- •Міністерство аграрної політики україни
- •Методичні рекомендації
- •Передмова
- •Перелік тем, винесених на самостійне опрацювання Модуль 1. Біологічні основи рибництва
- •Модуль 2. Технологія ставового рибництва
- •Модуль 3. Спеціальні методи вирощування товарної риби та нерибних об′єктів прісноводної аквакультури
- •Модуль 1. Біологічні основи рибництва
- •Біологічна характеристика перспективних об′єктів рибництва (буфало, канальний сом, веслоніса, тіляпія)
- •1. Веслоніс (Polydon spathula)
- •1.1.3. Канальний сом (Ictalurus punctatus)
- •1.1.4. Буфало (риби-буйволи)
- •Запитання для самоперевірки
- •Література
- •1.2. Додаткові риби ( щука, судак) та їх використання в практиці рибництва
- •1.2.1. Щука (Esox lucius)
- •1.2.2. Судак (Stizostedion luciopezca)
- •Запитання для самоперевірки
- •Література
- •Модуль 2. Технологія ставового рибництва
- •2.1. Гідротехнічні споруди ставків
- •Запитання для самоперевірки
- •Література
- •2.2. Характеристика окремих категорій ставків
- •1. Характеристика виробничих ставів
- •Запитання для самоперевірки
- •Література
- •2.3. Основні види кормів, які застосовуються у рибництві, та їх характеристика
- •Запитання для самоперевірки
- •Література
- •2.4. Комбіновані форми ведення рибницького господарства
- •2.4.1. Коропо - качині господарства
- •2.4.2. Рисо-рибні господарства
- •2.5. Рибництво на торф'яних кар'єрах
- •Запитання для самоперевірки
- •Література
- •2.6. Рибоводно-біологічні норми транспортування живої риби
- •2.6.1. Перевезення статевих продуктів і личинок
- •2.6.2. Перевезення живої риби
- •2. Орієнтовна потреба у воді (у літрах на 1 кг риби)
- •3. Нормативи по перевезенню риби
- •Запитання для самоперевірки
- •Література
- •2.7. Ветеринарно-санітарні вимоги при вирощуванні і перевезенні риби
- •2.7.1. Санітарно-профілактичні вимого при проектуванні та будівництві рибоводних господарств
- •2.7.2. Профілактична робота на рибоводному підприємстві
- •4. Дезинфектанти, що використовуються в аквакультурі
- •Запитання для самоперевірки
- •Література
- •Модуль 3. Спеціальні методи вирощування товарної риби та нерибних об′єктів прісноводної аквакультури
- •3.1. Культивування водоростей
- •3.2. Культивування кормових безхребетних
- •3.2.1.Культивування гіллястовусих ракоподібних
- •3.2.2. Культивування зяброногих ракоподібних
- •3.2.3. Культивування олігохет
- •2 Рис. 4. Стадії розвитку Chironomus dorsalis: / — імаго; 2 — личинка; 3 — кладка яєць .4.Культивування хірономід
- •Запитання для самоперевірки
- •Література
1.1.3. Канальний сом (Ictalurus punctatus)
Канальний сом відноситься до ряду сомоподібних, родини кошачих сомів. Канальний сом – перспективний об'єкт вирощування як у ставових, так і в індустріальних господарствах, використовуючих теплую воду ГРЕС, АЕС. Природний ареал мешкання канального сома – водойми Південної Америки.
Канальний сом це теплолюбива риба. Температурний оптимум для його росту лежить у межах 25 - 30оС. Разом з тим він добре переносить зимівлю у водоймах, які знаходяться під льодом на протязі 3-4 місяців.
Канальний сом мешкає у прісних водоймах, дорослі особини зустрічаються у водоймах з солоністю до 19-21%о. Размножуються ці риби при солоності до 11%о. Вимогливі до кисневого режиму. Вміст кисню не повинен знижуватися нижче 5 мг/л. При зниженні кисню до 3 мг/л споживання корму зменшується або взагалі припиняється.
За характером споживання канальний сом є поліфагом. У природних умовах личинки і мальки харчуються зоопланктоном, більш дорослі риби – подьонками, ручейниками, хірономідами, молюсками. Соми завбільшки 30 см здатні споживати мілку рибу.
