Питання 58. Проблема існування людини у світі і світу людей у хх столітті. Сучасна криза особистості

Література: 23, ст. 317 – 342.

Вказати на те, що у ціннісних орієнтирах людей розвинених країн XX століття - століття нищення традицій, масового відхилення від тих цінностей, якими людство керувалось впродовж всієї своєї історії, відбуваються великі зміни. У XX ст. ідея цінностей особистості, її прав і можливостей стала всеохоплюючою та значно потіснила общинно-колективну орієнта­цію, раніше типову для більшості народів. Тоталітарні держави, які вогнем і мечем нав'язували ідеологію колективізму, зазнали краху.

Висування в центр ціннісної уваги суспільства людської особистості з її правами і можливостями має як позитивну, так і негативну сторони. Доки увага, приділена особистості, залишається співвідносною і врівно­важеною з цінностями колективізму - нічого поганого не відбувається, але як тільки починається гіпертрофія інтересів особистості і протистав­лення його інтересів суспільству, негайно слідують моральні та психічні потрясіння, що, в свою чергу, ми бачимо в ході життя. XX століття, різко ставлячи акцент на індивіді, змінило всі види соціокультурних зв'язків. Перш за все переорієнтація свідомості на особистість йшла паралель­но з секуляризацією. Бог не помер формально, але для багатьох людей він перестав відігравати роль ведучої сили їх життя, заданої моральної мети та цінності. Мораль стала переважно світською і "зависла в повітрі", не маючи опори у вищих сферах буття. І далеко не тільки в зникненні "страху Божого", а, перш за все, - у втраті самого переживання священ­ного, у втраті Абсолюту, перед обличчям якого ми оцінюємо власні домисли й вчинки та з вимаганням якого зрівнюємо поведінку. Сказані в XIX ст. слова Ф. М. Достоєвського "Бога немає, виходить, все дозволено" по іронії долі стали керуванням до дій багатьох людей, які стали, прак­тично, "іморалістами", розуміючи тільки один мотив - власну практичну вигоду. Розлука з орієнтацією на вищу духовність обернулася прагматизацією, утилітаризацією, "вихолощенням" свідомості. Відповідно змінилось відношення до сфери речей. В умовах масового виробництва та відсут­ності реалій більш високого порядку речі вирвались на перший план і "захарастили шляхи уявлення" сучасного людства. Жадібні люди були завжди, але "речизм", "споживання", фетишизм матеріальних цінностей та пов'язаного з ними комфорту - це риса людини сучасності.

Навіть мистецтво в образі різних напрямків лоп-арту вже не цікавиться людьми, а милується речами - старими і новими, цілими і зламаними, поставленими в звичайному порядку і наваленим одна на одну. Сучасна заклопотана собою людина хоче багато і гарно спожива­ти. Само по собі це було б непогано, якби не стало самоціллю, єдиним невичерпним бажанням сучасної людини - "середньої людини". Але той, хто "замкнений" на споживанні, не в змозі віддавати, дарувати, ділитися ні зовнішнім, ні внутрішнім надбанням. Осатанілі споживачі тільки і вміють, що "споживати" інших людей: їх здібності, допомогу, послуги, але вони не в змозі любити і бути милосердними.

Центральність індивідуальних інтересів чітко виразилась в такій сфері, як сімейні і статеві відносини. З одного боку, це було звільнення від кайданів традиційної сім'ї та насильницького шлюбу, який укладався за розрахунком і потім не давав людині дихати до кінця днів. Але гіпертрофія індивідуального призвела до іншого полюсу: до того, що сам інститут сім'ї виявився значною мірою надірваним. Кількість розлучень у світі величезна, у великих містах розпадається більше половини укладених шлюбів. Люди одружуються і святкують весілля з думкою про можливе розлучення.

У результаті багато дітей росте в неповних сім'ях, з дитинства мають почуття неповноцінності та підозрілої неприязності до проти­лежної статі. Часто ті, хто розлучаються, навіть не намагаються зберегти сім'ю - маленьку групу, яка володіє спільними інтересами, вони просто приносять її в жертву власним планам - жаданій свободі, яка раптом прокинулася, чи новому коханню. І це виглядає цілком природно з точки зору пріоритету власних інтересів.

