Питання 42. Козацтво як явище історії та культури

Література: 5, ст. 126 – 133; 29, ст. 165 – 166; 31, ст. 121 – 126; 26, ст. 443 – 448.

Вказати на те, що унікальним явищем історії та культури ХYІ - ХYІІІ ст. було козацтво, яке втілило в собі кращі національні риси українського народу. Воно виступало оборонцем рідного краю від зовнішніх ворогів, чинило активний опір соціальному та національно-релігійному гнобленню, стало творцем нової форми державності на українських землях. Колискою козацтва була Південна Україна, що перебувала на межі двох різних цивілізацій: європейської (хліборобської, християнської) та азійської (кочової, мусульманської). Саме специфічні умови та особливості життя і породили такий історичний феномен як українське козацтво. Перші згадки про козацтво датуються ХІІІ ст.., але як нова соціальна верства воно сформувалося в ХY- ХYІ ст. Вперше термін «козак» згадано в Початковій монгольській хроніці від 1240р., в перекладі з тюркської мови означає одинокий, схильний до завоювання, бунтар, забіяка, розбійник. В Україні поняття «козак» набуло значення особисто вільної, мужньої, хороброї людини, незалежної від офіційних властей, захисник України та оборонець православної віри. Водночас козак - дрібний власник, виробник, принциповий ворог кріпосницької системи – став суспільним ідеалом для переважної більшості українського народу. Козаки перетворили вчорашнє дике поле на плодючі угіддя, а самоврядні козацькі громади стали самобутніми військовими осередками.

В історичній літературі існує чимало версій походження слова «козак». Назвати найбільш поширені:

- хозарська – ототожнює козаків з давніми народами степу «хозарами»;

- чорноклобуцька – вбачає в козаках нащадків «чорних клобуків» - тюркського племені, яке в давньоруські часи жило в південних степах;

- «черкаська» - вважає виникнення козацтва наслідком процесу міграції в Подніпров’я черкесів, які до того проживали в Тмутаракані;

- татарська – виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Вітовта;

- автохтонна - доводить, що як спільнота козацтво є прямим спадкоємцем вічових громад Київської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися у військово-службові формування, підпорядковані великому литовському князю;

- болохівська – пов’язує козаччину з існуванням у давньоруських автохтонних громадах так званих болохівців, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів;

- бродницька – висвітлює генетичний зв'язок козацтва зі слов’янським степовим населенням періоду Київської Русі – бровниками, які жили в пониззі Дунаю;

- уходницька – пов’язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли;

- захисна - пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч татарській загрозі;

- соціальна – факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі.

Жодна з цих теорій не може пояснити всю складність виникнення та формування козацтва, але більшість з них містить раціональні зерна, синтез яких дає можливість наблизитися до правильної відповіді.

Вказати на дію різних чинників, які зумовили появу козацтва:

• існування великого масиву вільних земель зі сприятливими для життєдіяльності умовами;

• досвід освоєння південних територій уходниками, бровниками та ін.;

• природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження та самореалізації;

• зростання великого феодального землеволодіння, яке прискорювало процес господарського освоєння та колонізації нових земель;

• посилення феодальної експлуатації, наростання релігійного та національного гніту;

• зростання зовнішньої загрози, нагальна потреба захисту від нападів турків і татар;

В козаки йшли в основному селяни, міщани, студенти, шляхта, які відповідали таким вимогам:

- володіли українською мовою;

- сповідували православну віру;

- були особисто вільними;

- пройшли нелегку школу навчання.

Знавець запорізького козацтва Д. Яворницький дає цікавий опис козаків, які були характерним типом свого народу і свого часу: «Козаки були переважно середнього зросту, плечисті, ставні, міцні, сильні, на обличчі повні, округлі, від літньої спеки і степового повітря смагляві. З довгими вусами на верхній губі, з розкішним оселедцем на тім’ї, у смушковій гостроверхій шапці, з люлькою в зубах, справжній козак завжди дивився похмуро, спідлоба, сторонніх зустрічав спочатку непривітно, вельми неохоче відповідав на питання, але згодом лагіднішав, обличчя його під час розмови веселішало, живі проникливі очі засвічувались вогнем і вся його постать дихала мужністю, молодецтвом, заразливою веселістю і неповторним гумором».

За дніпровськими порогами козаки будували засіки ( «січі») для захисту від ворожих нападів. Головною Січчю була Запорізька Січ, яку М. Грушевський назвав «вогнищем козацької сили, солідарності і організованості». Перша писемна згадка про Запорізьку Січ з’явилася в 1551р. у польського історика М. Бельського. Заснування першої Запорізької Січі історики пов’язують з ім’ям козацького ватажка Д. Вишневецького (у народі Байда) на о. Мала Хортиця. Байда був вихідцем із княжого роду із Вишнівця на Волині.

