45. Український авангардний живопис.

Авангард є прямим породженням нових ритмів життя, прискорених темпів змін, величезних, емоційних та психологічних перевантажень. Авангардне мистецтво несе в собі специфіку світовідчуття людини XX століття. Історію авангардного живопису можна умовно поділити на два періоди. Перший охоплює 1907—1914 роки. Світова і громадянська війни перервали певною мірою цей процес. Другий період починається з 1920 року, коли знову вибухнули творчі сили у всіх видах мистецтва: літературі, театрі, живопису, архітектурі. Цьому бурхливому бажанню осягати нові форми було покладено кінець у 30-х роках у Радянському Союзі, Німеччині, Італії та ін. — тих державах, де перемогли тоталітарні чи фашистські режими. Причиною нищення авангарду була монополія однієї ідеології, що виявлялося несумісним з мистецтвом, розрахованим не стільки на почуттєве, скільки на інтелектуальне сприймання. В 10-ті роки — ще у спокійній атмосфері лише інтелектуально вируючої Європи — українські художники мали змогу знайомитися з європейськими школами і течіями. Найбільше притягувала атмосфера французької столиці з її музеями, виставками, майстернями, а також Краків, Мюнхен, де також існували мистецькі осередки. Український живописний авангард, як кожний великий стиль, має наднаціональний характер. Однак такі його риси, як колористичне багатство, як присутність у фарбах, у формах елементів середньовічної ікони, а також колориту київських мозаїк і, нарешті, декоративність (запозичена з українського селянського побуту, взята від хати-мазанки) — вся вітальна сила селянського мистецтва надають йому певної національної специфіки.

Гордістю українського авангардного мистецтва є також всесвітньо відомий скульптор-кубофутурист Олександр Архипенко. Його роботи: "Відчай", "Запорожець", "Юда". Архипенко зображав не мислителя, а мисль, не людину в розпачі — відчай. Його приваблювали образи архаїчні, наповнені волею до життя, оті "половецькі баби", що стояли по українських степах як вартові вічності. У мистецтві, вважав Архипенко, слід уникати конкретності, щоб упоратися з такими абстрактними елементами, як символ, асоціація і відносність. Таким чином, український мистецький авангард творив справді високе мистецтво. 10—20-ті роки становлять собою цілу епоху в житті України. В цей період істинно ренесансного злету Україна показала, яке багатство талантів і обдарувань має наш народ. Митці й науковці натхненно, наполегливо працювали у різних умовах — і колоніального існування в останні імперські роки, і в суворі, жорстокі часи війни й революції, і в перші — ще сприятливі для розбудови національної культури — пореволюційні роки; творили надзвичайно інтенсивно і плідно науку і мистецтво найвищого рівня. Тому таким вагомим став тогочасний вітчизняний доробок і такий значний його внесок у світову культуру.

43. Загальна х-ка тоталітарної культури.

