25. Ктиторство

Один з перших портретних типів, який вже мав самостійне від ікони зображення це ктиторські та донаторські портрети. Ці портрети функціонально стоять поруч з іконопортретами. Ктиторські та донаторські портрети, створені митцями для уславлення їх діяльності. Традиції донаторського портрету збереглися ще з часів Київської Русі, на яких портретовані тримають в руках споруджений ними храм. В Україні було прийнято писати такі полотна у повен зріст. На донаторських та ктиторських портретах портретований зображений, як правило, одягнутим в розкішний одяг, з атрибутами влади в руках, поруч нього на столі розп’яття, в верхній частині портрета зображувався власницький герб, внизу чи вгорі міг бути напис маляра. Єдине, що церква, яку вони будували, зображена не в руках, а на другому плані портрета у віконній проймі. До цієї групи слід віднести портрети козацької старшини Стародубського полковника Михайла Миклашевського – ктитора Георгіївського собору і Трапезної церкви Видубицького монастиря, чернігівського полковника Василя Дуніна-Борковського – ктитора Єлецького монастиря, отамана Війська Донського Данила Єфремова – ктитора Києво-Печерської Лаври, київського воєводи Адама Киселя– ктитора Максаківського монастиря, магната, Каневського старости Миколи Потоцького – ктитора Успенського собору та братського корпусу Почаївської лаври. Як ми бачимо, ктиторський портрет був розповсюджений по всім теренам України, і часто створювався, як надмогильна епітафія. Характерними рисами донаторського портрету виступають зосереджене самозаглиблення, відсутність життєвих зв’язків та контактів, споглядальність знаходячи вираження в підкресленій нерухомості, в застиглому погляді, направленому в безкінечність. Зустрічаються жіночі портретні зображення, особливо на Західній Україні. Вони також зображені частіше на повний зріст, з гербом в правому куту та написами. Портрет Ганни Гойської (власність Почаївського монастиря), фундаторки Почаївського монастиря, написаний приблизно у 1597 р. до урочистої передачі нею ікони Почаївської Пресвятої Богородиці. Ктиторами та фундаторами виступало не тільки багате духівництво, а й козацька старшина, міщани, селянство. З кінця ХVІІІ ст. ктиторські портрети виходять з ужитку, так як скасовано козацький устрій, а духівництво втрачає авторитет.

22. Золота доба укр.. Церковного співу. Д. Бортнянський…

В історії української художньої культури ІІ половину ХУІІІ ст.. називають «золотим віком» української музики. У цей період класичних вершин досягає духовна і хорова творчість блискучого тріо український композиторів М.Березовського, А Веделя і Д.Бортнянського. У 17-18 ст. урізноманітнюється музичний побут українців, переважно в містах, розвивається інструментальне музикування. Набувають поширення музичні цехи, що об»єднають міських музикантів. Традиція навчання музики, яке спочатку зосереджувалося в братських школах, згодом поширилося на інші заклади. У 17-18 століттях центром підготовки високоосвічених кадрів стала Києво-Могилянська академія, де ще за часів ректора Лазаря Барановича було організовано студентський хор. Відомим осередком спеціальної музичної освіти була Глухівська музична школа. Наприкінці ХУІ ст.. виник новий хоровий жанр, що став провідним в українській професійній музиці козацької доби – партесний концерт. Його становлення відбулося під впливом стилю бароко. У творчості видатних представників української музичної культури другої половини ХУІІІ ст. М .Березовського, А.Веделя, Д.Бортнянського багато частинний концерт набуває рис своєрідної хорової симфонії. Основоположником жанру духовного хорового концерту циклічної структури в українській музиці був Максим Березовський(1745-1770.) Творчість М.Березовського, що поєднала традиції італійської музики з елементами мелодики українських пісень, мала велике значення для подальшого становлення вітчизняного професійного музичного мистецтва.

Артемій Ведель (1767-1808)- композитор, хоровий диригент, співак, скрипаль - увійшов в історію музичної культури як митець, який писав виключно сакральну хорову музику. У творчості А.Веделя, що охоплює сферу духовної музики, дуже дійсно відчутний вплив української народної пісенності. Усі твори створені композитором для виконання хором , тобто без інструментального співу.

Дмитро Степанович Бортнянський (1751-1825)- - класик хорової музики 18 ст. знаменитий український і російський композитор Д.Бортнянський – майстер хорового письма ассареlla .Він дуже добре знав людські голоси і вмів надавати звучанню хору особливої виразності та краси . В творчості Д.Бортнянського поєднались найновіші, на той час, досягнення світової композиторської техніки, зокрема італійської школи, з вітчизняними музичними традиціями. В історію світової культури Д.Бортнянський ввійшов як реформатор церковного співу. Він створив понад 100 хорових творів – святково-урочистих, скорботних. Значний вплив справила творчість Бортнянського на західноукраїнських композиторів 19 ст. Його хорова музика й досі звучить в багатьох країнах світу. В одному із найвеличніших храмів Нью-Йорка – Єпископальному Соборі святого Івана Богослова стоїть єдине в світі скульптурне зображення Д.Бортнянського. Його встановлено поряд з 11 іншими скульптурами найвидатніший авторів церковних творів.