Статева зрілість наступа у віці 5 - 8 років, в умовах водойм-охолоджувачів - на 3-му році життя.
Нерест проходить влітку при температурі води 20-22оС. Робоча плодючість становить 7-10 тис . ікринок на 1 кг маси. Кладка має вид уплотненної виноградної грозді. Ікра крупна, жовта і клейка. Розвиток ікри при температурі 28-30оС триває 5 діб, при температурі 20-23оС – 10 діб. Личинки при викльові мають масу 20-30 мг. Сом переходить на штучний корм одразу після розсмоктування жовточного міхура.
При вирощуванні канального сома маса цьоголіток за нормативами становить 20 г, дволіток - 500-600 г. Найбільш доцільно цю рибу вирощувати у господарствах, які використовують скидні теплі води ГРЕС і АЕС.
1.1.4. Буфало (риби-буйволи)
Ряд коропоподібних, родина чукучанових, рід буфало. Завезені з Америки три види: великоротий, малоротий і чорний. Вони близькі між собою і схожі на коропа. Ареал буфало в Північній Америці простягається від Канади до Мексики. За харчовими ознаками ціниться вище коропа. У цьоголіток буфало масою до 15 г різниці у харчуванні між видами немає. Всі вони харчуються зоопланктоном. Із збільшенням маси малоротий та чорний буфало переходять на споживання бентосу, а великоротий харчується зоопланктоном.
Великоротий буфало (ІсtіоЬиs сургіnеllиm) — досягає маси 45 кг, за темпами росту перевищує коропа. Рот верхній, великий. Густі та довгі тичинки у зябрах (8—12 мм), на яких багато виростів, що створює складний фільтр. Фільтраційна пластинка у великоротого буфало у 1,5 рази більше, ніж у строкатого товстолобика. Харчується зоопланктоном.
Статевої зрілості досягає на 4-му році, на Північному Кавказі — на 3-му році при масі 2—2,5 кг, а самці у 2-річному віці. Характерне для них «шлюбне вбрання» у вигляді білих горбиків на голові і тілі. Нерест відбувається у травні при температурі + 19°С. Ікру викидають на рослинність. Діаметр її 1,2 мм, після набухання — 1,45—1,55 мм. Робоча плодючість трилітніх самок 170—250 тис. ікринок. Розвиток ікри триває 5 діб.
Вага цьоголіток становить до 40 г, максимальна — 400—500 г, дволіток — до 800—1500 г, триліток — 2000—2500 г, чотириліток — до 3500 г (рибгосп «Гарячий Ключ» Краснодарського краю). В умовах Підмосков'я річняки досягають маси 70 г, дволітки — 480 г. Добре засвоюють штучні корми (комбікорм, зернові відходи тощо).
Великоротий буфало тримається в товщі води, тому легко виловлюється тягловими знаряддями лову (невід).
Малоротий буфало (ІсtіоЬиs ЬиЬulиs) відрізняється від великоротого невеликим ротом. Живе в невеликих непроточний глибоких водоймах. Живиться бентосом і зоопланктоном. Тичинки на зябрах короткі, висота їх 6,7—7 мм. Тіло риби високе, 25—30 % від довжини. Розмноження в усіх видів буфало проходить однаково. Зрілість малоротого буфало настає пізніше на 1—2 роки — самці в 3-річному, а самки в 4—5-літньому віці. Цьогорічки живляться в основному зоопланктоном, дволітки та трилітки переходять на бентос (80 %) та детрит. Добре поїдають також і комбікорм.
Чорний буфало (ІсtіоЬиs nіgег) — займає проміжне місце між великоротим і малоротим буфало. Рот нижній, невеликий. Тичинки короткі, їх розмір 7—10 мм висотою 4,5—5 мм.
За біологією подібний з раніше описаними видами. Живиться зоопланктоном у молодому віці, а потім переходить на бентос. Росте швидко — дволітки досягають 700—2100 г, трилітки — 2100—3000 г.
Нерест відбувається у травні при температурі води + 19,5°С із застосуванням гіпофізарних ін'єкцій. Ікра відкладається на рослинність.
Буфало несприйнятливі до таких інфекційних захворювань як краснуха, запалення плавательного міхура, зяберний некроз. Буфало більш теплолюбові ніж короп. Тому для їх вирощування підходять водойми південних районів, а також водойми-охолоджувачі.