1.1.3. Канальний сом (Ictalurus punctatus)

Канальний сом відноситься до ряду сомоподібних, родини кошачих сомів. Канальний сом – перспективний об'єкт вирощування як у ставових, так і в індустріальних господарствах, використовуючих теплую воду ГРЕС, АЕС. Природний ареал мешкання канального сома – водойми Південної Америки.

Канальний сом це теплолюбива риба. Температурний оптимум для його росту лежить у межах 25 - 30^оС. Разом з тим він добре переносить зимівлю у водоймах, які знаходяться під льодом на протязі 3-4 місяців.

Канальний сом мешкає у прісних водоймах, дорослі особини зустрічаються у водоймах з солоністю до 19-21%о. Размножуються ці риби при солоності до 11%о. Вимогливі до кисневого режиму. Вміст кисню не повинен знижуватися нижче 5 мг/л. При зниженні кисню до 3 мг/л споживання корму зменшується або взагалі припиняється.

За характером споживання канальний сом є поліфагом. У природних умовах личинки і мальки харчуються зоопланктоном, більш дорослі риби – подьонками, ручейниками, хірономідами, молюсками. Соми завбільшки 30 см здатні споживати мілку рибу.

Статева зрілість наступа у віці 5 - 8 років, в умовах водойм-охолоджувачів - на 3-му році життя.

Нерест проходить влітку при температурі води 20-22^оС. Робоча плодючість становить 7-10 тис . ікринок на 1 кг маси. Кладка має вид уплотненної виноградної грозді. Ікра крупна, жовта і клейка. Розвиток ікри при температурі 28-30^оС триває 5 діб, при температурі 20-23^оС – 10 діб. Личинки при викльові мають масу 20-30 мг. Сом переходить на штучний корм одразу після розсмоктування жовточного міхура.

При вирощуванні канального сома маса цьоголіток за нормативами становить 20 г, дволіток - 500-600 г. Найбільш доцільно цю рибу вирощувати у господарствах, які використовують скидні теплі води ГРЕС і АЕС.

1.1.4. Буфало (риби-буйволи)

Ряд коропоподібних, родина чукучанових, рід буфало. Завезені з Америки три види: великоротий, малоротий і чорний. Вони близькі між собою і схожі на коропа. Ареал буфало в Північній Америці простягаєть­ся від Канади до Мексики. За харчовими ознаками ціниться вище коропа. У цьоголіток буфало масою до 15 г різниці у харчуванні між видами немає. Всі вони харчуються зоопланктоном. Із збільшенням маси малоротий та чорний буфало переходять на споживання бентосу, а великоротий харчується зоопланктоном.

Великоротий буфало (ІсtіоЬиs сургіnеllиm) — досягає маси 45 кг, за темпами росту перевищує коропа. Рот верхній, великий. Густі та довгі тичинки у зябрах (8—12 мм), на яких багато виростів, що створює складний фільтр. Фільтраційна пластинка у великоротого буфало у 1,5 рази більше, ніж у строкатого товстолобика. Харчується зоопланктоном.

Статевої зрілості досягає на 4-му році, на Північному Кавка­зі — на 3-му році при масі 2—2,5 кг, а самці у 2-річному віці. Ха­рактерне для них «шлюбне вбрання» у вигляді білих горбиків на голові і тілі. Нерест відбувається у травні при температурі + 19°С. Ікру викидають на рослинність. Діаметр її 1,2 мм, після набухання — 1,45—1,55 мм. Робоча плодючість трилітніх самок 170—250 тис. ікринок. Розвиток ікри триває 5 діб.

Вага цьоголіток становить до 40 г, максимальна — 400—500 г, дволіток — до 800—1500 г, триліток — 2000—2500 г, чотирилі­ток — до 3500 г (рибгосп «Гарячий Ключ» Краснодарського краю). В умовах Підмосков'я річняки досягають маси 70 г, дволі­тки — 480 г. Добре засвоюють штучні корми (комбікорм, зерно­ві відходи тощо).

Великоротий буфало тримається в товщі води, тому легко виловлюється тягловими знаряддями лову (невід).

Малоротий буфало (ІсtіоЬиs ЬиЬulиs) відрізняється від ве­ликоротого невеликим ротом. Живе в невеликих непроточний глибоких водоймах. Живиться бентосом і зоопланктоном. Тичинки на зябрах короткі, висота їх 6,7—7 мм. Тіло риби високе, 25—30 % від довжини. Розмноження в усіх видів буфало проходить однаково. Зрілість малоротого буфало настає пізніше на 1—2 роки — самці в 3-річному, а самки в 4—5-літньому віці. Цьогорічки жи­вляться в основному зоопланктоном, дволітки та трилітки переходять на бентос (80 %) та детрит. Добре поїдають також і ком­бікорм.

Чорний буфало (ІсtіоЬиs nіgег) — займає проміжне місце між великоротим і малоротим буфало. Рот нижній, невеликий. Тичин­ки короткі, їх розмір 7—10 мм висотою 4,5—5 мм.

За біологією подібний з раніше описаними видами. Живиться зоопланктоном у молодому віці, а потім переходить на бентос. Росте швидко — дволітки досягають 700—2100 г, трилітки — 2100—3000 г.

Нерест відбувається у травні при температурі води + 19,5°С із застосуванням гіпофізарних ін'єкцій. Ікра відкладається на рос­линність.

Буфало несприйнятливі до таких інфекційних захворювань як краснуха, запалення плавательного міхура, зяберний некроз. Буфало більш теплолюбові ніж короп. Тому для їх вирощування підходять водойми південних районів, а також водойми-охолоджувачі.