Тоталитарная культура – это массовая культура. Тоталитарные идеологи всегда стремились подчинить себе народные массы. Культура носила массовый утилитарный, можно даже сказать примитивный характер. Общество, народ мыслился как масса, где все равны, а ,соответственно, искусство должно быть понятно каждому. Поэтому все произведения создавались реалистично, просто, доступно для обыкновенного обывателя. Картины – чаще всего пейзажи, сцены из жизни рабочих или портреты вождей; музыка простая, без сложных композиций, ритмичная, бодрая; в литературе – героические сюжеты. В тоталитарной культуре всегда присутствует ''культ борьбы''. Тоталитарная идеология всегда борется против идеологии, инакомыслящих, борется за светлое будущее и т.д. В культуре это выразилось в ''идеологии бойца''. Такими бойцами в СССР были активисты, люди, которые ''проповедовали религию'' партии. Врагами в СССР были буржуи, кулаки, волюнтаристы, диссиденты Врагов всячески осуждали и наказывали. Особо злостных врагов народа исключали из партии, увольняли, отправляли в лагеря, тюрьмы и даже расстреливали. Врагами также могли быть ученые или целая наука. Культ личности в СССР. Первая половина 70-х годов была временем рождения культа Генерального секретаря. Символ Вождя прослеживается во всей культуре СССР. В предисловии любой книги, даже научной, всегда было упоминание о вожде. Существовало огромное количество книг, картин, скульптур и фильмов о вождях. Герой выступает строителем новой жизни, преодолевающим препятствия любого рода и побеждающим всех врагов. Тоталитарное образование. В школе учили так, как было угодно партии и только тем предметам, которые были угодны партии. Кроме того, проводилась большая “идеологическая работа”. В моде была замена имен и новые имена для новорожденных. Предлагались – для девочек: Атлантида, Индустрия, Октябрина, Февралина, Коммуна. Для мальчиков – Червонец, Спартак, Текстиль. Тоталитарное искусство. Тридцатые годы были периодом распространения соцреализма и его победы в СССР. Его сущность заключалась в правдивом, исторически конкретном изображении действительности. Характерными чертами соцреализма являются: идейность, партийность и народность. Главной темой соцреализма были воспевания труда, героизм, трудовой подвиг, достижения народного хозяйства. Тоталитаризм в литературе. Фактически из сферы изображения в л-ре ушли все конфликты между личностью и государством, властью, конфликты, возникающие вследствие насильственной коллективизации, репрессии, конфликты в семьях, в коллективе, на войне, изображение голода, нужды и нищеты. Не следовало писать о смерти (за исключением героической). Тоталитаризм в архитектуре. Всюду кирпичные или панельные блоки, одинаковые дома. Повсюду в Советском Союзе, проезжая, путешественник видел эти монолиты. Строительство жилых домов носило утилитарный характер: только чтобы люди выжили, ничего лишнего. В одинаковых домах жили одинаковые люди. Если же говорить о скульптуре, то преобладали изображения вождей (бюсты, памятники Ленину, Сталину) или композиции на тему советских трудящихся. Тоталитаризм в музыке. В музыке преобладали тяжелые монотонные мелодики, в основном марши. Кроме того, советские люди пели песни о вожде, о социализме, о социалистических подвигах. Таким образом, в культуре тоталитарного государства господствовала одна идеология и мировоззрение. Как правило - это утопические теории. Монополия на идеологию пронизывала все сферы жизни, культуру в особенности. В СССР такой идеологией стал марксизм, потом ленинизм, сталинизм и т.д.

42. Рух передвижників в Україні +

Передвижники (повна назва: Товариство пересувних художніх виставок) — творче ідеологічне об'єднання художниківРосійської імперії, в тому числі і українських, що було створено й активно діяло в останній третині XIX століття. Певний вплив на передвижницький рух мали подібні художні течії у Західній Європі, романтизм та ідеї народництва. В естетичному плані члени Товариства цілеспрямовано протиставляли себе і свої творчі пошуки, а також спосіб популяризації творчості представникам офіційного академізму. Певний вплив на передвижницький рух мали подібні художні течії у Західній Європі, романтизм та ідеї народництва. Свою діяльність передвижники будували на засадах кооперації.

Особенно тесными были взаимоотношения передвижников с Киевской школой, руководимой Н.И.Мурашко. В 70-80-х годах начали складываться коллективы художников в крупных центрах - в Киеве, Одессе, Харькове. Большинство художников тянется к передвижническому движению и прямо или косвенно примыкает к нему. Среди украинских передвижников было немало пейзажистов. Уже в эти годы выступают со своими пейзажами П.А.Левченко, В.К.Менк и другие. Для некоторых из них 80-е годы стали важным этапом их творческого развития, к примеру - для С.И.Светославского. В 80-е и в начале 90-х годов искусство передвижников достигает своего наивысшего расцвета. В новых исторических условиях - условиях подъема революционного движения и назревания первой русской революции - происходит дальнейшее развитие и углубление демократического реализма, что обусловливает блестящие успехи во всех видах живописи, и особенно в живописи бытовой и исторической.

Передвижництво несло велику просвітницьку роль, мало велику кількість послідовників і в цілому здійснило значний вплив на розвиток мистецтва Росії та України. На рубежі 19—20 вв.(століття) мистецтво ряду П. стало втрачати глибину віддзеркалення життя, викривальний пафос. Товариство втрачав минулий суспільний вплив, але основне ядро П. до кінця зберегло вірність реалізму і демократичним ідеалам. У 1890—1900-х рр. в творчості передової групи П. з'являлися соціалістичні ідеї, що відображали розвиток робочого руху, народжувалися елементи соціалістичного мистецтва. Багато П. увійшли до радянської художньої культури, з'явилися носіями великих реалістичних традицій 19 ст і допомогли формуванню мистецтва соціалістичного реалізму. Товариство П. розпалося в 1923. Його члени влилися переважно в АХРР, продовжуючи в нових історичних умовах служити своїм мистецтвом народові.