3. Основні принципи проведення перестрахової операції.

Однієї з відмітних рис угод перестрахування є принцип нагороди. Перестраховик зобов'язаний виплатити цеденту відшкодування пропорційно частці участі і тільки в тому випадку, якщо цедент виплатив належне відшкодування застрахованому.

Принцип доброї волі виражається в тому, що страхувальник зобов'язаний інформувати страховика до заключення угоди страхування і протягом усього його терміну дії про всі істотні обставини ризику, що стосуються об'єктів страхування, а також ступені загрози цим об'єктам із боку стихійних лих. Аналогічні зобов'язання випливають із відношень перестрахування. Цедент зобов'язаний надати перестраховику повну і достовірну інформацію про цедований ризик. Принцип доброї волі має особливе значення для підтримки довгострокового співробітництва перестрахувальника з цедентом. Звідси випливає, що перестрахувальник приймає рішення про заключення перестрахової угоди і виплату страхового відшкодування за цією угодою, виходячи з інформації, наданої в документах цедента.

Перерозподіл ризиків за допомогою системи перестрахування досягається не тільки захисту страхового портфеля від значних збитків, але також і тієї обставини, що виплата страхового відшкодування по таких збитках не лягає на одне товариство (котре повинно мати для цього достатні вільні засоби), а здійснюється колективно всіма страховиками, що беруть участь у перестрахуванні цих об'єктів.

У багатьох випадках страхові вартості об'єктів, предметів страхування, настільки великі і небезпечні, що місткість окремих національних страхових ринків, із усіма, що знаходяться в них страховими організаціями є недостатньою, щоб забезпечити їх страхування в повній мірі. Через канали перестрахування такі ризики передаються на страхові ринки інших країн, у результаті чого може виявитися, що в страхуванні значних ризиків бере участь весь або майже весь міжнародний страховий ринок, сотні і тисячі страхових установ. Варто мати при цьому на увазі, що перестрахувальники, як правило, беруть на свою відповідальність лише невеличку частину ризику, порядку декількох відсотків, а. іноді і частки відсотка, знову ж, для формування портфеля, що складається з порівняно дрібних ризиків.

Перерозподіл ризику між страховими товариствами різних країн є не чим іншим, як різновидом зовнішньої торгівлі, із тієї тільки різницею, що об'єктом обміну служать не споживчі вартості в натурально-речовинній формі, а страхові гарантії. У цьому зв'язку міжнародні перестрахові угоди належать до «невидимого» експорту.

Кожна страхова компанія, що використовує перестрахування, виходить насамперед із поставленої мети - вирівнювання портфеля, але, крім того, враховує при цьому вартість перестрахування, тобто не тільки втрати частки страхового прибутку, переданого перестрахувальнику, але і ті витрати, що компанія буде нести по веденню справи по прийнятим і частково переданим у перестрахування ризикам (оформлення перестрахових угод, ведення карток врахування, оформлення передатних документів і т.п. ) і те відшкодування (комісію, тантьєму), що вона одержить, від перестрахувальників.

Перестрахові угоди рідко бувають двосторонніми, звичайно в перестрахуванні ризиків однієї страхової компанії, що передає, бере участь велика кількість компаній, що приймають, кожна з котрих берет у перестрахування лише невеличку частку запропонованого ексцедента. Будь-яка компанія, що передає ризик, потребує перестрахового захисту не на один рік, а на весь період своєї практичної діяльності. Тому портфель її пропозицій про перестрахування, її договори діють з різноманітними варіаціями з року в рік, але, звичайно, наприкінці кожного року перестрахувальники збираються всі разом і переглядають свою участь у старих угодах, підтверджуючи або відмовляючись від них. Частки, що звільняються при цьому «розміщаються» серед інших перестрахувальників, що вважаються вхідними в цей договір.

Варто пам'ятати, що компаній, що тільки передають, практично, немає і всі вони, у свою чергу, беруть участь у угодах інших компаній, приймаючи ризики в перестрахування.

Системою перестрахування і наступної ретроцессії досягається значне роздрібнення значних ризиків, у покритті яких, таким чином, бере участь велика кількість страхових організацій усього світу. Іноді трапляється, що якась частка ризику по каналах перестрахування знову повертається для покриття до початкового страховика цього ризику.

Початок відповідальності перестрахувальника збігається з початком дії перестрахової угоди. Проте його відповідальність по прийнятим у перестрахування ризикам поширюється не тільки на угоди страхування, укладені після підписання перестрахового угоди, але також і на усі вже чинні угоди страхування, вкладені до вступу в силу перестрахової угоди, і премія по яким вже була отримана страховиком, але відповідальність страховика ще не вичерпалась. Сума премії, що належить у таких випадках перестрахувальнику, розраховується пропорційно часу і сумі прийнятої їм на себе відповідальності.