Тема 14. Україна в умовах незалежності

Мета семінару, висвітлити питання, пов'язані з проголошенням незалежно­сті Української держави: проаналізувати процес становлення нової політичної си­стеми; охарактеризувати основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики України.

План

1. Проголошення незалежності України - закономірний історичний процес.

2. Формування державницьких засад внутрішньої та зовнішньої політики України.

3. Парламентаризм та багатопартійність в Україні. Президентські вибори 2004р. - шлях до соціальної держави й нової демократії.

Після провалу спроби державного перевороту в серпні 1991р. у Москві й арешту всього складу Державного Комітету Надзвичайного Стану (ДКНС) СРСР (8 осіб на чолі з віце-президентом СРСР Г.Янаєвим) ^ерховна Рада Української РСР на своєму позачерговому засіданні 24 серпня 1991р. майже одноголосно («за» - 346, «проти» - 1 ) прийняла Акт проголошення незалежності України. Треба мати на увазі, що абсолютна більшість у Верховній Раді тоді була на боці комуністів (фракція «239»). Завдяки тому, що комуністи підтримали цей доку­мент, Україна стала незалежною. Але ця підтримка була обумовлена не програм­ними засадами КПУ-КПРС, у яких не було місця незалежній Україні, а загрозою непередбачуваного розвитку подій у самій Росії. Історичний досвід підтверджу­вав, що борот^а за поділ влади в Росії, починаючи з XVII ст. і до 1917 р., завжди перетворювалася на громадянську війну. Відокремлення України давало всім по­літичним силам, і перш за все комуністам, шанс на мирний розвиток подій і збе­реження своїх позицій у системі влади до того ж під гаслом, яке підтримував весь демократичний Захід, хоча гасло це було запозичене в націонап-демократичної опозиції.

Треба звернути увагу на те, що незалежність України виросла з багатовіко­вого історичного процесу, який надзвичайно прискорився наприкінці 80-х на по­чатку 90-х років XX ст. Криза радянської влади, комуністичного владування су­проводжувалася кризою СРСР як союзної держави. Саме в цьому контексті треба розглядати політичні, економічні та соціальні передумови розпаду СРСР і утво­рення незалежної України. ,

Загальна економічна криза в СРСР загострила проблему відносин між центром та національними республіками. Жорстка централізація верховної влади СРСК що сформувалася в надзвичайних умовах революції! громадянської війни та суперництва з капіталістичним світом, спиралась на командно-адміністративну систему й мобілізаційну економіку. За диктатури Й. Сталіна й авторитарної влади в тоталітарному суспільстві це протиріччя не виходило на поверхню політичного житгя. Але як тільки демократизація суспільства за часи горбачовської перебудо­ви стала офіційним напрямком політики КПРС, так накопичувані протиріччя між центром та нацреспубліками швидко стали головними в політичних відносинах. Потяг до справедливого вирішення цих проблем виявили всі нацреспубліки. Спочатку - Прибалтики, Закавказзя, а потім Росія та Україна.

Саме проголошення 12 червня 1990 р. з'їздом народних депутатів РРФСР Дека?арації про державний суверенітет стало початком розпаду СРСР і перетво­рення нацреспублік у незалежні самостійні держави. Після Росії про свій сувере­нітет заявила Україна. 16 липня 1990 р. Верховна Рада Української РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, у якій проголошувалось, що Українська РСР забезпечує верховенство Конституції і законів Республіки на сво­їй території та визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріо­ритет загальновизнаних норм міжнародного права\ перед нормами внутрішньо­державного права. Декларація проголошувалась основою нової майбутньої Кон­ституції України.

Акт про незалежність України завершував процес розпаду СРСР і започат­кував утворення незалежної самостійної України.

Черговим кроком до закріплення незалежності та суверенітету України став всенародний референдум 1 грудня 1991 р. У цей день понад 90% фомадян, що прийшли на голосування, підтримали Акт про незалежність України, а також бу­ло обрано першого Президента України, яким став Л.М.Кравчук.

