Перші сліди людини на Буковині

Перші сліди людини на Буковині датуються епохою палеоліту (стоянки Бабин, Біла, Мліїв). В період неоліту тут розселялися племена трипільської культури (4-3 тис.рр. до н. е.) (стоянки Дорошівці, Хлівище, Шитинці, Серет та ін.) У письмових джерелах землі Буковини вперше загадав грецький історик Геродот (5 ст.до н. е.), який вказував, що в цей час тут розселялися племена гетів.

Згодом тут поселилися племена бастарнів, карпів, даків. У 1-3 ст. частина буковинських земель перебувала у складі римської провінції Дакії. Споконвічними жителями Буковини були слов'янські племена, свідченням цього є численні досліджені стоянки зарубинецької (2 ст. до н. е. — 2 ст. н. е.) та черняхівської (2-7 ст.) археологічних культур. Це підтверджує автохтонність українського населення на землях Буковини. У 4-7 ст. вони входили до складу першого державного утворення слов'ян на українських землях — Антського племінного союзу. У I тис. через Буковину переселялися кочові народи: готи, гуни, авари, угри та ін., а з II пол. тисячоліття тут розселилися слов'янські племена тиверців і білих хорватів.

[Ред.] Період Київської Русі

Музей народної архітектури та побуту в Києві, сектор Буковина. Хата з с. Великий Кучурів

Впродовж 10-11 ст. Буковина перебувала у складі Київської Русі, в 12 — I пол. 14 ст. — Галицького князівства, а згодом Галицько-Волинської держави. В цей час центрами цих земель були міста Василів, Городок, Сучава, Онут та ін. Після монголо-татарської навали зв'язки Буковини з галицько-волинськими землями послабились, що призвело до утворення тут на початку 14 ст. окремої Шипинської землі, яка визнавала зверхність золотоординських ханів. У 40-50-х роках 14 ст. буковинські землі перебували під владою Угорщини, король якої Людовик призначив сюди намісником воєводу Драгоша, який сприяв переселенню на Буковину румунського населення з Семигороддя (Трансільванії) та Мармарощини.

[Ред.] 14-16 століття

Коли 1349 р. Польща захопила Галицьку землю, Буковина відійшла до союзниці першої — Угорщини. Але невдовзі молдавські феодали виступили проти угорського короля з вимогою надати незалежність Молдові. Тоді Польща спробувала захопити Буковину, яку в ті часи називали Шипинською землею. Однак похід поляків 1359 р. закінчився невдало, і ця слов'янська земля надовго (до 1774 р.) потрапила в залежність від молдавських господарів. Майже століття Буковина зберігала автономію в складі Молдовського князівства. Аж у сер. XV ст. Шипинська земля як адміністративно-територіальна одиниця була ліквідована. Вкрита в основному буковими лісами, вона з кін. XV ст. стала називатися Буковиною.

Впродовж 1387—1497 рр. Молдова визнавала зверхність Польщі. В цей час Буковина відігравала важливу роль в економічному та політичному житті князівства, яке охоплювало землі між Дністром, Карпатами та Чорним морем. У 15 ст. Молдова вела запеклу боротьбу проти турецької агресії, очолювану князем Стефаном Великим (1457—1504 рр.). Однак після його смерті, у 1514 р., Молдова потрапила у васальну залежність від Османської імперії і зобов'язувалась платити щорічну данину султанові. Наприкінці 16 ст. її було перетворено на звичайну провінцію Туреччини. Тоді ж розпочалася активна румунізація буковинських земель, яка особливо посилилась після перенесення у 1564 р. столиці князівства з Сучави до Ясс. У 1490 −1492 землі Буковини та Галичини були охоплені повстанням під керівництвом Мухи. Протягом 16-17 ст. загони українських козаків часто вели воєнні дії на території Молдови проти турецько-татарських нападників. У 1570-х роках походи сюди очолював Іван Підкова.