Тема 4. Українські землі в першій половиш XIX ст.

Мета семінару: проаналізувати причини, хід і наслідки кризи кріпосницької системи та її вплив на формування й розвиток визвольного руху.

План

1. Криза кріпосницької системи на українських землях у першій половині ХІХ ст.

2. Суспільно-політичнй рух у Наддніпрянщині в першій половині XIX ст.

Розглядаючи перше питання, необхідно звернути увагу на причини кризо­вих явищ у соціально-економічних відносинах на українських землях, що знахо­дилися в складі Російської імперії. Головною причиною було кріпосне право, яке значно гальмувало поступальний розвиток економіки.

Слід звернути увагу на категорії феодально залежного населення. Це помі­щицькі й державні селяни, робітні люди, військові поселенці. В особливо важко­му становищі знаходилися поміщицькі селяни. Поміщики, намагаючись збільши­ти прибутки від своїх господарств, діяли двома шляхами. Перший - прогресивний шлях - покращення технології обробітку землі, запровадження нових знарядь праці та агрономічних знань. Про наявність цього свідчить утворення Філотехнічного товариства, яке за 7 років діяльності розробило багато цінних рекомендацій для сільського господарства. Але необхідно зазначити, що подібним шляхом роз­вивалося дуже мало поміщицьких господарств. Переважна більшість поміщиків, і на цьому треба загострити увагу, підвищувала прибутковість традиційним шля­хом -- посиленням експлуатації селян. Слід підкреслити, що поряд із такими фор­мами гноблення, як збільшення норм панщини, розширення ріллі за рахунок се­лянських наділів, поширення урочної системи, що виникли у XVIII ст., з'явилися й нові: місячина, здача землі в оренду купцям, міщанам, заможним селянам. Нас­лідками посилення експлуатації були підрив економічних можливостей селянсь­ких господарств, перетворення значної частини сільського населення на слуг та дворових робітників.

Становище державних селян було дещо кращим. Але з початку XIX ст. щодо них також посилилася експлуатація. Перш за все це полягало в запрова­дженні державою системи посесорства. Необхідно розглянути її сутність. Посесо­ри - це, як правило, купці, заможні міщани й селяни, які отримували в тимчасове користування державні землі з кріпаками.

Необхідно звернути увагу на політику царського уряду щодо селянського питання, Усі його дії, як наприклад, указ про вільних хліборобів чи інвентарна реформа на Правобережжі, були спрямовані на збереження існуючої системи ви­робництва шляхом її часткової модернізації.

Наслідком такої політики була низька продуктивність сільськогосподарсь­кого виробництва, слабкий розвиток товарних відносин, низька врожайність. У зв'язку з об'єктивними умовами, до яких треба віднести кліматичні, це призводило до частих неврожаїв, голоду, злиднів селян, які становили переважну кількість (більше 80 населення.України.

У свою чергу, погіршення становища селянства зумовлювало зростання кі­лькості антифеодальних виступів. Необхідно навести приклади подібних завору­шень: повстання військових поселенців (1819) на Слобожанщині, повстання під проводом Семенова (1826) рух під проводом Кармелюка на Поділлі в 30-их рр. Хі;Х ст. Особливо посилилися виступи селян під час Кримської "війни (1854 - 1856 рр.). Слід дати характеристику таким масовим рухам, як «Київська козаччина» та похід «У Таврію за волею» (1855 - 1856 рр.).

З огляду на становище сільського господарства, необхідно проаналізувати розвиток промисловості й торгівлі.