Але треба мати на увазі, що ще залишались конституційні перешкоди до по­вної незалежності України - Центральна влада й сама держава СРСР. Тому прин­ципове значення мали такі події і рішення: 7 фудня 1991 р. у Біловезькій Пущі під Брестом зібралися Голова Верховної Ради Білорусії С.Шушкевич, Президент Росії Б. Єльцин та Президент України Л.Кравчук. Вони підписали угоду про при­пинення існування СРСР як держави-суб'єкта міжнародного права й створення замість нього Співдружності Незалежних Держав. Необхідно визначити закон­ність цього рішення. У Конституції СРСР проголошувалось право нацреспублік на вихід із СРСР, але не було розроблено механізму виходу з нього. Тому до цьо­го питання треба підходити з боку верховенства конституційного права народів перед законом, якого не було. Президенти та Голови Верховних Рад таких повно­важень не мали Проте Верховні Ради трьох республік переважною більшістю ра­тифікувати це рішення.

фудня 1991р. Президент СРСР М.Горбачов підписав указ про зняття з себе функцій Верховного Головнокомандуючого Збройних сил СРСР, заявив про свою відставку з посади Президента СРСР.

фудня 1991р.одна з двох палат (Рада республік) Верховної Ради СРСР видала постанову про припинення існування СРСР.

Міжнародне співтовариство визнало незалежність усіх колишніх союзних республік. Україну визнали: 2 фудня 1991р. - Польща та Канада; З фудня 1991р. - Угорщина; 4 фудня 1991 р. - Латвія та Литва; 5 фудня - Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія, .Хорватія; 19 фудня - Швеція; 24 фудня - Норвегія; 25 фудня - США, Ізраїль, Мексика; 26 фудня - Авсфалія, Бразилія, ФРН; 27 фудня - КНР; 28 фудия - Італія та Японія; ЗІ грудня - Великобританія, Данія. Загаїюм протя­гом фудня 1991 р. Україну визиа;ю 57 держав світу, а на гючаюк березня 1992 р. - 104. Протягом першого року існування Україну як самостійну державу визнали більше 130 держав світу.

Поряд із визнанням України як самостійної держави відбувалися внутрішні процеси формування ознак Державності:

1 .Державна символіка (блакитно-жовтий прапор і тризуб як малий держав­ний герб, а також музична редакція національного гімну «Ще не вмерла Україна» на музику М.Вербицького).

2. 3бройні сили України.

3. Державні кордони.

4. Громадянство України.

5. Грошові знаки (спочатку - купони, а з вересня 1996 р. - фивні).

Центральною проблемою державотворення була Конституція. До 1996 р. на території України діяла ще радянська Конституція з поправками. Майже 5 років продовжувався складний і гострий конституційний процес. Лише 28 червня 1996 р. він завершився прийняттям нової Конституції України. Цей день став держав­ним святом. Цим самим закінчився найважливіший етап установлення політичної системи України. Далі вже розпочалося удосконалення державного устрою та по­літичної системи. Треба підкреслити, що всі ці процеси відбувалися в гострій по­літичній боротьбі.

Усі 90-ті роки характеризуються формування^ і розвитком нової економіч­ної політики. Орієнтуючись на ринкові відносини, розроблялися й удосконалюва­лися всі економічні реформи. Вони супроводжувалися гострими протиріччями й політичною боротьбою, тому майже кожен рік змінювався склад Кабінету Мініст­рів. Об'єктивні труднощі (не було позитивного досвіду) і суб'єктивні прорахунки влади, коли інтереси регіонів, соціальних фуп, підприємницьких уфуповань, особистих амбіцій лідерів економічного процесу не гармонізували між собою і з інтересами держави, призвели до затяжної економічної кризи, що супроводжува­лося падінням виробництва та зубожінням більшості населення. Тільки на почат­ку 2000 р. почалися деякі позитивні зрушення й з'явилися реальні надії на вихід України на шлях стійкого розвитку. 10-річчя незалежності відмічалося суттєвими втратами економічного та культурного характеру. Але разом із тим основний по­тенціал професИвного розвитку Україна зберегла.

