2. Оборотні кошти.

На підприємствах мають місце поточні витрати фінансових коштів, які у процесі господарювання здійснюють певний кругообіг (проходять грошову, виробничу і товарну стадії).

На першій стадії кругообігу вони витрачаються на придбання сировини, матеріалів та інших ресурсів, тобто переходять з грошової форми в матеріально-товарну, формують певні виробничі запаси, потім вступають у другу стадію-виробничу. На цій же стадії у процес виробництва включаються робітники, що одержують за виконану роботу заробітну плату. Потім матеріально-товарні цінності матеріалізуються у формі готової продукції. На останній стадії кругообігу виготовлена продукція продається і підприємство має відповідну виручку (суму грошей), яка не лише повністю відшкодовує раніше авансовані витрати, але й містить певний прибуток.

Саме таким чином здійснюється кругообіг поточних витрат фінансових коштів. Рухаючись по стадіях кругообігу послідовно і безперервно, ці кошти у певній своїй частині одночасно знаходяться в різних формах (грошовій, товарній) на усіх стадіях. Оборотні кошти-це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування і забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу.

Формування і регулювання окремих елементів оборотних коштів має свої особливості. З огляду на це виокремлюють оборотні кошти у сферах виробництва та обігу, а також їх розподіляють на нормовані і ненормовані (мал. 4.2).

Певне практичне значення мають виявлення і оцінка структури оборотних коштів. Вони (кошти) використовуються ефективніше тоді, коли більша їх частина зайнята у сфері виробництва.

Необхідний розмір грошових коштів, що вкладаються у мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперервного процесу виробництва продукції, найкраще визначити шляхом їх нормування (розрахунку нормативів).

Мал. 4.2 елементний склад оборотних коштів підприємства (фірми ).

Відомі три методи розрахунку нормативів оборотних коштів: аналітичний, коефіцієнтний і прямого рахунку.

Аналітичний (дослідно - статистичний) метод передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з наступним корегуванням фактичних запасів та вилученням з них надлишкових.

Коефіцієнтний метод полягає в уточненні діючих на початок розрахункового періоду нормативів власних оборотних коштів у відповідності із змінами в цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів.

Метод прямого рахунку-це науково обґрунтований розрахунок нормативів по кожному нормованому елементу оборотних коштів (виробничим запасам, незавершеному виробництву, витратами майбутніх періодів, залишками готової продукції).

У практиці господарювання він є основним, інші ж методи розрахунків використовуються як допоміжні.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах.

За своїм економічним змістом виробничі запаси розподіляються на елементи, що: 1) відносяться до оборотних фондів (сировина, матеріали, паливо) і 2) тяжіють до основних фондів (запасні частини для ремонту; інструмент, інвентар та інші малоцінні предмети). Методика визначення нормативу оборотних коштів у відокремлених двох видах виробничих запасів неоднакова.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що відноситься до оборотних фондів, визначається шляхом помноження середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їх запасу в днях.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві залежить від обсягу виробленої продукції, собівартості окремих її видів.

де - середньоденний випуск товарної продукції за її виробничою

собівартістю;

- середня тривалість виробничого циклу;

- коефіцієнт наростання витрат.

Ефективність використання.

Для оцінки ефективності функціонування оборотних коштів використовують певні показники, а її підвищення-відповідні шляхи (мал. 4.3).

Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їх обороту, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягу вироблюваної продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва.

Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) розраховується шляхом ділення вартості реалізованої продукції за діючими оптовими цінами за певний період на середній залишок оборотних коштів за той же період.

Показник, що є по відношенню до кількості оборотів зворотним, прийнято називати коефіцієнтом завантаження. Він показує, скільки оборотних коштів (у частках одиниці) припадає на кожну грошову одиницю реалізованої продукції. Тривалість одного обороту в днях (або швидкість обороту,) оборотних коштів визначається як співвідношення кількості днів у розрахунковому періоді (для кварталу-90 днів, року-360 днів) і коефіцієнту оборотності за той же період. Для характеристики економічної ефективності використання оборотних коштів може застосовуватися показник їх рентабельності, обчислюваний як відношення прибутку підприємства до суми його оборотних коштів.

Внаслідок прискорення оборотності фінансових (грошових) коштів зменшується потреба в них, відбувається процес вивільнення цих коштів з обороту. Розрізняють абсолютне (зменшення потрібної суми коштів) та відносне (реалізація більше продукції при фіксованій сумі коштів через поліпшення їх використання) вивільнення грошових коштів з обороту.

Серед шляхів підвищення ефективності використання оборотних коштів чільне місце належить оптимізації виробничих запасів. Саме з оптимізацією пов'язані найбільші резерви скорочення запасів на підприємствах особливо з матеріаломістким виробництвом. За спеціально зробленими розрахунками. на промислових підприємствах з річним обсягом випуску продукції на 150-200 мли. грошових одиниць.