3. І.П.Котляревський в історії

УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Новий етап в історії української літературної мови знаменує вихід у світ „Енеїди” (1798р.) І.П.Котляревського і його ж Наталка-Полтавка”(1838р.). Менше значення має водевіль „Москаль-чарівник”(1841р.).

Нагадаємо, що в основному освітньому центрі України -Києво-Могилянській академії в ХУІІІст. виробились і підтримувались теорії про існування 3 стилів(високий, середній і низький). Заслуга і новаторство Котляревського у тому, що він вперше написав високохудожній літературний твір низьким стилем, тобто народною мовою, яку художньо обробив і поклав в основу літературної мови: „Мало хто запримітив, що у боротьбі трьох стилі Котляревський відважно став на стороні мови подлої, надівши на неї корону „стилю високого”(Огієнко І.)

Котляревський стояв на межі двох епох - епохи старої української літератури і епохи нової української літератури із властивим реалістичним відтворенням життя. Це позначилося і на його мові : в ній ще яскраво помітно схрещення традицій старої української літературної мови і новаторства. До традиційної сторони в „Енеїді” належать використання народної мови в ролі засобу гумору, а також риси копіювання одного з діалектів української мови, а саме - полтавського. Цим „Енеїда” близька до інтермедій, а ще більше - до гумористичної і сатиричної поезії „мандрівних дяків”, в які, як і в „Енеїді”, українська мова була засобом осміювання не простого люду, а панів і вад тогочасного суспільства.

Традиційним є в „Енеїді” і вживання церковнослов’янізмів без спеціальної семантичної і стилістичної функції та використання, як і в творчості „мандрівних дяків”, макаронічної мови - суміші українських і латинських чи псевдо латинських елементів.

Новаторство І.Котляревського в „Енеїді” полягає в художньому використанні невичерпних багатств народної мови(головним чином, лексики, синоніміки, фразеології та ідіоматики розмовно-побутової мови, частково мови фольклорно-пісенної).

Правда, народна мова використана тут поетом однобічно, з єдиною настановою на гумор. У поемі взято з народної мови тільки те, що пов’язане з жартом, дотепом, іронією, але використано дійсно вичерпно.

ЛЕКСИКА. Представлена у великому наборі тематичних груп. За підрахунками Ващенка та Миронова в „Енеїді” понад 7 тисяч слів. Здебільшого це слова побутової сфери, які деталізують побут українців ХУІІІст. Лексика представлена великим набором тематичних груп:

 назви одягу: свитина, сіряк, корсет, капот, кожух, штани, сорочка.

 головне вбрання: капелюх, очіпок, шапка, косинка, платок

 назви їжі: свиняча голова до хріну, локшина з підливою, індик, леміш, зубці.

 побутові, хатні речі: вагани, ночви, макітра, чаплія, тарілка, макогон, кухоль, горщок.

 знаряддя праці: рало, шило, молоток, кліщі, обценьки, клепало, коса, молот.

 будівлі і споруди: хата, ізба, хлів, комора, споруда, ограда, оселя, гребля, кошара, курінь.

 засоби пересування: човен, дуб, каюк, барка, бадак, корабель, віз, берлин.

 назви тварин: вівця, свиня, кнур, щеня, соболь, заєць, індик, сова, хом’як, шпак, муха.

 назви рослин: цибуля, ріпа, слива, мак, лопух, сосна, очерет, верба, бур’ян.

НАЗВИ ЛЮДЕЙ:

 за сімейним станом: молодиця, дитя, парубок, дід, свекруха, мачуха, батько, мати.

 за різними якостями: танцюра, шльоха, гульвіса.

 за родом діяльності: маляр, пекар, свинар, суддя, ісправник, козак, шинкар, возний.

 лексика на позначення суспільних явищ і відносин: панщина, указ, школа ,шинок, дружба, воля, труд, честь.

 військова лексика: булат, шабля, меч, спис, бомба, порох, мундир, клейнод, бунчук.

 назви людей за військовим станом: отаман, кошовий, часовий, муштра, воювати.

 абстрактні слова: любов, злоба, досада, горе, печаль, мудрість, хист, дозвілля, старість, порядок, умова, лад.

За походженням лексика „Енеїди” - українська, але чимало книжних іншомовних слів: конгрес, персона, футляр, квартал фурія, еретик, фігляр, презент, істерика, ланцет.

Загалом же лексика і панадигматика твору свідчить про копіювання говірки та етнографічне захоплення автора.

Широко виявлена просторічна лексика: згрубілі і ласкаві слова. Це пояснюється бурлескним характером твору. Саме у цьому відчувається неспроможність автора відібрати найпотрібніше із лексичного багатства української народної мови: вижлуктив,. Суча дочка, як палюга послідня, волоцюги, плюгава, скиксуєш.

Так само невиправдано Котляревський вживає і діалектизми( їх близько 100): базаринка(хабар), пахолок(хлопець), веремія(метушня).

„Народна мова, - говорить П.Плющ - розкрила перед письменником своє багатство, і він часом не може стриматись у використанні живих скарбів мови. Звідси у письменника ніби словесна надмірність, замилування самими словами:

Наприклад, ампліфікація(нагромадження слів) при описі баби, що служить сторожем у Плутона:

Вона без всякого обману

І щиро без обидняків

Робила грішним добру шану,

Ремнями драла, мов биків,

Кусала, гризла, бичувала,

Кришила, шкварила, щипала,

Топтала, дряпала, пекла,

Порола, корчила, пиляла,

Вертіла, рвала, шпигувала

І кров із тіла їх пила.