У промисловості поступово складалися можливості для розвитку капіталіс­тичних відносин. На початку XIX ст. основним видом промислового виробництва запишалася мануфактура. Це були підприємства різних типів: поміщицькі (вот­чинні), купецькі, міщанські, селянські, державні. На них працювали як вільно­наймані, так і кріпосні селяни. Показником кризи кріпосницької системи вироб­ництва був занепад протягом першої половини XIX ст. саме вотчинних мануфак­тур, їх витіснення підприємствами з вільнонайманою працею, яка, звичайно, була набагато продуктивнішою. Саме з купців, заможних міщан, селян та чумаків на українських землях почала формуватися буржуазія. Однак існував чинник, який стримував розвигок капіталістичних відносин у промисловості - це незаііікавлс-ність робітних людей у результатах власної праці. Причиною незацікавлення було те, що, головним чином, у основі вільного найму на той час лежала вимушеність кріпосного селянства працювати в промисловості з метою сплати поміщику гро- шс^вих податків (відхідників).

Новим кроком у розвитку капіталістичних відносин на українських землях був промисловий переворот, що розпочався в 40-х рр. XIX ст. Необхідно розкрити зміст перевороту, який полягав у переході від мануфактур, де переважала ручна праця, до машинного виробництва. В Україні зміни торкнулися в першу чергу найбільш прибуткової галузі, а саме цукроваріння. Для успішного проведення промислового перевороту потрібні були великі кошти, які за існуючої системи виробництва знайти було дуже важко. ,

Розвиток торгівлі на українських землях був безпосередньо пов'язаний із сільськогосподарським господарством. Загальна криза останнього значною мірою затримувала торгівлю. Українські купці не могли зайняти провідне становище на ярмарках, базарах, торгах, оскільки, маючи конкурентів в особі російських та за­кордонних купців, були змушені скорочувати обсяги товарообії^. Саме тому зна­чна їх частина засновувала невеликі підприємства для збільшення прибутків.

У підсумку необхідно зазначити, що в даних умовах вихід із кризи полягав або в еволюційно-реформаторських змінах (силами пануючих прошарків суспіль­ства), або революційному переломі (силами пригноблених класів). У другому ви­падку це могло зумовити непередбачувані наслідки.

Починаючи висвітлення другого питання семінарського заняття, потрібно детально проаналізувати передумови та обставини виникнення суспільного руху на українських землях. Криза феодально-кріпосницького ладу, яка поглиблюва­лась протягом першої половини XIX ст., спонукала передові кола російського й українського суспільства до якісних змін у державі. Велике значення для форму­вання опозиційних поглядів мали ідеї західноєвропейського Просвітництва та Ве­ликої французької революції, які затвердили якісно нові принципи взаємовідно­син, що грунтувалися на засадах свободи, рівності та братерства. На українських землях із кінця ХУШ ст. значний вплив на формування національної свідомості дворянства справив пошук архівних документів, королівських грамот і гетьмансь­ких універсалів, які б підтверджували шляхетне походження. Саме з цих причин у 90-х рр. XVIII ст. на Наддніпрянщині починають виникати таємні організації, що ставили за мету відновлення автономії України та пропаганду ідей Просвітництва (гуртки в Новгород-Сіверському та гуртки В. Капніста).

З іншого боку, необхідно підкреслити вплив на становлегіня суспільно- політичі'ого руху діяльності таємних масонських організацій, створених на зразок аналогічних у Західній Європі. Характерною ознакою масонських лож була відсу­тність будь-яких формальних перепон - соціальних чи національних - для вступу до них. Кінцевою метою масонів було об'єднання всіх народів світу у свідоме співтовариство на засадах братерства та любові, куди кожний член робить внесок із метою посилення його «корисності та приємності». Слід зазначити, що на Над­дніпрянщині свій вплив здійснювали польські й російські ложі.

Хронологічно першою масонською організацією була ложа Безсмертя в Києві, створена в 1784 р. Вона підлягала Великому Сходові Польському. До цього ж об'єднання належали ложі Мінерви в Кременчуці та Трьох колон у Києві. Дія­льність Великого Сходу Польського була припинена в 1794 p., а після його поно­влення в 1814 р. стало очевидним, що польські ложі виявилися ізольованими від українців завдяки посиленню в них політичного мотиву «відродження Польщі в якомога ширших межах».

