Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекц%04V%04W з %04Vстор%04V%04W мови.doc
Скачиваний:
10
Добавлен:
27.04.2019
Размер:
45.91 Mб
Скачать

Тема 8. Розвиток української літературної мови у Іпол.ХХст.

Питання:

1. Післяреволюційна мовна політика Україні: головні фактори впливу.

2. Розвиток і занепад офіційно-ділового стилю української мови

3. Мова художнього і публіцистичного стилів 20-40рр.ХХст.

4. Правописні дискусії 20-40рр.ХХст.

1. Післяреволюційна мовна політика Україні: головні фактори впливу.

В історії розвитку укр..літ. мови важливе місце займає період 20-30 років ХХст., який крім бурхливих політичних подій, що напряму впливали на нашу мову, характеризується усталенням основних літературних норм. В українському мовознавстві студіювались окремі аспекти проблеми унормування мови у 20-30 роках ХХст. (І.Огієнко, М.Жовтобрюх, Л.Паламарчук, Л.Масенко, Ю.Шевельов та ін.).

Початок досліджуваного періоду окреслюється відродженням української державності й проголошенням самостійності України, яке відбулося 22 січня 1918року.

Відразу після Жовтневої революції ХХст. прийшла в Україну доба спочатку відносної, а потім і повної самостійності нашої країни. Недовго - всього три-чотири роки. Але які! У Києві 1917р. відкрито українську гімназію. У 1918р. засновані Київський і Кам’янець-Подільський українські університети, створено Всеукраїнську академію наук(1918), центральну наукову бібліотеку. Почали виходити нові україномовні газети: „Нова рада”, „Робітнича газета”, „Народна воля”, ”Боротьба”. У1917р. у Східній Україні було 78 укр. видавництв, у 1918р. -104 видавництва. Наприкінці гетьманського державного управління в Україні уже було 150 укр.гімназій, У Галичині в це час 2510 українських шкіл, кафедри українознавства при Львівському і Чернівецькому університетах. Стає на ноги український правопис.( „Загальні правила „Українського правопису” В.Науменка, „Український правопис, його історія та закони” І.Огієнка, ”Курс українського правопису” О.Курило).Скликаються правописні комісії, а в 191901920роках Україна уже мала академічний правопис.

У праці Ю.Шевельова „Українська мова в першій Пол.ХХст.(1900-1941).Стан і статус” автор виділяє такі етапи розвитку української мови:

1. Доба визвольних змагань(1917-1920).

2.Радянська Україна до українізації і три стадії окупації:

2.1. перша окупація(січень-березень-квітень 1918 року)

2.2. друга окупація(січень-серпень 1919року).

2.3. третя окупація (грудень 1919-1924рік.)

3.Доба українізації (1925-1932).

4.Україна за Постишева і Хрущова (між 1933 і 1941).

Початок нового періоду розвитку української мови датує вчений не даремно 1917 роком, оскільки тоді змінився статус української мови, порівняно з попередніми десятиріччями. Після великої перерви українська мова стає мовою законодавства, адміністрації, війська, освіти, науки.

Правда єдності літературної мови у той час ще не було: Наддніпрянщина користувалася літературною мовою Шевченка - Куліша -Грінченка, Галичина, Буковина - галицьким варіантом,, що всотав у себе багато полонізмів і регіоналізмів, а Закарпаття - „русинською” мовою, що базувалась на місцеві говірці і москвофільському варіанті російської мови.

Але у 1920р. Україна була поділена: Наддніпрянщина стала УРСР у складі російської імперії. Галичина і Волинь опинились під Польщею, Буковина - під Румунією. Російські більшовики відразу забули про свій постулат щодо дбайливого ставлення до національних мов.

У 1921р. при УАН був створений Інститут української наукової мови, але коштів на його утримання не виділено, упало видання українських книг.

У цей період виходять праці ЛА.Кримського, Є.Тимченка, М.Сулими, О.Курило, О.Синявського, Л.Булаховського, С.Смеречинського та ін. Найважливішим завданням, яке ставили перед собою усі лінгвісти, було упорядкування мови.

В.Чапленко зазначає, що найяскравішими особливостями в процесі творення й розширення лексики української мови того періоду були:

А) відштовхування від мови-гнобительки, тобто російської;

Б) використання власних „народних” ресурсів із „висуванням своєрідного, сучасного й давнішого(архаїзми, фольклоризми)”;

В) утворення неологізмів зі свого ж матеріалу і заміна чужомовних слів та інших явищ народними(селянськими) словами, або новотворами(пуристична тенденція).

Пуристична тенденція простежується у працях О.Курило, особливо в галузі термінології. Наприклад, у „Слонику української фізичної термінології”(1918), перекладаючи російські фізичні терміни, науковець віддає перевагу українським лексемам: рос. Элемент - укр. первень, рос. -укр. земна шкарлупа, шкура, скорина, рос.луч ультрафиолетовый-укр. промінь позафіялковий та ін. Такий підхід виявляється й у „Російсько-українському словнику медичної термінології(1918)”: рос.зуб мудрості- укр.черняк, рос. капилярные сосуды - укр. волосняки, рос. голосовая связка-укр. голосове в”язло, рос. -укр. рос. таз-укр. миска, рос. кисть руки- укр.китиця,кетяг, рос. резцы- сміхунці, рос. трахея-укр. дихавка. Але багато терміні, запропонованих тоді закріпилося і в сучасній мові: Медичні терміни О.Курило вживаються нині: повіка, гомілка, тім’я.

