3. Внутрішня структура та зовнішнє середовище страхового ринку

До внутрішньої структури страхового ринку відносять:

— страхові продукти (послуги за конкретними видами договорів страхування);

— систему організації продажів страхових полісів та формування попиту на страхові продукти;

— гнучку систему тарифів (ціни, пільги, знижки, націнки, штрафи, пеня тощо);

— власну інфраструктуру страховика (агентства, контори, філіали, представництва, канали комерційного зв'язку). Вплив на один із них спричиняє дію в інших. Тому важливо управлінському складу страхової компанії враховувати взаємодію цих елементів і узгоджувати їх із зовнішнім середовищем.

Зовнішнє середовище страхового ринку — це система взаємодіючих факторів, що оточують внутрішню систему ринку і впливають на неї.

Зовнішнє середовище страхового ринку складається з елементів, якими страховик може управляти, та з тих, на які він впливати не може, але повинен їх враховувати у своїй діяльності.

До складових, на які страховик може впливати, належать :

— ринковий попит;

— конкуренція;

— ноу-хау страхових послуг тощо;

— інфраструктура страхового ринку (правове і нормативне забезпечення, інформацій­на та аудиторська мережа, наукове обслуговування, кадри, система організації професійної освіти, наукове обслуговування, професійна етика і мова).

До складових, на які страховик впливати не може, входять:

• чисельність населення, його вікова та статева структури;

• сезонні міграції;

• купівельна спроможність населення і т.ін. Отже, страховий ринок — це відкрита система, здатна до розширення та звуження, залежна як від загальної економічної ситуації в країні, так і від активності страховика.

4. Проблеми функціонування страхового ринку України.

Фінансові показники, оприлюднені недавно асоціацією страхових організацій України наочно відображають всю складність процесу становлення страхового ринку. Порівняно з такими ж показниками у страхування Європи наочно видно ступінь нерозвиненості страхового ринку України, а в його складі – ринку особистого страхування. Так, страховий ринок України, населення якої складає 4,6% населення Європи, складає лише 0,05% відповідного ринку Старого Світу. Це означає, що середньостатистична особа страхується у нас у 100 разів менше, ніж у Європі.. Зі страхування життя переважання 500-1000 разове. І все ж зростання відбувається з 1995 року. Зростання страхового ринку йде досить стрімко порівняно з динамікою суспільного виробництва і діяльність на цьому сегменті фінансового ринку є досить прибутковою. Основні проблеми становлення страхування в Україні можна групувати:

1. Проблеми державного регулювання.

• інституційне регулювання страхової діяльності. Як не дивно, пом’якшення методів державного регулювання страхової діяльності (а саме ліквідація державного комітету нагляду за страховою діяльністю) не зустріла одностайної підтримки страховиків. У рейтингу несприятливих для страхування державних рішень за 2000 рік це рішення знаходилось на восьмому місці. При всій бюрократичності Комітету він брав на себе централізацію функцій по регулюванню страхової діяльності і узгожував діяльність органів державного контролю у застосуванні її до страхових компаній. Крім того, у комітеті більш докладно проводився аналіз розвитку страхового ринку та розроблялись методичні рекомендації, щодо оцінки тих чи інших його параметрів. Дорадча функція комітету була недооцінена при його ліквідації.

2. Проблеми економічного характеру.

• розвиток страхового ринку йде у повній узгодженості з розвитком економічної системи взагалі. Якщо в теперішній час відбувається економічне зростання, то й ринок страхових послуг росте швидшими темпами. Однак, навіть при тому, що відбувається зростання, вільних фінансових ресурсів у потенціальних клієнтів страховиків недостатньо і тому місткість ринку незначна, особливо якщо врахувати об’єми суспільного виробництва.

• галузева структура страхового ринку нерівномірна і значно відрізняється від такої у країнах зі сталою економікою. Тому існує і нерівномірність попиту на страхові послуги. Вартість страхових послуг формується не стільки вартістю утворення страхових фондів та кількістю ризику, скільки законом попиту та пропозиції. Швидкість руху фінансових ресурсів від страховика до страховика значна, це посилює нестабільність на страховому ринку і, відповідно, недовіру до страховиків.

• фактично деякі сегменти страхового ринку монополізовані державною компанією “Оранта”, а саме обов’язкове особисте страхування. Монополізація хоч і не носить законодавчого характеру, але була здійснена за допомогою ліцензування діяльності і тому не є ринковою. Якщо звернути увагу на той факт, що саме цей вид діяльності у страхуванні є найприбутковішим, то ясно, що інші страхові компанії поставлені у умови неекономічної конкуренції. Це надає переваги державній компанії і у інших сферах страхової діяльності.

• ринок страхування не структурований по суб’єктах діяльності. Відомо, що у країнах ринкової економіки 90% ринку страхування поділяють між собою 5-10 страхових компаній з найбільшим капіталом та обігом. В Україні таких компаній біля 250. Ринок розпорошений по дрібних компаніях, це утруднює діяльність і найбільших страховиків.

• як правило, інвестиційна діяльність довгострокового характеру є основним джерелом прибутку для страхової компанії в умовах сталої економіки. В Україні саме довгострокові інвестиції є найбільш ризикованим видом діяльності і тому неприйнятні для страховиків. Тобто фактично різко обмежені можливості інвестиційного застосування капіталу страхових фондів.

3. Проблеми суб’єктивного сприйняття страхового ринку.

• об’єми некомпенсованого за рахунок страхування ризику залишаються досить значними. Взагалі, Україна належить до однієї з країн з найвищим рівнем економічного ризику та найнижчим рівнем соціального захисту у Європі. Для страхувальника немає сенсу захищати себе від досить незначного переліку ризиків з тим, щоб решта ризиків залишались незахищеними. Ймовірність виникнення незахищених ризиків у будь-якому випадку переважає ймовірність виникнення захищених ризиків, таким чином ступінь захисту страхувальника підвищується недостатньо.

• досить високим залишається і рівень недовіри до страховиків з боку потенціальних клієнтів. Особливо високим є рівень такої недовіри у особистому страхування, а саме у страхуванні життя і у страхуванні на дожиття. Можна сказати, що клієнти у страхову компанію приходять в основному не з бажання захистити себе від ризиків, а тоді, коли їх до цього вимушують зовнішні обставини: вимоги закону чи партнерів.

Проте перелічені проблеми, як правило, характерні для страхового ринку у стадії становлення і вирішуються по мірі розвитку ринку. Полегшити вирішення даних проблем може Державна програма розвитку вітчизняного страхового ринку, прийнята Кабінетом Міністрів України 14 вересня 1997 року.