Набагато сильнішим на українських землях було значення російських ма­сонських організацій. Так, на початку XIX ст. зі 187 лож у Російській імперії 15 знаходились на теренах Наддніпрянщини. Перед тим, як дати характеристику ро­сійським масонським ложам, що в основному виникли після 1814 p., необхідно висвітлити причини, які зумовили значне посилення опозиційних настроїв у ро­сійському суспільстві.

Події Вітчизняної війни 1812 р. продемонстрували національну й державну велич Росії, одночасно відкривши її соціальну й ідеологічну відсталість. Після пе­ремоги над Наполеоном замість проведення реформ, спрямованих на виконмня обіцянок, даних урядом під час війни, політика царизму дуже швидко набула кон­сервативних ознак. Так, не відбулося повернення на українських землях тради­ційних козацьких вольностей, посилився визиск селян, з'явилися військові посе­лення.

Саме в цих умовах на українських землях спостерігається відновлення опо­зиційного руху у вигляді масонства. У 1817 - 1819 pp. виникають таємні організа­ції «Понт Евксинський» та «Трьох царствій Природи» в Одесі, «Озиріса» та «По­лум'яної зірки» в Кам'янці-Подільському, «Любов до Істини» у Полтаві, «З'єднаних Слов'ян» у Києві. Характеризуючи діяльність цих організацій необ­хідно звернути увагу на «Любов до Істини», створену в 1818 р. І.Котляревським, С.Кочубеєм та М.Новиковим. Однією з цілей цієї організації був розвиток україн­ської культури, мови, освіти народу. Діяльність ложі «З'єднаних слов'ян», засно­ваної у 1818 р. в Києві В.Росцишевським, X. Харлінським та П.Олізаром, була присвячена роботі з відновлення автономного устрою в Україні.

Аналізуючи діяльність масонських організацій на Наддніпрянщині, необ­хідно зазначити, що найбільш радикальним за поглядами було «Малоросійське таєАіне товариство», засновником якого став В.Лукашевич. Метою цього товарис­тва було досягнення Україною автономії, що й затверджувалось у програмній праці В.Лукашевича «Катехізис автономіста».

ГВдводячи підсумок діяльності масонів на Україні, необхідно підкреслити, що російський уряд був змушений звернути окрему увагу на таємні товариства, що знайишо своє відображення в Указі Олександра І про заборону всіх таємних організацій (1822 p.). Ще раніше окремим указом було заборонено діяльність пол­тавської ложі «Любов до істини».

У цілому найбільше значення масонських лож полягало в тому, що в них брали активну участь майбутні дворянські революціонери - декабристи. Другим джерелом формування таємних організацій в армії стали полкові «артілі», які створювали офіцери з метою спільного ведення господарства у військових части­нах.

Приступаючи до характеристики декабристського руху, слід зазначити, що його основною рушійною силою стала частина дворянства, офіцерського корпусу та інтелігенції. Незважаючи на ге, що декабризм був історично та соціально- політично цілком закономірним, все ж необхідно враховувати виключність і своє­рідність руху в цілому. Своєрідність перш за все полягала в тому, що з протестом кріпосництву та самодержавству виступила лише невелика частина дворян­ства в той час, як його основна маса залишалася дуже консервативним, вірним ца­рю станом. Ще однією особливістю руху було сприйняття його учасниками себе як месій, що повинні врятувати Росію. Ідея месіанізму як раз і підкреслювала тіс­ний зв'язок декабристів із масонами.

Перша декабристська організація виникла в 1816 р. і мала назву «Союз спа­сіння». У 1818 р. на її основі було сформовано нову групу, яка отримала назву «Союз благоденства>>. Це була набагато ширша організація, яка включала більше 200 членів. Слід зазначити, що саме «Союз благоденства» першим відкрив свою філію («управу») на українських .землях - у Тульчині на Київщині, очолювану П.Пестелем. Головним завданням «Союзу» було сприяння появі конституційного устрою в Росії виключно мирними методами.