Пріоритет особистості зняв раніш існуючі моральні заборони на гомосексуалізм та інші статеві відхилення. З одного боку, це стало гуманістичною перемогою, бо перестали підлягати гнобленню люди, які мають біопсихічні відхилення. Але, отримавши "права громадянства", гомосексуалізм став активним, він рекламує та нав'язує себе, що веде до непередбачуваних змін у психології та етиці статі, руйнує існуючий культурний баланс біопсихічних відносин між чоловіками та жінками.

XX ст. стало століттям "сексуальної революції" - безперешкодного задоволення індивідуальних статевих бажань та фантазій. Ця "револю­ція" відбулась не тільки в реальній поведінці людей, айв літературі, мистецтві, засобах масової інформації. Проте жадана свобода сексуаль­ного самовиявлення обернулася "троянським конем". Вона призвела до величезних масштабів деінтимізації людських відносин. Втративши момент заборонності, ореол таємності, інтимність стала товаром, видом послуг, елементом реклами. Людство понесло в цьому сенсі величезні морально-психологічні втрати, знищивши інтимність і виставивши на розгляд в мільйонах примірників той бік життя, який завжди цінився скритністю. Відсутність заборон знищує самі почуття, знищує їх силу, робить їх млявими і безпафосними. Від цього зростає смуток і безглуздя, яке підштовхує людей до пошуку гострих відчуттів - часто за рахунок страждань іншого.

Якщо кожен вправі "сходити з розуму по-своєму", то в культурі виникає потурання по відношенню до наркоманії, алкоголізму, інших видів асоціальної поведінки, що впливає на моральний і фізичний розпад населення. Наш час яскраво демонструє нам, що з гіпертрофією бажань та забаганок особистості відбувається щось не те, і безсумнівна її цінність повинна бути справедливо урівноважена врахуванням інтересів інших, тих, хто складає людське суспільство як ціле.

Іншим важливим джерелом специфічних на сьогоднішній день мораль­них проблем є безпрецедентний розвиток науки, техніки і технології.

Цей розвиток породив багато руйнувань для людського життя. У XX ст. створено ядерну зброю, хімічні, біологічні та інші засоби масового ураження. Говорять навіть про тектонічну зброю, здатну викликати землетруси в цілих регіонах планети. Добре відомо, що все живе на планеті може бути знищено, якщо сили агресії розв'яжуть нову світову війну. Ніколи ще зло, егоїзм, жадібність не володіли такою гігантською руйнівною силою.

Первісні люди бились палицями, античні воїни метали списи та стріли, солдати Нового часу вже палили з гармат, і кожного разу по мірі розвитку зброї від неї гинуло все більше і більше людей, причому нерідко зовсім не замішаних в конфліктах. Потреби війни рухали вперед науку, а наука і техніка працювали на війну, збільшуючи масштаби вбивств.

Сучасні полководці беруть значно більше гріха на душу, ніж їх колеги минулих віків, бо зло, яке приносить нинішня зброя, набагато більше. Від неї у великих масштабах страждає мирне населення, тварини і рослини, вода і повітря. Крім того, розвиток техніки - поява автомобілів, літаків, потя­гів - взагалі збільшила відповідальність людини за свої діяння. Той, хто веде швидкісний потяг, безсумнівно, несе більшу відповідальність, ніж той, хто поганяє волами, хоча б тому, що від його дій залежить більше людських життів. У сучасних умовах порушення технологій, недобросо­вісність дій "навмання", суб'єктивні забаганки в роботі з технікою стають моральним злочином.

Проте розвиток науки і техніки впливає не тільки на людську тілесність. Не залишається осторонь і душа, психологія, внутрішній світ. Культура завжди мала в своєму розпорядженні засоби, які впливають на свідомість. Це був механізм традицій, ритуалу, релігійної віри. Особли­вим впливом користувались жреці, шамани, священнослужителі. Та все ж XX ст., створивши електронні засоби масової, інформації, набуло нечуваних можливостей для керування свідомістю. У роботі зі ЗМІ беруть участь колективи психологів, які допомагають "зомбувати" телеаудиторію за допомогою певного типу подачі інформації. Тут "працюють" відверта брехня та замовчування, напівправда, створення істерії, пряме і непряме обруднення політичних та економічних ворогів. У пошані також знаме­нитий 25-ий кадр, який впливає на підсвідомість. Власне проблемою виступає тут посягання на нашу свободу мислення, на право мати свою точку зору, убивання в людські голови примітивних стереотипів, безсоромне використання вразливості телеглядачів для своїх прихованих цілей.

