Тема 5. Українські землі в другій половині XIX ст.

Мета семінару: проаналізувати найважливіші зміни, які відбулися в суспі­льному ладі українських земель унаслідок реформ 60 - 70-х рр. XIX ст.; показати суперечливе бтавлення суспільства до реформаторської діяльності царського уря­ду в цей період.

План

1. Буржуазні реформи 60 - 70-х рр. XIX ст., їх наслідки для українських земель.

2.Суспільно-політична опозиція в Наддніпрянській Україні в 60 - 90-х рр. ХІХ ст.

Перше питання доцільно висвітлювати з причин буржуазних реформ цариз­му. У середині XIX ст. Росія вбачала в країнах Заходу, що більш динамічно роз­вивалися, і приклад, і суттєву загрозу.. Слабкість механізмів саморозвитку прово­кувало бюрократію на примусове «осучаснення» країни. Отже, метою наздоганя­ючої, форсованої модернізації, що почала здійснюватися в той період на теренах Російської імперії, було намагання пристосувати командно-адміністративну стру­ктуру, позбавлену потенцій для динамічного саморозвитку, до виклику епохи, що змінилася. Цей виклик у XIX - XX ст. набув чітких ознак західної ринково- приватновласницької структури з усім, притаманним їй, шлейфом цивілізаційних характеристик й інституціональних норм.

Одночасно слід звернути увагу на той факт, що в урядових структурах, се­ред правлячого класу не було одностайної думки в розумінні проблем, від вирі­шення яких залежала доля держави. У першу чергу це стосувалося визволення се­лян від кріпацької залежності. Усвідомлення цього допоможе знайти правильну відповідь на питання про причини повільного й суперечливого процесу реформу­вання аграрних відносин, неоднозначне ставлення до реформ із боку суспільства. 19 лютого 1861 р. був підписаний Маніфест та інші нормативні акти, які свідчили про початок селянської реформи.

Обговорюючи питання про принципи, хід реалізації, політичне та економі­чне значення селянської реформи, слід звернути увагу на те, що в цих документах були вирішені чотири питання: 1) особисте визволення селян; 2) земельні наділи й повинності визволених селян; 3) викуп селянами своїх земельних наділів; 4) орга­нізацію сільського управління.

Визволення селян дало поштовх інтенсивному зростанню ринку робочої си­ли. Селяни одержали майнові, певні громадянські права, що сприяло розвитку їх сільськогосподарського та промислового підприємництва.

Скасування кріпосного права супроводжувалося проведенням інших ре­форм: у галузі місцевого управління, суду, освіти, у військовій справі.

1 січня 1864 р. було видано «Положение о губернских и уездных земских учреждениях», яке встановлювало виборні органи місцевого самоврядування - земства. 16 червня 1870 р. було затверджено нове «Городове положення», відпо­відно до якого утворювались аналогічно земствам органи міського самоврядуван­ня. Аналізувати ці два положення треба паралельно, відповідаючи на такі питан­ня: якою була система повІ7;ових, губернських земських і міських установ громад­ського управління; яким чином ці установи створювались; у чому полягала ком­петенція органів місцевого самоврядування; на яких принципах базувалася вибо­рча система; які категорії виборців одержували перевагу у виборчому процесі; які відносини склалися між установами громадського управління й органами вико­навчої влади.

Земства та міські думи не виконували політичних функцій, але відігравали позитивну роль у вирішенні місцевих господарських та культурних проблем, сприяли розвитку іромадської самодіяльності населення.

Найбільш послідовною в порівнянні з іншими була реформа судоустрою, започаткована 20 листопада 1864 р.

Слід прокоментувати такі нові принципи судоустрою та судочинства, як ві­докремлення суду від адміністрації, незмінність суддів і судових слідчих, ство­рення позастанових судових органів, рівність усіх перед судом, наявність суду присяжних, прокурорський нагляд за додержанням законності в судочинстві, упровадження адвокатури.

Необхідно показати залежність економічного прогресу, перспективи пода­льшого розвитку суспільного життя від рівня освіти населення, системи масової підготовки спеціалістів.

