Тема 12. Україна в другій половині 50-х - на початку 80-х рр.

Мета семінару: розкрити зміст явищ у економічному та політичному житті України періоду «відлиги»; висвітлити особливості процесів, що відбувалися в 60 - 80-ті рр.; довести негативний вплив командно-адміиістративної системи.

План

1. Реформування економіки та зміни в суспільно-політичігому житті в часи «від­лиги».

2. Основні теішя«іії»вмцально-економічному житті України в 60 - 80-х рр.

3. Прояви неосталінізму в політичній і духовній сферах. Дисидентський рух в Україні.

Перше питання слід почати з того, іцо в 50-ті - на початку 60-х рр. економі­ка України розвивалась досить суперечливо. Були значні досягнення в промисло­вому виробництві й неефективно розвивалося сільське господарство. Було введе­но в дію понад 500 великих підприємств. Збільшився кількісно робітничий клас, розроблялося робітниче законодавство, робилися певні кроки впровадження у ви­робництво досягнень НТП. Ці позитивні моменти мали дуже дорогу ціну через командно-адміністративну систему, яка була надзвичайно громіздкою й забирала величезні кошти на власне утримання.

Життя вимагало проведення реформ, які змогли б демократизувати систему управління. Були створені раднаргоспи. Треба проаналізувати, чому в 1965 р. за­мість них створили союзно-республіканські та загальносоюзні міністерства, їх роль у розвитку України. Деякі реформи були проведені в сільському господарст­ві. Йдеться про скасування обов'язкових натургшьних податків і зниження подат­ків із присадибних ділянок. Багато робилося для озброєння технікою колгоспів та радгоспів. Але існувала політика вказівок партійних органів, сувора регламента­ція сільськогосподарського виробництва. Диктат г^еніру душив ініціативу селя нина. Реформи М.С. Хрущова не відповідали командно-адміністративній системі що призвело до спаду як промислового, так і сільськогосподарського виробницт ва.

Відбулися певні зміни в суспільно-політичному житті після смерт Й.Сталіна 5 березня 1953 р. У червні 1953 р. посаду першого секретаря ЦК КПУ впергпе зайняв українець О.Кириченко. Значну роль у політичггому житті УРСР відіграло помпезне святкування 300-річчя возз'єднання України з Росією. Реко­мендується да'ги критичний аналіз тез із приводу цієї дати. У лютому 1954р. Пре­зидія Верховної Ради СРСР прийняла рішення про передачу Криму до УРСР. Варто детально розглянути це питання й боротьбу навколо нього з боку певних кіл Росії сьогодні.

Величезне значення для розвитку політичного життя в Україні мали рішен­ня XX з'їзду КПРС, які засудили культ особи СІ^зліна. XX з'їзд (лютий 1956 р.) демократизував партійне життя. На короткий час в Україніі склалися сприятливі умови для повернення до історичної пам'яті народу імен, які' були в забутті за ча­сів тоталітарного режиму. Розпочалася реабілітація видатних політичних діячів і представників культури України. В умовах десталінізації демократизація вияви­лася обмеженою через її отримання з боку партійно-державного апарату. «Відли­га» породила таке явище суспільно-культурного життя як «шістдесятництво». Це був рух творчої молоді, яка сповідувала нові думки, відмінні від офіційних, і ста­ла ядром духовної опозиції режиму в Україні (В.Симоненко, Л.Костенко, С.Сверстюк, А.Горська, І.Дзюба та :н.). Варто звернути увагу на те, що новації «шістдесятників» (захист українсь­кої мови, збереження пам'яток архітектури, реабілітація митців) супроводжува­лись черговим цькуванням із боку влади, яка звинувачувала їх у «космополітиз­мі», «формалізмі» тощо. Цей конфлікт із інтелігенцією поступово вилився в рух українських інакодумців - дисидентів на рубежі 50 - 60-х рр. Серед дисидентів виявилося чимало «шістдесятників». Слід указати, як розпочалися репресивні ак­ції щодо дисидентів (процес у Львові над Українською робітничо-селянською спілкою (УРСС) на чолі з Л.Лук'яненком, арешти десятків діячів культури в 1965 р.)..

