[Ред.] Національно-визвольна війна 1648—1657 рр.

В роки національно-визвольної війни українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького 1648—1657 у складі козацько-селянських військ перебувала значна частина буковинців, які утворили власний полк, що брав участь у облозі Львова (1648). У 1650 Богдан Хмельницький очолив похід у Молдову, який завершився укладенням союзу з господарем Василем Лупулом. Впродовж 16-18 ст. постійними були культурні зв'язки Буковини з іншими українськими землями. Молдовські господарі були фундаторами багатьох церков в Україні (Успенська та П'ятницька церкви у Львові та ін.). Відбувався обмін культурними цінностями, насамперед друкованими книгами. Багато вихідців з Буковини навчалися у школах та колегіях Києва, Львова та інших українських міст. У 17-18 ст. на буковинських землях розвивався опришківський та гайдамацький рухи, спрямовані на національне визволення українського народу.

[Ред.] у складі Австрійської імперії

В результаті воєнних дій Росії та Австрії проти Туреччини у 1774 р. Буковину захопили австрійські війська. У складі Австрійської імперії (з 1867 р. — Австро-Угорщини) вона перебувала до 1918 р. 1781 року цісар Йосиф II видав патент (указ), яким усі парафії та монастирі в межах австрійської Буковини було об'єднано в одну єпархію та підпорядковано єпископові Досифеєві (Дозофтієві) Херескулу, єпископові Радовецькому. 12 грудня 1781 року єпископську катедру було перенесено до Чернівців. Протягом 1786—1849 рр. Буковина була у складі Галичини, а згодом її перетворено на окремий коронний край імперії.

Під час революційних подій 1848—1849 рр. населення Буковини брало участь у низці селянських повстань, які очолював Лук'ян Кобилиця, обраний депутатом австрійського парламенту. У 1848 р. в Буковині було скасовано панщину, що сприяло піднесенню національно-культурного руху українського населення, який особливо посилився після утворення у 1869 р. товариства «Руська Бесіда» у Чернівцях. Після визнання 1862 року Буковини окремим коронним краєм Австрійської імперії, їй було надано адміністративну автономію. На чолі краю стояв президент, який управляв за допомогою крайового сейму та крайового виділу. Урядовою було встановлено німецьку мову. Українці увійшли до складу крайового сейму лише з 1890 р. 3 1880-х років на Буковині розпочалося справжнє українське відродження, яке очолили представники народовського напрямку в суспільному русі — Степан Смаль-Стоцький, Омелян Попович, Є.Лігуляк, Микола Василько.

23 січня 1873 року вийшов імператорський декрет, відповідно до якого було утворено незалежну Буковинську митрополію, а митрополиту Євгенію було надано титул — архієпископа Чернівецького, митрополита Буковини й Далмації. З 1880-х років в єпархії була своя друкарня, розташована в резиденції митрополита. У Чернівцях видавали багато православної релігійно-духовної й богословської літератури: двомовний єпархіальний журнал «Candela» («Світильник»), збірники церковних проповідей, церковні календарі, книги й брошури повчального характеру для мирян.

У 1885 р. почала виходити перша українська газета «Буковина». В цей час українці активно боролися за культурно-національну автономію та поділ краю на українську та румунську частини. З 1875 р. у Чернівцях діяв університет з німецькою мовою викладання. Впродовж тривалого часу у ньому працював видатний український діяч проф. Степан Смаль-Стоцький. На Буковині жили і творили видатні українські письменники Юрій Федькович і Ольга Кобилянська, які описували тяжке становище українського селянства. У зв'язку з несприятливими умовами масовою стала еміграція населення, головним чином до США та Канади. У 1891—1910 з Буковини виїхало близько 50 тис. чол. В роки першої світової війни буковинські землі зазнали значних руйнувань від воєнних дій і до липня-серпня 1917 р. були окуповані російськими військами. Після розпаду Австро-Угорщини і проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) Буковину було включено до її складу. Влада перейшла до утвореного 25 жовтня 1918 Українського Крайового Комітету, який організував 3 листопада 1918 велике народне віче у Чернівцях, що прийняло рішення про входження Буковини до складу єдиної Української держави. 6 листопада 1918 було встановлено українську владу на землях Буковини, населених переважно українцями. Президентом краю було проголошено Омеляна Поповича. Однак вже 12 листопада 1918 румунські війська окупували Північну Буковину разом з Чернівцями. Тут 28 листопада 1918 було сфабриковане рішення т. зв. Генерального Конгресу Буковини, що складався винятково з румунів, про об'єднання Буковини з Румунією.

Етнічний поділ сучасної Буковини з українським, румунським і російським населенням позначене світло жовтим, зеленим і червоним кольорами відповідно. Молдавани пораховані окремо українським переписом на цій мапі пораховані як румуни