5. Культура іраномовних кочовиків доби раннього заліза…

Кіммерійці – кочовий іраномовний народ, який примандрував із Нижнього Поволжя у причорноморські степи у 9 ст. до н. е. й панував тут упродовж двох століть. Кіммерійці – перший народ на наших землях, чия назва нам відома. Зберегли її писемні джерела, щоправда не самих кіммерійців, позаяк вони не мали писемності, а ассирійців та греків. Найдавніша згадка про кіммерійців міститься у славнозвісній «Одіссеї», а найдокладніша – у праці Геродота. Загадковими та незбагненними видавалися мешканці причорноморських степів грецьким авторам.

Воєнні походи кіммерійців дошкуляли не лише народам Близького Сходу. Пануючи в причорноморських степах, вони не могли оминути світу землеробів Лісостепу. На землях від середнього Дністра на заході до середньої течії Ворскли на сході за тих часів мешкали численні племена, що їх археологи називають носіями чорноліської культури. Свою назву культура дістала від великого Чорного лісу, що у верхів’ях річки Інгулець, де було знайдено її пам’ятки. Археологічні знахідки свідчать, що вони вирощували просо, ячмінь, жито, пшеницю. Врожай збирали бронзовими серпами і зберігали його у спеціальних ямах, зроблених у долівках жител. Зерна збиралося вдосталь, щоб утримувати велике поголів’я свиней. Крім того, чорнолісці розводили корів, кіз, овець, коней. Перших нападів кіммерійців чорнолісці зазнали вже від початку їхнього панування в Степу. Та найбільш гострим це протистояння було у 8 ст. до н. е. Саме тоді виникли потужна захисна лінія з багатьох фортець-городищ уздовж Тясмина, а в Чорному лісі – оперезане трьома рядами валів і ровів городище. Боротьба проти кіммерійців була жорстокою, напади кочівників закінчувалися здебільшого руйнівною пожежею, багато чорнолісців потрапляли у полон.

Якими б непереможними воїнами здавалися кіммерійці, у 7 ст. до н. е. їхнє панування у Степу урвалося, а самі вони розпорошилися, підкорені значно могутнішими племенами скіфів. Народи Великої Скіфії не мали писемності. Про їхній духовний світ довідуємося зі скіфських прикрас, посуд, а також із розповідей греків. Посуд, зброю, прикраси скіфи оздоблювали сценками зі своїх міфів, легенд. Отож,  уважне їх вивчення дає змогу відновити скіфську міфологію. Зображення  богів зберігаються на скіфських пам’ятках. Неповторності їм надає «звіриний стиль». Для оздоблення зброї та предметів побуту скіфи використовували зображення оленів, баранів, коней, пантер, барсів, левів, птахів і риб. Трапляються також зображення фантастичних істот – крилатих грифонів із тулубами левів і грифобаранів. Ставили скіфи й кам’яні скульптури – навершя курганів. Із каменю вирубалися схематичні чоловічі фігури, на яких часом прорізали риси обличчя, руки, деталі одягу та зброї.

 Сармати

У 3 ст. до н. е. скіфів у причорноморських степах заступили сармати. Ці споріднені зі скіфами іраномовні кочовики походили з приуральсько-поволзьких степів. Як вони називали самі себе, науці невідомо. Йменням «сармати»їх нарекли греки та римляни.