5. Взаємодія української літературної мови з територіальними

діалектами на різних етапах розвитку її.

мова форма етносу	діалект	загальнонародна мова	літературна мова	державна мова
плем”я	+	—(+)	—	—
народність	+	+	—	—
нація	+	+	+	+
держава	+	+	+	+

Відомі такі етапи історичного розвитку загальнонародних мов : А) мови племен( племінні мови); Б) мови народносте; В) мови націй чи національні мови. На різних етапах історичного розвитку української загальнонародної мови її взаємовідносини з місцевими діалектами були різними.

____________________________________________________________________

Лінгвоусвідомлення та етноусвідомлення: На підставі порівняльної хронології фонетичних процесів слов”янських мов дослідниця Бондар довела, що повне етноусвідомлення слов”ян відбулося: у болгар -з Хст., сербів -з ХІІІст., хорватів - зХІІст., чехів - з ХІІІст., полякі - з ХІІІст. Щодо українців, то таки процес завершився в Хуст. Але цілком можливо, що протягом ІХ-ХІІст. Українська мова перебувала на проміжному етапі, і усвідомлення української мови як окремої повністю сформувалось після ХІІст. При відсутності етноусвідомлення, яке настало на 2-3 ст. пізніше.

Так, на етапі племінних союзів Київської Русі щодо української мови можна припустити, що в це період існувало декілька діалектно-племінних зон, які по суті були окремими мікромовами.Серед них найяскраіші: галицька, карпатська, поліська, києво-чернігівсько-переяславська. Поряд з діалектним народним мовленням у містах України давньокиївського періоду існували усні койне наддіалектного типу, що формувались на основі якоггось конкретного діалекту, але вбирали в себе й мовні елементи інших діалектів, термінологію і ремісницьку лексику, жаргонізми, канцеляризми. У кожному місті ці койне мали свої особливості, тому їх не можна спримати як єдину мову.

Формування української народності в силу нещасливого збігу обставин відбувалося на території південно-західних українських земель. Тому вже староукраїнська літературна мова базувалася на місцевих діалектах південно-західного типу, і найбільшими центрами в ІІ пол.ХІІ- І пол.ХІІІст. були Галицьке і Волинське князівства.Проте з часом культурно-політичний ентр української народності переноситься на територію Київщини і Середньої Наддніпрянщини.

Історичні умови формування нової української літературної мови на національні основі склалися так, що вона спочатку виступала у двох головних різновидах:

 східноукраїнському, чи наддніпрянському, в основу якого лягли середньонаддніпрянські, ширше- південно-східні діалекти;

західноукраїнському, чи галицькому, який ґрунтувався на наддністрянських говірках південно-західного типу.

Перший із цих різновидів, східноукраїнський, протягом усього періоду розвитку нової української літературної мови був провідним і вже на самому початку визначився як єдина основа для розвитку загальнонаціональної літературної мови українського народу, в той час як други, галицький, хоч час від часу набирав певної ваги в окремих жанрах, побутував як її реґіональний варіант.

У Ііпол.ХІХст. виникла дискусія серед українських діячів: який діалект народної мови слід взяти за основу літературної мови. Існувало 2 погляди: „східняки”( Б.Грінченко, А.Кримський, М.Костомаров, П.Куліш, І.Нечуй-Левицький, В.Саміленко) заявляли, що літературну мову слід рішуче скеровувати на середньо-наддніпрянський діалект, а „західняки” обстоювали теорію злиття, тобто синтезу усіх наріч в одну мову. Згодом прихильників теорії злиття ставало дедалі менше, згодом її зрікся й І.Франко, який виправляв власні твори за східними зразками.

Такому ходу подій сприяло те, що перші високохудожні твори були написані представниками Середньої Наддніпрянщини:І.П.Котляревським, Т.Г.Шевченком, П.Кулішем. Із публіцистів і політиків - М.Драгомановим, М.Грушевським, А.Кримським. Отже саме надніпрянське наріччя стало основою сучасної української літературної мови.

До того ж це наріччя мало ряд інших переважних рис, що надавали ому можливості стати літературною мовою:

1. Мало найбільше своєрідних рис серед інших слов”янських мов;

2. Було найменше засмічене іншомовними впливами;

3. Було діалектно найодноманітнішим;

4.Ним користувалася найбільша кількість українців За даними В.Чапленка з 12 фонетичних особливостей південно-східного наріччя всі увійшли до літературної мови як нормативні. З 18 морфологічних особливостей тільки 2 риси(ходю, ходе) не стали нормативними, решта- літературна норма.