Вивчаючи друге питання, слід виходити з того, що в 1965 - 1985 рр. Украї­на була складовою частиною Радянського Союзу. Усі процеси, які відбувалися в ньому, були характерні й нашій республіці. Тому треба проаналізувати причини тих явищ, які призвели дЬ уповільнення розвитку країни, до складностей в еконо­мічному, політичному та духовному житті країни.

Причини негативних явищ лежали в пануванні командно-адміністративної системи, створеної за Сталіна, трохи послабленої Хрущовим і знову посиленої за часів Брежнєва. Панування цієї системи базувалось на монополії" КПРС, її правлячої верхівки, яка одночасно керувала державою. Становище правлячої гру­пи, незалежної від партії і народу, породило в ії середовищі вседозволеність, зло­вживання владою, моральний розклад, корупцію. Серед причин застійних явищ слід також назвати відсутність демократії," безвладдя Рад народних депутатів. Усе це негативно впливало на стан економіки, яка розвивалася екстенсивним шляхом. Досягнення НТР стосувалися лише військово-промислового комплексу, що по­значалося на життєвому рівні населення.

Аналізуючи ситуацію в Україні, не слід забувати, що в 1965 - 1985 рр. рес­публіка мала певні успіхи в розвитку народного господарства. Зросли видобутки вугілля, руди, виплавка чавуну та сталі, виробництво машин, зерна тпщо.Але ці успіхи досягались дорогою ціною в дуже складних умовах за рахунок нещадної експлуатації застарілої техніки, важкої праці трудящих. Реформи 1965 - 1966 рр. залишились нездійсненими, бо підприємства не одержали самостійності, не було економічних стимулів для покращення якості продукції тощо. Негативно впливав диктат центру. Зокрема, в Україні зовсім недостатніми темпами розвивались галу­зі, які забезпечували науково-технічний прогрес (електроніка, машинобудування тощо). Інтенсивно йшло будівництво електростанцій, у тому числі атомних, які будувалися на небезпечній відстані від міст (Чорнобильська біля Києва, Запорізь­ка тощо).

Приймались численні рішення щодо піднесення сільського господарства. Але вони не були обгрунтовані економічно. Зокрема, прибутки колгоспів і радго­спів з продажу своєї продукції не перекривали витрат на нову техніку, пальне, комбікорми. Саме тому знижувалась зацікавленість господарств, гіршав матеріа­льний стан працівників. Було занедбано будівництво житла, доріг, культурно- побутових закладів, що викликало значний відплив молоді з села до міста. Взагалі соціальна сфера не користувалася достатньою увагою з боку влади. Виробництво промислових товарів і продуктів харчування відставало від потреб населення, а це породжувало дефіцит. Багато нарікань викликало медичне та соціальне обслуго­вування.

Продовжувався наступ на природні багатства України: недбале ставлення до землі в ко;и-осгшх і радгоспах, «рукотворні моря», хімічні заводи тощо. На чер­зі постали екологічні проблеми.

Можна зробити висновок, що на середину 80-х рр. Україна, як і інші респу­бліки Союзу, вступала у фазу глибокої кризи.

Розглядаючи трете питання, слід звернути увагу на те, що післяхрущовське двадцятиріччя (1965 - 1985 рр.) в Україні пройшло під знаком поглиблення кризи радянського суспільства, що поширилася на всі сфери життя. У політичній і духо­вній сферах також відбувся поворот до неосталінізму. Усе більше утверджувався диктат офіційної ідеології. Партійна цензура викривала «ідеологічні помилки» в роботі журналів «Вітчизна», «Жовтень», кіностудії ім. О.Довженко. У проявах «буржуазного націоналізму» звинувачувалися видатні письменники й поети. На­віть вихід у 1969 р. офіційно-трафаретної книги першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста «Україно наша радянська» викликала незадоволення в Москві своїми національними мотивами. Ідеологічному тиску було піддано роман О.Гончара «Собор». Нова хвиля русифікації розпочалася з 1972р., що пов'язано з діяльністю секретаря ЦК КПУ з ідеології В.Маланчука.