Відповідно до Конституції України зовнішню політику держави здійснюють Верховна Рада («визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики»). Прези­дент («Президент України є гарант державного суверенітету, територіальної ці­лісності України, прав і свобод людини і фомадянина») і Кабінет Міністрів («за­безпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави»). Із самого початку існування незалежної України стратегічними векторами в міжнародних відносинах були зазначені США, Російська Федерація, держави - члени Європейського союзу. Але баланс у цих напрямках не було визначено й то­му у відносинах з ними в України постійно виникають проблеми. Безмежна бага- товекторність не завжди дозволяла повною мірою відстоювати національні інте­реси. Серед стратегічних партнерів Росія була й буде довго на першому місці, то­му що 70% зовнішніх економічних зв'язків припадає на неї. До цього треба дода­ти еневгетичну залежність і те, що саме Росія слугує для Укршни найширшим економічним ринком. Разом із тим - це більше,ніж 300-літня єдина доля, культур­ні та духовні зв'юки, православна релігія.

З інщого боку, оскільки Україна ставить за мету інтегрувати до Європей­ських структур Політики та економіки (НАТО, СС), то виняткове значення мають відгіосини з європейськими державами.

Особливе значення для України мають міад^дні організації, за допомо­гою яких світ пізнає нас, а ми - світ. Перш за все, це ООН (Україна була в її рядах ще з 1945р.), Організацщ>з безпеки та співробітниі^ в Європі (ОБСЄ), Рада Єв­ропи, Cпiв^фyжнicть Незалежних Держав).

Україна важливе значення Надає дружнім відаосинам із сусідами: Російсь­кою Федерацією, Білоруссю, Словаччиною, Польщек), Румунією, Молдовою, Ту­реччиною. В України немає теритсфіальних проблем ні з ким, окрім Румунії, уряд якої бажає переглянути міжнародні договори 70-х років, особливо стосовно о-ва Зміїного. За часи незале^ості Україна не мала жодного воєнного конфлікту з су­сідами, виступаючи як активний співучасник вирішення міжнародних конфліктів мирним шляхом (Югославія, Кавказ, Близький Схід).

Складним шляхом іде розвиток політичної системи. Треба звернути увагу на реальне протиріччя між гілками влади, недосконалість Конституції. Багатопа­ртійність в Україні (більше 100 партій) уже стала нормою політичного життя, але ще не стала інструментом консолідації суспільства. Законодавчо неузгодженою залишилась політична опозиція. Місцеве самоврядування не стало самодостатнім. Тому об'єктивні причини до загострення політичної боротьби в Україні залиша­ються.

Багатопартійна система вже структурувалась. Серед політичних партій сфо­рмувалися:

1 .Політичні партії право-ліберальної орієнтації (НДП, ЛПУ, «Трудова Укра­їна», ПЗУ, «Батьківщина», «Яблуко», аграрна).

2. Центристські партії (СДГГУ(о), СДПУ, СДС тощо).

3. Націонапьно-демократичні або ліберально-центристські (НРУ, УНР, КУН, ПРП, УРП тощо).

4. Націоналістичні (УНА, ДСУ, СНПУ тощо).

5. Ліві (КПУ, СПУ, ПСПУ, ПК(б)У, КПРС, КПУ (о), СельПУ тощо).

Особливості партійного різноманіття: 1 )про опозиційність до Президента й виконавчої влади заявили політичні партії різного ідейно-політичного спрямуван­ня: праві («Батьківщина», «Яблуко»), центристські (СДПУ), націоналістичні (УНА), ліві (майже всі); 2)у Верховній Раді ситуативно блокуються ліві, лраві, націонал-демократи; 3)сталої більшості у Верховній Раді немає, є тимчасова.

Вибори 2002 р. до Верховної Ради виявили процеси консолідації серед пра- во-ліберальиих та націонал-демократичних сил. Консолідації серед лівої опозиції немає. Отже, політична система в Україні розвивається й ще не досягла стабіль­ного стану.

