57.Освіта і наука в Україні 20-30 рр. XX ст..

У січні — квітні 1919 року було проголошено основні принципи радянської системи освіти й виховання: загальність, доступність для всіх, безплатність і обов'язковість шкільної освіти. Раднаркомом України було видано декрети про школу, згідно з якими церква відокремлювалась від держави і школа від церкви, скасовувалась плата за навчання в усіх без винятку навчальних закладах, всі приватні школи було передано державі, запроваджено спільне навчання хлопців і дівчат. Створювалася єдина десятирічна двоступенева школа, на базі семи класів будувалась професійно-технічна школа. Було встановлено два типи вищої школи: технікуми, що готували спеціалістів вузького профілю, та інститути, які випускали інженерів та інших спеціалістів різного фаху. У 1921 році організовано робітничі факультети, які готували робітників і селян до вступу у вузи. Цього ж року видано декрет про ліквідацію неписьменності в республіці, а йому на допомогу через два роки виникло добровільне товариство "Геть неписьменність". У 1922 році в УСРР, як і в усьому Радянському Союзі, було створено єдину комуністичну організацію дітей — піонерську. На західних землях стан освіти у цей час змінюється на гірше. У Галичині, яка стала частиною Польщі, польська влада застала 2500 народних шкіл і близько 500 народних шкіл на Волині та 25 середніх шкіл у цих краях. Одразу ж у цих українських школах введено як навчальну польську мову. Українських вчителів замінювали польськими, переводили углиб Польщі. Як компроміс впроваджували так звані утраквістичні школи, де половину предметів викладали польською, а половину — українською. Такі школи закладалися навіть там, де населення було на 90—100 відсотків українське.Щодо Закарпаття, яке між двома світовими війнами належало до Чехословаччини, то тут українські діти ходили до українських шкіл. Спочатку влада віддавала перевагу так званій русинській мові, але від 1931 року перемагає чисто українська. Єдиним легальним вищим учбовим закладом була Греко-католицька богословська академія у Львові, яку заклав у 1928 році митрополит Андрій Шептицький і ректором якої був отець Йосиф Сліпий. Ця академія мала два факультети: богословський та філософський. У 1921 ж році почав функціонувати Український вільний університет у Празі (після другої світової війни перейшов до Мюнхена).Наступного року створена Українська господарська академія у Подебрадах .Одним з величезних досягнень освітянської справи у перше пореволюційне десятиліття було запровадження навчання рідною мовою. Перед революцією 1917 року діяло понад 200 друкарень майже в усіх губернських і повітових містах, з них немало потужних, — таких, як типографії С. Кульженка, М. Корчак-Новицького, І. Кушнірьова та К.Є. Фесенка, М. Чоколова, С. Яковлєва, перша артіль друкарської справи та ін. Шириться мережа книжкових магазинів, бібліотек. Влітку 1914 р. у Лейпцигу відбулася Всесвітня виставка друку, на якій було представлено й кращі видання з України. Мистецтво вітчизняної книги не згасало. Уже з настанням НЕПу справи поліпшились. Хоча офіційна сувора цензура, що швидко була встановлена, надзвичайно обмежувала книгодрукування — як певною мірою, естетичне мистецтво, — воно досягло доволі високого рівня. Українська книга у 20-ті роки була представлена на міжнародних виставках в Кельні, Празі й Парижі.

58

Доктрина Жданова (рос. доктрина Жданова, також знана як рос. ждановизм, ждановщина) — радянська культурна доктрина, запроваджена секретарем ЦК КПРС А. Ждановим в 1946. Згідно з цією доктриною світ був поділений на два табори:

• «імперіалістичний», очолюваний США

• та «демократичний», очолюваний СРСР.

Головний принцип ждановської доктрини звичайно окреслюють фразою «Єдиний можливий у радянській культурі конфлікт — це конфлікт доброго й найліпшого». Незабаром ждановщина перетворилась на культурну настанову, за якої усі радянські митці, письменники та інтелігенція в своїй творчості мали додержуватись основної лінії Партії. Ця настанова передбачала переслідування митців, що відхилялися від цієї генеральної лінії.

Історія відзначає дві постанови ЦК КПРС з цього приводу:

Постанова 1946 року була спрямована проти журналів Звезда і Ленінград, які публікували аполітичні «буржуазні», індивідуалістичні твори сатирика Михайла Зощенка і поетеси Анни Ахматової. Раніше деякі літературознавці були звинувачені через припущення, що російські класики були натхнені творами Жан Жак Руссо, Мольєра, Байрона чи Діккенса.

Іншою відомою постановою є Постанова ЦК ВКПб про оперу «Великая Дружба» Мураделі від 10 лютого 1948. Формально вона стосувалася опери Вано Мураделі «Велика дружба» (рос. Великая дружба), проте торкалася також і багатьох інших радянських композиторів, і перш за все Дмитра Шостаковича, Сергія Прокоф'єва та Арама Хачатуряна. За цим декретом слідував форум спілки композиторів, на якому багато композиторів були піддані публічній обструкції. Формально декрет був скасований постановою від 28 травня 1958.