Реформа школи здійснювалась на правовій основі двох актів: «Положения о начальных народных училищах» та «Устава гимназий и прогимназий ведомства Министерства народного просвещения». Необхідно дати характеристику типів початкових шкіл, гімназій та прогімназій. Висвітлюючи питання про реформу­вання університетської освіти, потрібно дати оцінку новому університетському статуту, який був затверджений 18 червня 1863 р. Рада університету одержувала право самостійно обирати ректора, проректора й університетських суддів, розгля­дати фінансовий кошторис, присуджувати наукові звання, призначати студентам стипендії. Було розширено коло навчальних дисциплін і відповідних кафедр.

У 1862 - 1874 рр. уряд провів ряд військових реформ, необхідність яких обумовлювалась не тільки внутрішніми, а й зовнішніми факторами. Слід проана­лізувати новий «Устав о воинской повинности» (1874 р.), зокрема визначити змі­ни щодо проходження військової служби, які дозволили мати невелику армію в мирний час і значні резерви в умовах війни, звернути уваїу на те, що порядок проходження служби був однаковим для всіх станів суспільства.

Також треба з'ясувати особливості проведення селянської, земської, міської та судової реформ на Правобережній Україні.

Обговорення першого питання потрібно завершити висновками щодо про­гресивного значення реформ, їх ролі в становленні ранньоіндустріального суспіль­ства, водночас, звернувши увагу на їх незавершеність та половинчатість. Країна так і не отримала конституції та парламенту. Крім того на темпі та проявах того­часних модернізаційних процесів суттєво позначався той факт, що відбувалися вони в рамках старих політичних структур, за існування в імперії поліцейсько-авторитарного режиму, багато в чому були задані зовнішнім геополітичним кон­текстом. Все це обумовило гіпертрофовану роль держави та бюрократії в еконо­мічному житті, намагання самодержавства й надалі здійснювати майже повний контроль над економікою країни, а зрештою обмежити свободу приватного під­приємництва, запровадити його дріб'язкову регламентацію.

Під час обговорення другого питання семінарського заняття необхідно зо­середити увагу на передумовах суспільно-політичного піднесення, ідейно-політичних течіях і організаціях, зв'язках визвольного руху в Наддніпрянській Україні з загальноросійським революційним процесом.

Проголошення реформ у 1861 р. активізувало опозицію. Певна невдоволе­ність урядовими діями, нереалізовані очікування й сподівання були причиною то­го, що опозиція набула ліворадикальних форм. Надзвичайно популярною серед молоді, що сприймала боротьбу проти самодержавства як особисту справу, була ідея народної революції. Створюються таємні організації для підготовки й здійс­нення народної революції, об'єднання революціонерів і лібералів у боротьбі про­ти самодержавства.

Слід зазначити, що Україна залишалася хоча й важливою, але все ж пери­ферією загальноросійського рюволюційного процесу. У містах і селах Наддніп­рянської України діяли в основному філії петербурзького та московського центрів. Аналізуючи співвідношення революційного руху з національним, треба згадати ставлення російських революціонерів до національного питання. Безумо­вно, вони не заперечували наявність національного гніту в Російській імперії й за­суджували його, аде вважали, що вирішення національногр питання можливе ли­ше після перемоги соціальної революції.

У пореформеній Російській імперії провідним напрямком суспільно- політичної думки й визвольного руху стало народництво. Воно базувалося на сис­темі поглядів О.І.Герцена та М.Г.Чернишевського про особливий, самобутній шлях Росії до соціалізму.

В Україні народництво набуло значного розмаху. Його особливістю можна вважати панування в першій половині 70 - х рр. прихильників Бакуціна, які за­кликали до негайної селянської революції. Для ілюстрації масштабів руху доціль­но навести приклади діяльності гуртків «чайковців», «Київської комуни». Основ­ним змістом революційної діяльності народників стало «ходіння в народ», яке ви­никло наприкінці 1873 р. і охопило переважно Київську, Чернігівську, Полтавську й Харківську губернії. Зокрема, необхідно звернути увагу на події так званої «Чи­гиринської змови» (1877 р.).