Президентські вибори 2004 р. загострили протиріччя між авторитарним ре­жимом Л.Кучми та демократією. Перемога В.Ющенка відкрила шлях до подолан­ня корупційної влади, ств<ч)ення умов для розбудови соціальної держави, затвер­дження демократичних цінностей та європейської інтеграції України.

Список рекомендованої літератури

Амосов М.М. Новітня Україна 1991 - 2001 (роздуми видатних сучасників) / М.М. Амосов, В. Сабодан.-К.: Генеза, 2001. - 160 с.

Декларация о государственном суверенитете //Правда Украины. - 1990. - 17июлл Історія України. Нове бачення. У 2т. К.: Альтернатива, 2000. - Т 2. - 464 с. 'конституція України. - К.: Знання, 1996. - 52 с.

Колесников А. Первый украинский. Записки с передовой. - К., 2005. - 415 с. Кульчицький С.В. Утвердження незалежної України: перше десятиліття // Укр.іст.журн. - 2001. - № 2. - С,69 - 79.

Литвин В.М. Україна на межі тисячоліть (1991 - 2000 p.). - К.: Альтернатива, 2000.-360 с.

Литвин В.М. Прорыв к гражданскому обществу // Голос Украины. -200^. - 26 и 27 янв.

Перепелиця Г.М. Без'ядерний статус і національна безпека України. - К.: Наук, думка, 1998.-154 с. \

Політична історія XX ст. / Під ред. В.Ф.Салабая, Л.ІО.Панчука. - К.: КНЄУ, 2002. -156 с.

. Чорновіл В.М. Пульс українс^ої незалежності. Либідь, 2000. - 624 с.

Теми рефератів .

1. Політичні портрети Л.Кравчука, В.Чорновола, О.Мороза, Л.Плюща, Л.Кучми, В.Ющенка, Ю.Тимошенко.

2. Характеристика провідних політичних партій - КПУ, НДП, СППУ (о), СПУ, Партії регіонів, блоку «Наша Україна».

3. Закон України «Про вищу освіту»

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ОПРАЦЮВАННЯ СТУДЕНТАМИ ФАХОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ З ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ».

Головною ідеєю вивчення курсу «Історія України» є процес формування українства як сучасної нації, становлення України як самостійної держави. Всебі­чне, повне висвітлення історії України вимагає фунтовного аналізу наявних істо­ричних джерел, наукової літератури, що вийшла з Друку останнім часом і дає су­часне трактування подій минулого. Отже, необхідно, щоб кожний студент мав на семінарах відповідний хрестоматійний матеріал, віїписки з монофафічної літера­тури, журнальних публікацій, міг вільно їх коментувати, органічно використову­ючи у своїх доповідях і повідомленнях. Студенти також повинні звернути увагу на те, що наукова методологія вивчення фахової літератури з історії України гру­нтується на принципах об'єктивності та історизму.

Перш за все студенти повинні використовувати підручник та «Курс лекцій з історії України». Але готуючись до практичних занять, відповідних контрольних робіт необхідно звертатися й до іншої 'літератури - наукових статей, публікацій документів, що друкуються на шпальтах «Українського історичного журналу», часопису «Архіви України» тощо. Тільки таким чином можна фунтовно вивчити історичні події на українських землях з найдавніших часів до наших днів. Так, розкриваючи питання становлення української нації і держави, зокрема виник­нення Київської Русі, треба звернутися до літописів, державних актів, що регулю­вали відносини Русі з зовнішнім світом (договір 911 р. князя Олега з Візантією), між різними верствами суспільства («Руська Правда») тощо.

Важливим періодом української історії була польсько-литовська доба та ча­си Визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. Вивчаючи їх, особливо важ­ливо використовувати всі факти й матеріали в повному обсязі, не спиратися тіль­ки на фрагменти документів, що наводяться в підручниках. Зокрема, для того, щоб зробити об'єктивний, неупереджений висновок щодо значення міжнародних угод Війська Запорізького в другій половині XVII ст., треба вдатися до порівня­льного аналізу змісту Березневих статей 1654 р. та Гадяцької угоди 1658р., мате­ріалів Бучацького договору або Вічного миру 1686 р.