ПАРАДИГМАТИКА І ФРАЗЕОЛОГІЯ.

Синоніміка дуже багата - близько 50 рядів синонімів. Котляревський подає синоніми поряд, що допомагає в емоціональному насиченні твору. Але часто нагромадження синонімів нагадує намагання показати найбільше можливих варіантів: А вам, олімпські зубоскалки, моргухи, дзиґи і фіглярки березової каші дам.

Синонімічні ряди наповнені мальовничими просторічними словами, серед них є метафоричні. Багата синоніміка іменникова, прикметникова, дієслівна.

ЙТИ - причвалати, побрести, швендяти, мандрувати, сунутися, п’ятами накивати.

БАЗІКАТИ- шептати, цвенькати, щебетати, галасувати,точити баляси.

БИТИ- зім’яти , зацідити, мордувати, трощити, тріскати, скубти, кришити, дати перцю, мордаси терти.

ФРАЗЕОЛОГІЧНЕ багатство нараховує близько 400 одиниць(Плющ), які утворюють 70 тематичних груп.

Найряснішим є ряд щодо поняття бити - почесати ребра й спину,

Тікати - драла дати, побігти в собачу рись.

Часто змішуючи різностильові елементи(книжні + народні), Котляревський створює свої фразеологізми: поставив рогом ясні очі, на очі вставлю окуляри, він був страшніший за сержанта.

ІДІОМАТИКА і порівняння:

Піджав хвіст, мов собака, ритульці мов в”юни пищать, слова сипав, як горох, як решето рідка.

Багаті лаливі епітети і порівняння, використовує розмовні елементи у вигляді пестливих слів: гостренька, курносенька.

ПРИЙОМИ ГУМОРУ І САТИРИ.

поєдання різних стилів: знижена мова + серйозні елементи фольклорні чи книжні:

Так Турн, Палланта підпустивши,

Зо всіх сил келепом мазнув;

За русі кудрі ухвативши,

Безчувственна з коня стягнув...

Як травка, скошеная в полі,

Ув”яв Паллант, судеб по волі;

Сердега в світі не наживсь!”

очуднювання мови- вивернута мова Сівілли в перших двох строфах „Енеїди”:

Борщів як три не поденькуєш.

На моторошні засердчить;

І зараз тяглом закишкаєш,

І в буркоті закендюшить.

Такий прийом походить із бурсацького жаргону, хоч коріння ого лежить, очевидно, в народній творчості.

Таки прийом і досі зберігся в анекдотах: „Чи не телячими бачів моїх? -Телячили: під нашим ночом стогували, дак трохи їду не поповчив; брехало попобачив, а гукало очоловічив, да й задрали лози та побігли в хвости”.

 макаронізми -механічна суміш справжніх латинізмів та псевдо латинських елементів з українськими словами:

Енеус ностер магнус панус

І славний троянорум князь,

Шмигляв по морю, як цигану,

Ад те, о рекс! Прислав нунк нас.

Рога мус, доміне латине,

Нехай наш капут не загине,

Пермітте жить в землі своє

Хоть за пекунії, хоть гратіс

Ми дякувати будем сатіс

Бенефіценції твоєй.

Макаронізми не що інше, як сатира на ту схоластичну освіту, яка цуралася живої народної мови і штучно культивувала уже непотрібну латинь.

 підсилювальний прийом частками: тут плюсь, цок-цок, хвись, блись-блись.

ФОНЕТИКА:

1) Немає послідовності у чергуванні о,е з і: поднялись, вітров, боль, бой, поход.

2)форма од переважає: одбирали, од мене, од лиха, оддав, одбився.

3) нове звукосполучення -ри- нерегулярне: здригнувся, перехристився-хрещени.

4) перевага ы: чесны, повны, навіжены.

МОРФОЛОГІЯ:

1) Орудний відмінок І особи (на -а) жін.роду на -ою, -ею має форми -о,-е: рукой, гадюкой, війной, діницей, насічкой . Немає витриманої системи закінчень.

2) Нестягнені форми заменників і прикметників: молодеє, злеє, гарнеє.

3) Переважає форма інфінітива на - ть: мудровать, научать.

4) у заменникові формі немає приставного -н-: ого, на ого, до їх.

5) У 3 особі однини дієслів переважає форма -ить: ходить, реветь, зветь.

СИНТАКСИС:

1)Широке застосування однорідних членів речення: Вийшла к Юноні з ревом, стуком, з великим тріском, свистом, гуком.

2) Сполучники часто ідуть після будь-якого члена речення під впливом старослов”янської мови: Звелів Еней його підняти, на вітрі щоб поколихати.

3) Багато незмінних присудкових слів: Турн глядь, Ірися, виль, скользнула з неба.

Короленко: „Він перший почав писати мовою, якою говорило населення цілого краю, але у якого не було письменства. Він зробив цю м2яку, виразну, сильну, багату мову, мовою літератури і українська мова, яку вважали лише говіркою з його легкої руки залунала так голосно, що звуки її рознеслись по всі Росії”.

Історична роль „Енеїди” полягає в безпосередніх зв”язках її мови з живою народною українською мовою, що виступала до цього лише в окремих творах української літератури і окремими елементами.