'єктами, що на території України здійснюють всі види освітньої та наукової діяльності. У той же час акти цього Міністерства не можуть регулювати відносини, пов'язані, наприклад, із забезпеченням правопорядку в державі, що входить до компетенції Міністерства внутрішніх справ і регламентуються його відомчими актами;

• акти внутрішньої дії. Ця група підзаконних нормативно-правових актів спрямована на врегулювання власної діяльності державного органів, що їх видають. Прикладом може слугувати Регламент Верховної Ради України, який врегульовує конкретний порядок утворення комітетів і тимчасових комісій Верховної Ради, особливості здійснення голосування у разі прийняття тих чи інших рішень тощо.

За ступенем абстрактності правових норм, які в них містять­ся, нормативно-правові акти бувають:

а) первинні;

б) конкретизаційні.

За характером волевиявлення компетентного суб'єкта вони поділяються на акти:

а) встановлення норм права;

б) зміни норм права;

в) скасування норм права;

За галузями законодавства поділяються на цивільні, кри­мінальні, кримінально-процесуальні та ін.

За часом дії розмежовуються на акти, що приймаються:

а) на визначений строк;

б) на невизначений строк.

Поширеною диференціацією нормативних актів є їхня кла­сифікація за суб'єктами правотворчості. Верховна Рада України видає закони й постанови; Президент — укази і розпорядження. Органи виконавчої влади України видають такі нормативно-пра­вові акти: Кабінет Міністрів — постанови і розпорядження; керівники міністерств і відомств — інструкції, вказівки, накази; керівники місцевих державних адміністрацій — рішення, накази.