Часом ЗМІ розгортають справжню війну проти населення, пригні­чуючи будь-яку самостійність оцінки заради інтересів вузьких груп олігархії.

Третя група проблем, характерних для кінця XX ст., - це проблеми біоетики. Вони виникають з факту втручання сучасної науки в глибинні біологічні процеси. Наука посягнула на святу святих - природу людини, вона намагається радикально змінювати наш організм, втручаючись не тільки в тіло, а і в душу. Однією з найважливіших проблем є проблема трансплантації.

Моральні питання виникли одразу, як почалось пересадження органів. З'явилась проблема: коли і за яких обставин орган може бути відібраний для його пересадки хворому? Чи не будуть умертвляти людей для того, щоб взяти в них потрібний орган? Чи не почнеться цинічна торгівля органами? Власне, останнє вже відбувається. Нам відомо немало випадків, коли людина продає око чи нирку, щоб заробити на життя. У перспективі можливі ще більш складні ситуації. Деякий час тому по телевізору демонстрували фантастичний фільм про те, як з тіла і мозку двох загиблих жінок була складена одна нова особистість з пам'яттю однієї загиблої та зовнішністю іншої. Якою ж повинна бути самоіденти-фікація такої людини? Як їй вписатися в життя та встановити відносини з людьми, якими обидві частини нового створіння були знайомі раніше? Колишні медицина та етика не знали подібних питань.

Ще один пласт проблем породило клонування - вирощування з клітини організму його повного дубліката. Клонування теоретично дає можливість заселити цілу країну людьми, які мають однаковий генетик-ний код, одні й ті ж якості та здібності. І хоча з клона все рівно виростуть . різні особистості, цілком можливо "фабричне" створення інтелектуально обмежених рабів з нахилами підпорядкування чужій волі. Це створило б ситуацію розмежовування на певні соціальні шари, які відрізняються за генами, на біологічні касти, а людство в цілому ризикує значно збідніти щодо здібностей і деградувати.

У цілому, втручання в генетичний апарат людини призводить до непередбачуваних наслідків. Уже зараз проводяться досліди з генетичного схрещування тварин, і не виключено, що наука зможе створити жахливі чудовиська, які поєднуватимуть якості людини, її свідомість з тілом, зміненими до невпізнання і володітимуть зовсім іншими можли­востями. Сьогодні це вже не така фантастика, як здається.

З серйозними моральними проблемами пов'язана поява "сурогат­них матерів", які виношують чужу дитину, штучне запліднення, зміна статі. Достатньо часто у наш час робляться операції зі зміни статі, що все більше призводять до необхідності пацієнта повернутись в поперед­ній стан, але це вже виявляється неможливим.

У філософській та медичній літературі вже багато років дебетуються етичні питання, які стосуються смерті та помирання. Це тема евтаназії - права людини самій обрати легку смерть замість довгої страждальної агонії.

Релігія заперечує проти цього як проти самогубства, а в мораль­ному кодексі лікарів здавна є тезис "Не шкодь" та обов'язок боротися за життя хворого до останнього подиху.

Природне бажання страждаючого скінчити свої муки важко відріз­нити від корисливого знищення людини, яка ще могла б одужати. Ще й до сьогодні залишає невирішеним питання про право тяжко хворого на смерть.

Тема смерті актуальна ще з одного боку. Сучасна розвинена меди­цина рятує життя новонароджених дітей, не здатних до нормального існування. У минулі часи слабкі гинули під впливом природного відбору, виживали найбільш пристосовані, і населення залишалось відносно здоровим. Зараз кількість маленьких інвалідів стрімко зростає. Священ­ний гуманістичний принцип спасіння всякого життя приходить у протиріччя з можливостями суспільства утримувати таку кількість хворих, людство в цілому виявляється все більш слабким і кволим. Розумне та гуманне рішення цієї проблеми ще не знайдене.

Зробити висновок про те, що ХХ століття, яке по праву вважається періодом НТР, привело до загострення кризи особистості. Сучасна людина зазнає депривації, тобто втрачає ті цінності, які роблять її духовно багатою особистістю, підносять її на небачену висоту. Вирішити проблему існування людини в світі можна через усвідомлення взаємозалежності всіх складових людського буття, через необхідність вивчення складних гетерогенних систем, однією з яких є культура.