42.Роль і.Франка як оновлювача української культури.

Особливи слід відзначити культурологічну спадщину І.Франка, адже йому належить філософське опрацювання цілісної концепції історії укр…культури.У його наукових дослідженнях перед читачем постає широка панорама укр..культури від найдавніших часів і до поч.20ст.Однією з головних робіт Франка присвячених цій проблемі є «Історія укр..літератури від початків українського письменства до І.Котляревського». по суті це історія культури, адже в ній література розгул. У широкому розумінні слова як «збір усіх духовних виплодів» народу.Автор викладав не лише історичний шлях літератури, а й розвиток матеріальної та духовної культури, що спричинив формування своєрідного цивілізаційного типу українця, який характеризується у праці «Українці».творчий підхід Франка до історії укр..культури ґрунтується на сформульованих ним наукових принципах аналізу історії культури як суспільного явища. Зокрема він один із перших розглядав економічні і політичні фактори в суспільстві як підґрунтя у сфері культури. Отже франко розглядав історію культури не як певну часову послідовність суто духовних явищ у часі, а не сукупність людських дій і тих соціальних економічних і духовних течій, що з непереможною силою виявляються в житті людини.Свого часу це було значним завоюванням теоретичної думки, оскільки давало змогу повязати історію культури з реальним життям суспільства, з його проблемами. У роботі «Данте Алігієрі» Франко загально окреслив поняття «культура», вказуючи, на відміну від переважної більшості своїх сучасників, на її універсальність, здатність виявляти себе у всіх галузях буття.Франко підкреслив значення світоглядного елементу в структурі особистості: у голові культурної людини « нагромаджений засіб знання не лише фахового, потрібного йому для щоденного заняття, але також загального, непридатного для практичних потреб, але такого, що творить так званий світогляд чоловіка вчить його розуміти тисячі явища зверхнього світу й людського життя».Запровадження нових філософсько-методологічних підходів до аналізу культури на рівні світової культурологічної думки кінця 19 ст. поч..20ст дало можливість Франку подати оригінальний виклад історії укр..культури, який невтратив актуальності і сьогодні.

43.Імпресіоністські та модерністські тенденції у творчості українських художників.

Модерніз (франц. Modernisme, від moderne - новітній, сучасний) - основний напрям буржуазного мистецтва доби імперіалізму, що характеризується розривом з ідейними і художніми принципами класичного мистецтва. Художники-модерністи Е. Кірхнер, Д. Енсор, Е. Шунк, Е. Нольде, В.Кандінський, П. Клеє, О. Кокошка, частково Ж. Брак, Ф. Пікабія, К. Малевич та ін. проповідували, в різних модифікаціях, інтуїтивізм та автоматизм у творчому процесі, використання фізичних властивостей геометричних фігур і кольору в формі, відмови від ілюзії простору, деформацію предметів у зображенні, символізм і у змісті. Імпресіонізм (франц. Impressionisme від impression - враження) - напрям у мистецтві останньої третини 19 початку 20 ст. Найповніше виявився імпресіонізм  у французькому живописі. Мав поширення також у скульптурі, літературі, музиці, театрі. Імпресіонізм склався у Франції в 60-х pp. 19 ст., досяг розквіту в 70-80-х pp. і незабаром розпався як цілісна система. Вперше імпресіоністи експонували свої твори на виставці 1874 в Парижі. Учасниками були К. Мане (картина "Враження. Схід сонця" - "Impression. Soleil levant", - 1872, Музей Мармоттан, Париж), О. Ренуар, К. Піссарро, Е. Дега, А. Сіслей, Б.Морізо, Е.Мане, який був зв'язаний з імпресіоністами в 70-80-х pp. Спираючись на досягнення реалістичного демократичного мистецтва, імпресіоністи продовжували боротьбу проти ідеалістичного, рутинного, епігонського академізму й салонного мистецтва, виступали за відтворення краси навколишнього світу, повсякденного життя. Вони вважали, що художник повинен зображувати навколишнє так, як він його споглядає і відчуває. Звідси - розширення мотивів у мистецтві імпресіоністів, пошуки нових художніх засобів, найповніша передача зорових вражень. І. властиве життєстверджуюче захоплення чуттєвою красою світу (О. Ренуар, "Бал у Мулен де ла Галетт", 1876, Лувр; К. Моне, "Бульвар Капуцинок". Одним з майстрів імпресіонізму був Клод Моне (1840-1926). Він працював головним чином в області пейзажу. Моне і близькі до нього художники - Ренуар, Пісарро і Сіслей - звернули увагу на те, що той самий пейзаж представляється зовсім іншим у сонячний чи хмарний день, при ранковому чи вечірнім світлі. Життєрадісне сприйняття світу, наявне в цілому всьому імпресіонізму, особливо чітко проявилося у творчості одного з найбільших представників цього напрямку Огюста Ренуара (1841-1919). Його залучали молоді свіжі обличчя, природні, невимушені пози. У зроблених їм портретах немає психологічної глибини, але подібність з оригіналом у них установлено тонко, залучає живий блиск очей, ніжні відсвіти навколишніх барвистих тонів на 3 шкірі обличчя.