Серед мовознавців велись дискусії про підґрунтя для становлення єдиних лексичних норм. Одні дослідники (О.Курило, М.Сулима, О.Смеречинський) твердили, що в основі української літературної мови має бути лише селянська мова, відбита в народній творчості, фольклорі, етнографічних записках. Слова не поширені в етнографічних джерелах, розглядаються як не властиві українській, а позичені з російської чи польської. Інші мовознавці (О.Синявський, М.Наконечний) не заперечували селянської мови та народної творчості в розвитку літературних стандартів, але разом з тим говорили, що укр.. мова не може розвиватися на такій вузькій основі.

Найбільшим досягненням 20-30-х років ХХст. був „Російсько-український словник”, який великий лексичний матеріал. Головним редактором був А.Кримський, тоді С.Єфремов, видання тривало 10 років, але було припинене через політичні мотиви. І ось чому. В.Чапленко звертав увагу, що „з методологічного боку цього словника укладено в дусі панівної тоді тенденції до використання засобів народної мови”. Позначилась і оборона проти російської мови, тобто пуристична тенденція. Згодом М.Жовтобрюх аналізував кожен із трьох томів словника( планувалось більше). Серед недоліків науковець виділив такі: 1) лексичний матеріал зорієнтований на народно-етнографічний матеріал, менше-на літературний; 2) проігноровано сучасну лексику; 3) багато діалектних слів;4) подекуди відсутні слова з новим значенням: рос. общежитие -укр. бурса, братство, але відсутній неологізм гуртожиток.

У період українізації було видано близько 30 різних термінологічних словників.

 Василенко В. Опыт толкового словаря народной технической

терминологии по Полтавской губернии. -Харків, 1902.

 Левицький В. Матеріали до математичної термінології// Збірник

математично-природописно-лікарської секції НТШ, -Львів 1902.

 Левицький В. Начерк термінології хенмічної// Збірник математично-

природописно-лікарської секції НТШ, -Львів 1903.

 Тутковський П.А. Словник геологічної термінології(проект).-К., 1923.

  • 201с.

 Курило О. Словник хемічної термінології.-К., 1923.-140с.

 Словник російсько-української правничої мови.-К.,1926.-227с.

 Словник природничої термінології.-К.,1927.

 Кривченко Г., Ігнатович В. Слоник економічної термінології(проект).-К.,

1927.-64с.

 Словник зоологічної номенклатури. Частини І-ІІІ.(Проект).-К(дві частини

у 1927р.), одна у 1928р. І частина-64с.

ІІ частина-124с.

ІІІ частина-186с.

 Полонськи Х. Словник природничої терміногії(проект).-К.,1928.-262с.

 ТуркалоК., Фаворський В.Словник технічної термінології. Комунальне

господарство(проект).-К.,1928.-172с.

 Словник ботанічної номенклатури.(проект).-К.,1928.-313с.

 Шелудько І.М. слоник технічної термінології.Електроніка.-К.,1928.-248с.

 Дорошенко М., Станіславський М,Страшкевич В. Словник ділової

мови.(російсько-український).--Харків-Київ.-1930.

 Словник транспортної термінології(проект).-К., 1930.-262с.

 Трихвилів Ю., Зубков І. Словник технічної

термінології. Мірництво (Проект).-К.,1930.-155с.

 Калинович Ф. Та інші. Словник математичної термінології. Астрономічна

термінологія і номенклатура(проект).-Харків.-1931.-171с.

 Шелудько І.М. Практичний словник виробничої термінології.-

Харків,1931.-110с.

 Василенко П., Шелудько І. Словник гірничої термінології(проект).-

Харків,1931.-142с.

За словами І.Огієнка, „здавалося, розвиток української літературної мови досяг свого вершка”. Але підтримка української мови з боку урядових установ була лише „зовнішнім прикриттям”: „українізація була процесом двобічним. Рівнобіжно до заходів, спрямованих на поширення української мови, робилося зусилля знизити українську культуру, а з нею й мову”.

Уже на початку 30-х років почали ліквідовувати здобутки українізації, оскільки, на думку І.Огієнка, „стало ясно: або треба дати Україні правдиву волю, або перестати гратись в українізацію” Коли мовознавці своїми творами почали відкрито проповідувати розрив української культури із російською, влада поступово знищувала досягнення українського мовознавства.

Уже 6 квітня 1933року за наказом нового керівництва на чолі з П.Постишевим було організовано комісію під головуванням А.Хвилі „для перевірки роботи на мовному фронті”. Головне звинувачення , яке висунули українським мовознавцям, полягало у створенні своєрідного штучного бар’єру між українською та російською мовами.

Л.Масенко вказує, що „сплановане владою втручання в лексичний склад і внутрішню структуру укр. мови, спрямування її в бік максимального зближення з російською мовою мало на меті перервати досягнуту в 20-х роках цілісність укр.. літературної мови, вилучити ті її елементи, що ввійшли до неї з західноукраїнських діалектів. У висновках комісії зазначалося, що всі дії науковців, направлені на об’єднання усіх діалектів, особливо західноукраїнських, є полонофільскою, шкідницькою.

У 30-х роках праці українських дослідників у галузі мовознавства було піддано нищівній критиці, заборонено підручники О.Курило, Є.Тимченка, О.Синявського, М.Сулими та ін. Науковців звинувачували у тому, що при написанні наукових розвідок вони орієнтувались на народну мову і мову пам’яток як головних джерел для усталення норм української мови. До усіх лексикографічних праць, особливо у термінології висувалась вимога не впроваджувати в українську мову нові терміни поза посередництвом російської мови. З того часу українська мова повертається до того стану, коли нею користується лише сільське населення та інтелігенція гуманітарного спрямування.