Необхідно підкреслити, що переломними в історії декабризму стали 1819 - 1821 pp. Саме в цей час відбулися значні заворушення в Росії, наприклад повс­тання чугуївських військових поселенців (1819 p.), виступ солдатів Семенівського полку (1820 p.). Жорстока розправа над учасниками вищевказаних подій справила на декабристів величезне враження. До цього ж слід додати революції 1820 - 1821 РР- У Європі, які мали значний вплив на розгортання подій у Росії.

У березні 1821 р. на українських землях виникло Південне товариство в складі трьох управ: Тульчинської (очолював П. Пестель), Кам'янської (С. Вол­конський) і Васильківської (С. Муравйов-Апостол). У цілому ж організація нара­ховувала більше 160 членів. Ще однією декабристською організацією, що сфор­мувалась на українських землях у 1823 p., стало «Товариство об'єднаних слов'ян», центром якого було місто Новоград-Волинськ. Організаторами його бу­ли брати Борисови та І.Горбачевський, а взагалі до «товариства» входило більше 50 офіцерів.

Далі слід детально розглянути профамні документи декабристів, окремо звернувши увагу на їх підхід до вирішення українського питання. Профамою де­кабристів стала «Руська правда», автором якої був керівник Південного товарист­ва П.Пестель. Згідно з цим документом після перемоги повстання в країні, яка ма­ла стати республікою, вводилась диктатура Тимчасового верховного революцій­ного правління. Кріпацтво ліквідовувалось. Уся земля розподілялась на суспільну, яка не підлягала купівлі та продажу, і приватну, що переходила у володіння селян. Важливою частиною «Руської правди» були положення про ліквідацію станів, де­кларування свободи, запровадження виборчого права для чоловіків старших 20 років. Щодо України П.Пестель вважав, що майбутня Росія повинна стати унітар­ною державою, де не було б місця навіть елементам федералізму. Схожою на «Ру­ську правду» була профама «Товариства об'єднаних слов'ян», що мала назву «Правила». Головною відмінністю двох документів став дещо інший підхід «То­вариства» до вирішення національного питання. Так, у «Правилах» було сформу­льовано положення про утворення міцної демократичної федерації слов'янських народів, хоча Україна, як окрема незалежна держава, в союзі представлена не бу­ла.

Засобом приходу до влади дворянські революціонери вважали збройне по­встання проти царизму, яке планувалося на літо 1826 р. у Києві. Саме з метою розробки плану виступу в 1822 - 1824 рр. декабристи тричі проводили свої з'їзди в Києві. Раптова смерть Олександра І в.листопаді 1825 р. змусила революціонерів змінити свої плани, і 14 фудня 1825 р. у Петербурзі на Сенатській площі відбуло­ся повстання під керівництвом Північного товариства, яке завершилося цілкови­тою поразкою.

На українських землях останнім сплеском декабристського руху став збройний виступ Чернігівського полку 29 фудня 1825 - З січня 1826 р. На чолі повстання були керівники Васильківської управи С.Муравйов-Апостол та М.Бестужев-Рюмін. Слід звернути увагу на зміст «Православного катехізису» - документа , зачитаного солдатам полковим священиком Д.Кейзером. У цьому до­кументі в доступній релігійній формі викладалися причини й мотиви необхідності боротьби проти царської влади. Повстання Чернігівського полку було придушене силами каральних військ під Білою Церквою.

Завершуючи висвітлення загальноросійського революційного руху на укра­їнських землях, необхідно проаналізувати причини поразки декабристів, які поля­гали в нечисельності учасників, їх слабкій організації та координації дій, відмові від залучення народних мас. Треба також підкреслити передчасність ідей дворян­ських революціонерів в умовах самодержавної Росії.