Описати, як облаштована Січ: це був замок, обведений валами і палями, з баштами і стрільницями, укріплений гарматами. Укріплення були у вигляді неправильного чотирикутника зі сторонами по 200м. Для легшої оборони закладали січ між двома річками на підвищеному місці. Вал насипали висотою до 10м, а на валу ставили частокіл. В’їзні ворота укріплювали високою баштою. Посередині січової площі був широкий майдан, на якому відбувалися козацькі ради. Довкола майдану стояли козацькі курені – великі будинки, в яких жили козаки та церква із дзвіницею, пушкаря, скарбівниця та інші військові будови. На січі завжди панував дух братерства і рівності. Козацький устрій був демократичним. Найвищою законодавчою установою була військова рада. На раді головував гетьман, або один з генеральних старшин. Посередниками між старшиною та радою були генеральні осавули, які обходили «козацьке коло», пояснювали суть справи, дізнавалися про думки війська. Рада заявляла свою згоду криком, кидаючи шапки догори. Вирішальний голос у законодавчих справах мав гетьман. Він був главою держави, вів закордонну політику, призначав старшин, роздавав землі, вирішував судові справи, керував військом. Гетьмана вибирали на генеральній раді, новообраному гетьману вручали булаву, укривали його бунчуком і корогвою. На святкових виступах гетьман тримав булаву в руці, а зазвичай за гетьманом булаву ніс джура. Бунчук – це палиця до 3 –х м завдовжки, закінчена металевим яблуком, з-під якого звисав кінський хвіст. При гетьмані головні уряди мала генеральна старшина, до якої належали: генеральні – обозний, судді, підскарбій, писар, осавули, хорунжий і бунчужний. Генеральний обозний керував воєнними запасами держави, під час війни проводив мобілізацію, Під його опікою була артилерія. Генеральні судді керували в найвищому суді держави. Генеральний писар був канцлером козацької держави, вів найважливіші внутрішні і закордонні справи, укладав гетьманські листи та універсали до війська, вів переговори з чужоземними послами. Генеральні осавули виконували військові функції – командували окремими частинами армії, оглядали військо. Генеральний бунчужний і хорунжий мали під своєю опікою військові клейноди.

Козаки мали добре серце, почуття гумору. З природних якостей вони відзначались умінням майстерно оповідати, помічати смішні риси в інших і передавати їх в жартівливому, але ні для кого не образливому тоні. Звичаї козаків дивні, мова і вигадки гострі. Цією рисою пояснюються дивні прізвиська, котрі вони давали новачкам, що приходили на Січ: Рябоштан, Непийпиво, Неїжмак, Лупиніс, Загубиколесо. Людину малого зросту козаки називали Махинею, великого зросту – Малютою, шибеника – Святошею.

Козаки є не тільки унікальним історичним явищем, але й феноменальним явищем культури.

Розкрити історичні умови формування козацької барокової культури. Химерний стиль козацької барокової культури був породжений непростими соціально-економічними обставинами.

Визвольна війна, постійні військові походи, перебування на межі життя і смерті породили в козацькому середовищі типово бароковий світогляд. Його особливістю було сприйняття світу як швидкоплинного явища, своєрідної гри, сповненої ілюзій, химер і вигадок. Козаки намагались прожити барвисте та яскраве життя. Козацьке бароко покликане розбурхати людські почуття, збудити уяву, викликати контрастні емоції. В бароковій козацькій традиції завжди було місце для подвигу, вчинку, який мав принести добро громаді, користь для спільної справи. Спосіб життя, постійне перебування в екстремальних ситуаціях, бурхливі події сповнювали козацьку душу суперечливими пристрастями і непримиренними бажаннями. Козак – то веселий і відчайдушно безтурботний, то сумний і мовчазний. Нестримний потяг до волі, свободи, прагнення до миттєвих задоволень дають підставу характеризувати козацьке середовище і культуру як типово барокове. Релігійність і висока духовність були своєрідною візиткою козака як українця.

Вказати на те, що в козацьку добу культура досягла європейського рівня і стала гідною частиною світової культури.

Зробити висновок про те, що козацтво як феномен світової історії і культури, мало свою історію і самобутню національну культуру, яка виходила з українських генетичних духовних джерел, виникла на основі глибоких традицій українського народу. Однак історичні особливості життя Січі визначили і особливості її культури. Козаки – вихідці не тільки з різних регіонів України, але й з усієї Російської імперії та інших країн – вносили особливості культури свого народу в козацьку культуру, в результаті чого склалася самобутня, оригінальна, яскрава, різнобарвна барокова культура, яка мала величезний вплив на формування національної свідомості українського народу.