Тема 4. Страховий ринок.

1. Економічні основи організації страхової справи.

2. Структура страхового ринку.

3. Внутрішня структура та зовнішнє середовище страхового ринку

4. Проблеми функціонування страхового ринку України.

5. Перспективні напрямки розвитку страхового ринку України

6. Зарубіжна практика страхування.

1. Економічні основи організації страхової справи.

Страховий ринок - це особливе соціально-економічне середовище, частина фінансового ринку, де об'єктом купівлі-продажу виступає страховий захист, формуються попит та пропозиція на нього. . Страховий ринок можна розглядати також як форму організації грошових відносин по формуванню і розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства, як сукупність страхових організацій, що беруть участь у наданні відповідних послуг. Функціонуючий страховий ринок являє собою складну інтегровану систему, що включає різні ланки

У широкому розумінні страховий ринок являє собою всю сукупність економічних відносин із приводу купівлі-продажу страхового продукту. Ринок забезпечує органічний зв'язок між страховиком і страхувальником. Тут здійснюється суспільне визнання страхової послуги. Першорядними економічними законами функціонування страхового ринку є закон вартості і закон попиту та пропозиції. Одним з основних параметрів страхового ринку є його місткість, чи принципово можливий обсяг збуту страхових послуг. Місткість страхового ринку визначається обсягом (у фізичних чи одиницях у вартісному вираженні) реалізованих на ньому страхових послуг звичайно протягом року. При визначенні страхового ринку аналізують національний доход, рівень доходів населення, заробітну плату, споживчі витрати і т.п. Знаючи місткість страхового ринку і тенденцію її зміни, страхова компанія одержує можливість правильно оцінити свої перспективи. Також оцінюється кон’юнктура страхового ринку, що характеризується співвідношенням попиту та пропозиції на страхові послуги, динамікою цінової і нецінової конкуренції між окремими страховиками, загальною політикою страхових компаній-конкурентів, відзначається вплив держави на регулювання ринкових відносин в області страхування. З урахуванням отриманої інформації складається кон’юнктурний прогноз, у якому дається розгорнута картина ймовірного майбутнього страхової компанії: визначення можливостей, якими варто скористатися і небезпек, які варто уникнути.

У країнах з розвинутою ринковою економікою вважається найбільш безпечним з погляду конкуренції й ефективності така ситуація, коли на страховому ринку діє 10 чи трохи більше страховиків. Частка найбільш великого з них на ринку не повинна перевищувати 31%, двох – 44%, трьох – 54%, чотирьох 64% і т.д.

2. Структура страхового ринку.

Структура страхового ринку може бути охарактеризована в інституціональному і територіальному аспектах. В інституціональному аспекті вона представлена акціонерними, корпоративними, взаємними і державними страховими компаніями. У територіальному аспекті можна виділити місцевий (регіональний) страховий ринок, національний і світовий страхові ринки.

За галузевою ознакою виділяють ринки особистого страхування, майнового страхування відповідальності й економічного страхування ризиків.

Учасниками страхового ринку виступають продавці, покупці страхових послуг, посередники, а також їх асоціації. Специфічний товар, який пропонується на страховому ринку – страхова послуга, що має свою ціну – страховий тариф. Акт купівлі-продажу страхової послуги оформляється заключенням договору страхування, у підтвердження чого страхувальнику видається страхове посвідчення.

Перелік видів страхування, якими може скористатися страхувальник, являє собою асортимент страхового ринку. Держава може брати участь у діяльності страхового ринку прямо – як чи страховик страхувальник і спричиняти значний вплив на діяльність страхового ринку різними правовими установами.

Страховий ринок являє собою діалектичну єдність двох систем: внутрішньої системи і зовнішнього оточення. До внутрішньої системи відносяться змінні, що піддаються управлінню, складове ядро ринкової системи компанії. Наприклад, страхові продукти, система організації продажу страхових полісів і формування попиту, гнучка система тарифів, власна інфраструктура страховика. Зовнішнє оточення складається з елементів, на які страховик може робити вплив, а також з елементів, які не управляються з боку страховика. Сюди відносяться, наприклад, ринковий попит, конкуренція, ноу-хау страхових послуг, інфраструктура страховика, державно-політичне оточення, соціально-етичне оточення, сезонні міграції, купівельна спроможність населення, кон’юнктура світового страхового ринку.