Після розгрому декабристів протягом усього правління Миколи І револю­ційний рух на українських землях було практично повністю придушено. Нато­мість, починаючи з 40-х рр. XIX ст., в Україні починає формуватися політичний національний рух. Необхідно з'ясувати причини політизації, які полягали в по­глибленні кризи кріпосницького господарства, впливі польського визвольного ру­ху і, особливо, у посиленні політики русифікації. Так, у ЗО - 40-х рр. російська мова запанувала в державних та освітніх закладах, було заборонено католицьку й греко-католицьку церкви, ліквідовано в містах магдебурзьке право.

У даних умовах саме Київ, якому царським урядом відводилась роль центру русифікації, став натомість осередком українського національного руху. Саме в Київському універсигеті виник таємний гурток «Київська молода», на базі якого навесні 1846 р. було сформовано першу нелегальну національно-політичну орга­нізацію - «Кирило-Мефодіївське товариство» (братство). Його засновниками бу­ли В.БІіозерський, М.Гулак та М.Костомаров. Заг-альна чисельність братства складала 12 осіб, серед яких були видатний український поет Т.Шевченко, пись­менник П.Куліш, етнофаф А. Маркович та ін.

Важливо розглянути профамні документи Кирило-Мефодіївського братст­ва. Перш за все це «Книга буття українського народу» або «Закон божий», який складався зі 109 положень релігійно-повчального та історико-публіцистичного характеру. Головними ідеями Товариства були досягнення Україїюю незалежнос­ті в союзі слов'янських народів, установлення в країні демократичного устрою на зразок США чи Франції, скасування кріпацтва та повалення самодержавства. Ки- рило-Мефодіївським товарисі вом було розроблено також Статут оргаиічації, про­ відним положенням якого стало проголошення рівноправ'я народів, держав і гро­мадян майбутньої слов'янської федерації. На відміну від декабристів Товариство намагалося залучити на свій бік народні маси. З цією метою були спроби розгор­нути пропагандистсько-агітаційну роботу, про що свідчать вилучені жандармами дві прокламації, звернені До «братів-українців» і «братів великоросів та поляків». Втілити в життя свої погляди кирило-мефодіївцям не судилося, оскільки навесні 1847 р. усі 12 учасників були заарештовані. Вони без суду були покарані заслан­ням у різні міста Росії, а Т. Шевченка на 10 років відправили в солдати із заборо­ною писати й малювати.

Закінчуючи розгляд другого питання, слід зробити висновок про те, що в першій половині XIX ст., в умовах поглиблення кризи кріпосницької системи, на українських землях починає формуватися суспільно-політичний рух у двох фор­мах: загтльноросійській революційній та національній, яка набуде значного роз­витку в наступному періоді.

Список рекомендованої літератури

Гордуновський О.М. Розвиток промислового виробництва у поміщицьких госпо­дарствах правобережної України першої половини XIX ст. Н Укр. іст. журн. - 2000.-№ І .-С.61-71.

Генерал-губернатор О.Г.Стрюганов про необхідність децентралізації управління в

Російській імперії // Київ, старовина. - 2001. - № 2 . - С.80 - 90 .

Гуржій І.О.Україна в системі Всеросійського ринку. - К.: Наук, думка, 1968. – 191 с.

Декабристские чтения // Отеч.история. - ,1999^- № 4 . - С. 12 - 47. Зайончковский П.А. Кирилло-Мефодиевское общество (1846 - 1847 гг.). - М.: Изд-во МГУ, 1959.- 172 с.

Зародження робітничого класу на Україні: середина ХУПІ ст. - 1861р.: 36. док. і матеріалів. - К.: Наук, думка, 1982. - 424 с.

Шип Н.А. Интеллигенция на Украине (XIX в.). - К.: Наук.думка, 1991. - 172 с.

Теми рефератів

1. Інвентарна реформа на Правобережжі.

2. Київська козаччина.

3. Кримська війна й Катеринославщина.

4. Українське питання в програмних документах декабристів.

5. Воєнні поселення на Україні.