Розглядаючи народницький рух у другій половині 70 - 80-х рр., слід відзна­чити зміну форм організації й тактики боротьби. Коли «ходіння в народ» як так­тичний засіб себе вичерпало, виникла потреба в централізованій організації. У 1876 р. утворюється «Земля і воля». Після її розколу в 1879 р. в українських губе­рніях виникли організації, які підтримували й «Народну волю» з її методами те­рористичної боротьби (фупи в Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі, Кам'янець- Шдільську), і «Чорний переділ», що продовжував пропагандистську діяльність серед різних верств населення. Після розфому "Народної волі" та організаційної кризи "Чорного переділу" на початку 80-х рр. період революційного народництва завершився.

Поряд із ідеологією революційного народництва на початку 80-х рр. вини­кає соціалістична ідеологія марксизму. Слід з'ясувати головні причини, що зумо­вили появу «пролетарського питання» в Російській імперії як самостійної про­блеми в суспільно-політичному житті.

У 1875 р. в Одесі виник «Південноросійський союз робітників». Наприкінці 1878 р. у Петербурзі був утворений «Північний союз російських робітників». По­ява перших пролетарських організацій свідчила про поступове усвідомлення не­обхідності організованих дій у боротьбі за політичну свободу для робітників Національні прагнення, які іювинні бути пріоритетними в суспільно- політичних перетвореннях, знайшли відображення в Хіюпоманстві. Наприкінці 50-х рр. у Києві, Харкові, Полтаві, Чериіїхзпі та деяких інших містах нишікли на­півлегальні культурно-просвітницькі організації - громади. Перша така громада з'явилась у Київському університеті з таємного гуртка хлопоманів. Слід поясни­ти, чому національний рух у Наддніпрянській Україні напередодні й після реформ 60-х рр. став закономірним наслідком процесів, що відбувалися в суспільно- політичному житті. Необхідно охарактеризувати ставлення царизму до українсь­кої мови (лист П.Валуєва в 1863 р. до міністра народної освіти, Емський указ Олександра II 1876 р.).

Доцільно висвітлити діяльність таких організацій, як «Українська громада», «Стара громада», київське відділення Російського географічного товариства. Гро- мадівці засновували недільні школи, поширювали популярні видання, проводили лекції. Дехто брав участь у роботі наукових товариств, органів місцевого само­врядування, зокрема земств. Слід звернути увагу на М. Драгоманова, його перехід до політичної діяльності.

Таким чином, суспільно-політична опозиція в 60 - 90-х рр. XIX ст., її діяль­ність відобразила усю складність процесів капіталістичної еволюції Російської імперії. Серед факторів, які зумовили формування опозиції, найголовнішим був соціальний. Саме незадоволення широких мас населення своїм соціально- економічним становищем викликало появу радикальних профам і методів соціа­льного та політичного визволення.

Список рекомендованої літератури

Гармиза В.В. Подготовка земской реформы 1864 г. - М .: Изд-во Москов. ун-та, 1957.-264 с.

Зайончковский П.А. Военные реформы 1860 - 1870 гг. в России. - М.: Изд-во Москов. ун-та, 1952. - 370 с.

Зайончковский П.А. Отмена крепостного права в России. - М.: Просвещение, 1968.-368 с.

Катренко A.M. Український національний рух XIX ст.: НавЧ. посіб. - К .: Київсь­кий ун-т, 1999. - Ч . 2. - 189 с.

Наше Отечество: Опыт политической истории: В 2 т. - М.: Терра, 1991. - Т.1. - 390 с.

Ніколаєва Т.М. Роль підприємців України в розвитку професійної освіти (остання третина XIX - початок XX ст.) // Укр. іст. журн. - 2005. - Х» 1. - С.82 - 96. Сарбей В.Г. Етапи формування української національної самосвідомості (кінець XVIII - початку XX ст.) // Там же,- 1993. - № 7-8. - С. 3-14. Світленко С.І. Народництво в Україні: сучасний погляд на проблему // Тамже.-1997.~' №3,- С.41-49; №4.-С.29-38.

Щербина П.Ф. Судебная реформа на Правобережной Украине. - Л.: Вища шк., 1974.- 190 с.

Теми рефератів

1. Реформа 1861 p. на Правобережжі.

2. Міська реформа на Правобережжі.

3. Організація місцевого самоврядування за земельною і міською реформа­ми на Катеринославщині.

4. Підприємці Катеринославщини.

5. Всеросійський народницький з'їзд 1885 р.