3.5.3 Методика психічної саморегуляції

У повсякденному житті працівники оперативно-рятувальних служб зіштовхуються з розумовою та фізичною перенапругою.

Швидкий темп, висока інтенсивність сучасного життя та невміння керувати собою призводять до того, що персонал постійно знаходиться у стані напруженості. Напруженість - головний недолік у культурі сучасної людини, а особливо у працівників оперативно-рятувальних служб. Тому розслаблятися та мобілізуватися - головна умова гармонізації його психічної сфери і підвищення ефективності виконання службових обов’язків та оперативно-службової діяльності.

Психічна саморегуляція (ПС) - внутріпсихічний вплив на власну свідомість з метою формування оптимального стану працівника, мобілізації функціональних можливостей організму чи зниження (ліквідація) нервово - емоційної напруги, почуття тривоги, дискомфорту, зайвих внутрішніх переживань. Вона впливає на психофізіологічні функції і регуляцію обмінних процесів в організмі, нормалізує сон і дозволяє довільно регулювати функціонування різних систем організму, у визначеній мірі керувати події життя. В основі психічної саморегуляції лежить релаксаційний стан свідомості.

Найкращим часом доби для занять ПС є ранній ранок. На зорі, зі сходом сонця, різні магнітні явища не так сильно впливають на психічні процеси, що дозволяє краще керувати своїм станом. Для найшвидшого засвоєння ПС варто проводити заняття два рази в день - ранком і ввечері. Процес ПС має 5 різних фаз (2 початкові можуть сполучатися). До освоєння кожної фази (починаючи з четвертої) приступають тільки після повного освоєння попередніх. Це вимога життєво важлива при освоєнні навичок вищої ПС.

Висока ефективність психічної саморегуляції підтверджена у клінічній практиці: в області авіакосмічної медицини, загальної і військової педагогіки, при підготовці спортсменів вищого рівня, навчанні та професійній адаптації фахівців, діяльність яких пов'язана з впливом екстремальних чинників праці. Вона активізує мотивацію досягнення успіху у виконанні службових обов’язків, адаптаційні процеси, забезпечує повне (часткове) знеболювання. Використання ПС підвищує ефективність управлінської діяльності в середньому на 42%, швидкість аналізу інформації на 37%, дозволяє довільно прискорити чи сповільнити швидкість реакції на 15-20%. На жаль, ефективні результати вищої саморегуляції недосвідченими людьми звичайно сприймаються як чудеса.

Психологічні особливості психічної саморегуляції.

Загальна особливість зорових і слухових відчуттів полягає у загасанні тих з них, що зв'язані з зовнішнім середовищем. Якщо з'являються зорові відчуття, що мають переважно внутрішньопсихічне джерело, то вони, як правило, відрізняються яскравим світлом чи насиченим колірним тоном. Появі інтропсихічних слухових відчуттів цей процес не характерний.

Релаксаційний стан може супроводжуватися зміною чи зникненням «схеми тіла» (образу розташування частин чи усього тіла у просторі). При цьому можуть з'являтися відчуття польоту, падіння, обертання, повороту чи нахилу в просторі, а також переживання перекручення розмірів різних частин тіла чи їх розташування відносно один одного.

Незвичайне у релаксаційному стані сприйняття часу. Найчастіше здається, що пройшло значно менше часу, чим це виявляється реально. У той же час тривалі інтервали часу можуть сприйматися як ті, що тривають кілька хвилин. Звичайно це зв'язано зі сплеском психічної активності.

Сприйняття у ході становлення релаксаційного стану характеризується поступовим заміщенням образів зовнішньої обстановки уявлюваними.

Мимовільне відтворення з пам'яті тих чи інших образів звичайно відноситься до суб'єктивно значимого і ще не до кінця пережитого життєвими ситуаціями. Їхня поява у релаксаційному стані допомагає відповідному переосмисленню та заспокоєнню. Такі функції пам'яті, як запам'ятовування та відтворення, стають у релаксаційному стані більш продуктивними. Це стосується як емоційно - нейтральної інформації (іноземні слова, числа і тощо), так і фіксації, відтворення (у післярелаксаційний період), що малися при виході з релаксації, емоційних переживань, програм власних чи зовнішніх дій, подій.

Поступове зниження рівня загальної активації і мимовільного м'язового тонусу приводить до усунення м'язової основи емоцій ("м'язового малюнка емоцій") і загасання інтенсивності емоційних переживань. У практичному плані важливо мати на увазі, що нейтралізуються будь-які емоції як негативні, так і позитивні (прояви яких на фізіологічному рівні ідентичні). При досить глибокій релаксації ведучим стає переживання недиференційованих почуттів задоволеності, доброти, гармонії, глибокого спокою. Слід зазначити, що довільне розслаблення гладкої мускулатури забезпечує «зняття» хворобливих відчуттів, обумовлених їхнім спазмом, розширення кровоносних судин, посилення у них кровотока і, отже, підвищення температури шкіри, м'язів. Посилення кровотока усвідомлюється у виді відчуття тепла, поколювання, припухання. Таким чином, релаксація може бути визначена як енергетичний антипод перенапруги, стресу.

Керування увагою є основою формування релаксаційного стану. Спочатку воно обмежує стимуляцію із зовнішнього світу та підвищує чутливість м'язів, що допомагає керувати їхнім тонусом, а потім – розсіюється.

Особливості мислення при релаксаційному стані обумовлені ефектом нейтралізації емоцій. На цьому тлі відкривається можливість більш раціонально аналізувати та вирішувати проблеми, що у звичайному стані не зважуються (через їх надлишкову емоціогенність).