- •Тема 1: вступ до курсу
- •1. Предмет, завдання і значення курсу „Історія української літературної мови”. Зв’язок курсу з іншими дисциплінами.
- •2.Основні джерела вивчення курсу„Історія української літературної мови”.
- •3. Огляд наукових праць з історії української літературної мови.
- •4. Проблемні питання періодизації історії української
- •5. Взаємодія української літературної мови з територіальними
- •6. Стильова диференціація української літературної мови на різних етапах розвитку. Проблема норм української мови.
- •Тема 2: староукраїнська літературна мова хі-і Пол. Хіу ст.
- •1. Питання глотогенезу української мови.
- •2. Повстання буквенно- звукового письма у східних сллов”ян за сучасними науковими даними. Проблема існування протокириличного письма у східних слов”ян.
- •Корчага.
- •2. Наслідки першого південнослов’янського впливу в давньоруськоукраїнській писемності.
- •2. Два типи літературної мови епохи Київської Русі християнської доби.
- •3. Вживання двох типів літературної мови у пам”ятках хі-хіУст.
- •3.1.Світсько- літературний тип у староукраїнських пам”ятках (світська літературно-писемна мова);
- •3.2. Книжно-слов”янський тип мов у пам”ятках хі-хіУст.
- •В) Оригінальні твори, писані старослов”янською мовою .
- •Тема 4. Середньоукраїнська літературна мова (к.Хіу-поч.ХуІст.)
- •1.Функціонування староукраїнської мови в Литовсько-польській державі.
- •2.Особливості у вживанні старослов”янської мови у хіу-Іпол.ХуІст.
- •Тема 7. Середньоукраїнська літера-турна мова (іІпол.Хуі -поч.ХуііІст.)
- •3. І.П.Котляревський в історії
- •Тема 7. Розвиток української літературної мови в іі пол.ХіХст.-поч.ХХст.
- •1. Роль українських письменників у розвитку української літературної мови
- •2. Роль українського театру в утвердженні статусу нової української мови.
- •Тема 8. Розвиток української літературної мови у Іпол.ХХст.
- •1. Післяреволюційна мовна політика Україні: головні фактори впливу.
- •2. Розвиток і занепад оіціно-ділового стилю української мови
- •3. Мова художнього і публіцистичного стилів 20-40рр.ХХст.
6. Стильова диференціація української літературної мови на різних етапах розвитку. Проблема норм української мови.
Стильва диференціація української мови - це головна внутрішня мовна риса, за якою можна виділити окремі етапи розвитку літературної мови в межах донаціонального і національного періоду. Конкретно систему літературної мови можна зобразити у вигляді кількох стилітичних варіантів.
Існують різні визначення самого поняття стилю. Найвдалішим вважається дифеніція В.Виноградова: „Стиль - це суспільно усвідомлена і функціонально обумовлена, внутрішньо об”єднана сукупність прийомів уживання, відбору і поєднання засобів моного спілкуання у сферах загальнонародної мови”.
На різних етапах розвитку літературної мови історично складається різне значення і вага окремих стилів.
Наприклад, в епоху Київської Русі літературна мова існувала у двох варіантах, в яких нараховувалось до 10 стилів. При цьому, принаймні два із них склались у дохристиянський період розвитку української літературної мови: діловий та усно-розмовний стилі. Можливо на етапі зародження перебував епістолярний стиль.
При цьому „ На базі провідного в українській донаціональній літературній мові стилю - ділового, -пише В.М.Русанівський, - з ХУІст. складаються й інші стилі : культовий ( конфесіональн0 - проповідницький), полемічний, художній, історично-літописний і якоюсь мірою - науковий”.
Диференціація стилів середньоукраїнської літературної мови здійснюється по двох найтиповіших лініях поділу: традиційно-слоговий, і структурно-функціональний. СЛОГОВИЙ поділ полягав у розрізненні трьох стилів(слогів): високого, середнього і низького(подлого). Джерела такого поділу в античних і західноєвропейських теоретиків поетичного мистецтва. „Високим” стилем писали трагедії, оди. „Середнім” - елегії, літописно-мемуарні твори. „Низьким” - інтермедії,байки.
У структурно-функціональному плані на етапі зародження нової української літературної мови (ХУІІІст.) можна виділити 5 мовних стилів: художній, публіцистичний, науковий, діловий, конфесіональний. Слогові стилі занепадають геть. На сучасному етапі розвитку української літературної мови наявні розвинені стилі: художній, публіцистичний, науковий, професіонально-технічний, офіціально-документальний, епістолярний, розмовний, інформаційний, конфесіональний.
МОВНА НОРМА
Набільш виправданим є визначення норми , подане С.І.Ожеговим: „Норма - сукупність найбільш придатних („правильних”, „кращих”) для обслуговування суспільства засобів мови, яка складається як результат добору мовних елементів з існуючих, наявних, утворюваних знову чи добутих з пасивного запасу минулого у процесі соціальної, в широкому розумінні, оцінки цих елементів”.
Кожна мова може мати не одну, а кілька норм, або кілька територіальних чи соціально-групових варіанті норми. При аналізі норми в соціальному плані зовні протиставляються норма літературна і діалектна. Але існують також нормативні протиставлення всередині самої літературної мови - хронологічні, реґіональні, стилістичні.
Поняття норми історично обумовлено. Так на етапі літературної мови донаціонального періоду очевидно ще не було стабільної норми. Літературні норми донаціонального періоду підтримували стабільність своєї системи шляхом заперечення розмовних, перш за все діалектних варіантів. На лексичному рівні це досягається орієнтацією на одне із найбільш активних і популярних у той чи інший період часу літературних джерел, тобто останні виступав носієм норми.
Норма літературної мови національного періоду відрізняється від попередньої орієнтацією на народно-розмоні форми. І за основу норм беруться діалектні норми.
Першим мовознавцем, який визначив нормативність як основну ознаку літературної мови був О.Пєшковський, який у праці „Объективные и нормативные точки зрения на язык»(1924) висловив думку про те, що стабільність мови і непохитність її структури напряму залежить від стабільності норм.
N=Cu + e r ( M+S+F)
I