Дисидентський рух у цей період проявився у формах «самвидаву», демон­страціях протесту в Києві, Львові та інших містах, створенні політичних організа­цій («Український національний фронт»). Слід зазначити, що цей рух на рубежі 60 - 70-х рр. був погано організований. Невеликий за кількістю учасників, він слабо впливав на суспільно-політичне життя ресруЙліки. Початок 70-х рр. в Україні, як і в цілому в СРСР, ознаменувався новою хвилею погромів щодо інакомислення, представникам якого приписувалася «антирадянська агітація». Типовими репресивними заходами були арешти, виправні табори, запроторення до психіатричних лікарень («психушок»).

Після підписання в 1975 р. Гельсінських угод, спрямованих на забезпечення в країнах Європи та Північної Америки принципів безпеки» демократії і прав лю­дини, дисидентський рух в Україні все більше набував правозахисного характеру. У 1976 р. група правозахисників на чолі з письменником М.Руденком об'єдналися в Українську групу сприяння Гельсінських угод в Україні або Українську Гель­сінську спілку (УГС), до якої входили Л.Лук'яненко, І. Кандиба, В.Чорновіл, П.Григоренко та ін. Це була відкрита громадська організація, хоч і не визнана владою. Але ні поміркованість УГС^, ні вимоги Заходу до радянської влади дотри­муватися принципів демократії не перешкодилгі^ останнім здійснювати репресії щодо учасників цієї групи. До опозиційного руху, який підлягав придушенню, на­лежали й релігійні дисиденти. Вони відстоювали права вірукічих рЬних конфесій. На початок 80-х рр. дисидентський рух в Україні практично було придушено, бо він не мав міцної підтримки серед населення.

Але важливо підкреслити, що дисиденти всупереч перешкодам відкривали правду народові про політичіїе й культурне становище в Україні. Завдяки їх муж­ній діяльності поступово визрівала ідея про необхідність виходу України з СРСР і створення незалежної держави. і

Список рекомендованої літератури

Кожухало І.П. М.С.Хрушов на Україні; сторінки історії. /І.П. Кожухало, Ю.І. Ша- повал // Про минуле - заради майбутнього. - К.: КДУ, 1989. - С.356 - 370.

Кульчицький С.В. Новітня історія України II Укр. іст. журн. - 199 і. - № 10. - С. 11 -20.

Курносов Ю.О. Соціально-економічне і політичне життя УРСР (середина 60-х - початок 80-х років) // Там же. - 1990. № 6. 101-108.

Курносов Ю.О. Інакомислення в Україні: (60-ті - перша половина 80-х рр. XX ст.). - К.: Наук, думка, 1994. - 222 с.

Панченко П. Становище українського села (60 - 80-ті роки) // Укр. іст. журн. - 1989.-№8.-С.З-13,

Савельев В.Л. 50 - 80-ті: час пошуків і втрачених можливостей // Про минуле - заради майбутнього. -К.: КДУ, 1989. -С. 164- 178.

Турченко Ф.Г. Новітня історія України: У 2 ч. / Ф.Г. Турченко, П.П. Панченко, С.М. Тимченко. - К.: Генеза, 1998. - 4.2. - 304 с.

Теми рефератів

1. Економічні реформи 1965 - 1966 рр. в Україні та їх невдача.

2. М.С.Хруіцов і українська творча інтелігенція.

3. Репресовані системою: В.Стус, А.Горська, В.Марченко.

4. Русифікація як політика (аналіз праці І.Дзюби «Інтернаціоналізм чи руси­фікація»).

5. Роль «шістдесятників» у розвитку національної самосвідомості українсько­го народу.

6. Українська Гельсінська спілка: витоки та діяльність.