Вивчення суспільно-політичного розвитку України на початку XX ст. пе­редбачає ретельний аналіз студентами документів різних політичних партій, що діяли в Наддніпрянській Україні та західноукраїнських землях у ті часи. Перш за все, профами партій, де висвітлюються основні цілі організацій, тактика їх дій. Це надає можливість студентам порівняти положення, які висували ті чи інші українські політичні партії, самостійно з'ясувати, чиї інтереси і яким чином вони відстоювали. У зв'язку з цим рекомендовано звернутися до збірника профам українських партій початку XX ст. «Самостійна Україна» (Тернопіль, 1991).

Важливим джерелом у вивченні історії країни є мемуарна література, спо­гади політичних діячів України. Студентам бажано звернутися до надрукованих останнім часом мемуарів діячів революції 1917 р. та фомадянської війни в Украї­ні - В. Винниченка, Д. Дорошенка, П. Скоропадського, Є. Чикаленка та інших. У той же час феба звернути увагу на особливість цього роду перщоджерел, зокрема їх суб'єктивний характер у оцінках історичних подій, часто однобічне висвітлення минулого, відповідне політичне забарвлення.

Щоб ліпше розкрити сутність сучасного процесу державотворення в Україні, особливу увагу слід звернути на конституційно-правові акти 90-х рр. XX ст. Зокрема, аналізуючи Декларацію про державний суверенітет України (16.07.1990 р.), приділити увагу поняттям та сутності державного, народного й національного суверенітету, розкрити значення цього документа в процесі становлення української держави. Висвітлюючи питання проголошення незалежності України, треба вивчити Акт незалежності від 24.08.1991 р., його основні засади, підкреслити, що територія України є неподільною і недоторканною. Особливу увагу треба приділити аналізу Основного закону держави - Конституції України 1996 р., її значення в розбудові держави, житті всього суспільства. Щоб краще з'ясувати, яким чином влада в Україні розв'язує ті чи інші проблеми в сучасній зовнішній та внутрішній політиці, студентам корисно звернутися до матеріалів періодичної преси - таких офіційних видань, як «Політика і час», «Голос України», «Відомості Верховної Ради України».

При цьому студенти повинні орієнтуватися на глибоке осмислення прочитаного, складання тез, конспектів праць науковців у спеціальному зошиті для семінарських занять. Все це допоможе краще "розібратися в методологічній багатоманітності, яка властива сучасному етапу розвитку історичної науки, зорієнтуватися в загальних особливостях історіофафічного процесу з конкретної проблематики.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО НАПИСАННЯ РЕФЕРАТУ

Реферат - це форма поточного контролю самостійної роботи студентів, індивідуальне- завдання, що виконується для висвітлення певної проблеми в дисципліни або готується на семінарське зайняття для доповіді. Тема реферату обирається студентами за відповідним переліком, підготованим викладачем. За структурою реферат складається із вступу, 2-3 пунктів, висновку, списку використаної літератури (формується за абеткою). Обсяг роботи повинен дорівнювати 8-10 сторінкам комп'ютерного набору.

Перша сторінка реферату - титульна, де* вказується назва міністерства (Міністерство освіти і науки України), навчального заклад)' та факультету, тема реферату, прізвище та ініціали, академічна фупа студента-виконавця, прізвище, ініціали та посада наукового керівника, місто й рік написання. На другій сторінці розміщується зміст, що відбиває внутрішню структуру роботи. У вступній частині реферату стисло висвітлюється актуальність обраної теми, вказується мета та завдання роботи, джерела її написання. Обсяг кожного пункту основної частини реферату має становити приблизно 3-4 сторінки. Зміст має точно відповідати темі, розкривати мету та завдання ^юботи. Завершується реферат короткими, але конкретними висновками, що відповідають викладеному матеріалу. Основні положення роботи, її висновки Повинні підтверджуватися посиланнями на історичні джерела та літературу і можуть бути як внутрішньотекстовими, так і підрядковими

Зміст