35. Форми та види безготівкових розрахунків

Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України.

Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Безготівкові розрахунки — це передбачені правовими нормами або банківською практикою способи переказу коштів через кредитні організації, що відрізняються видом розрахункового документа, порядком документообігу, умовами надання коштів у розпорядження одержувача, в тому числі зарахування на його рахунок.

Законодавством визначаються дві форми розрахунків — безготівкові та готівкові розрахунки. Безготівкові розрахунки поділяються на види. Отже, видами безготівкових розрахунків є розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.( ст 1088 ЦК)

Під видом безготівкових розрахунків, на нашу думку, слід розуміти визначений законодавством спосіб переказу коштів через кредитні організації, що характеризується використанням певного платіжного інструменту, порядком документообігу та умовами надання коштів у розпорядження одержувача.

платіжний інструмент — засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ коштів з відповідного рахунка платника. До платіжних інструментів відносяться документи на переказ та спеціальні платіжні засоби.

Документ на переказ — це електронний або паперовий документ, що використовується банками, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами — членами платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів. Форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються Національним банком України.

Спеціальний платіжний засіб (в т.ч. платіжна картка) — платіжний інструмент, що виконує функцію засобу ідентифікації, за допомогою якого держателем цього інструмента ініціюється переказ коштів з відповідного рахунка платника або банку, а також здійснюються інші операції, передбачені відповідним договором. За допомогою спеціальних платіжних засобів формуються документи за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів або надаються інші послуги держателям спеціальних платіжних засобів.

Спеціальний платіжний засіб може існувати в будь-якій формі на будь-якому, крім паперового, носії, що дозволяє зберігати інформацію, необхідну для ініціювання переказу.

Усі розрахункові операції, що здійснюються комерційними банками, можна класифікувати за різними ознаками:

— за складом учасників розрізняють операції: міжбанківські; клієнтські; внутрішньобанківські;

— за видом платіжних документів: платіжними дорученнями; платіжними вимогами-дорученнями; чеками; векселями; картками;

— за формою проведення: перекази; акредитивні; інкасові; клірингові.

Платіжне доручення — це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. На сьогодні платіжні доручення є найпоширенішими платіжними інструментами. 

Зміст і форма платіжного доручення та розрахункових документів, що подаються разом з ним, мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами.

Банк не має права робити виправлення в платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами.

Платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком. Банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної в платіжному дорученні.

Банк повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення. Порядок оформлення та вимоги до змісту повідомлення про виконання банком платіжного доручення встановлюються законом, банківськими правилами або договором між банком і платником.

У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення у зв'язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком, відповідальність може бути покладена судом на цей банк.

Платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22, не менше ніж у двох примірниках.

Якщо фізична особа не має рахунка в банку, то розрахунки з нею платник може здійснювати, перераховуючи кошти за платіжним дорученням на повідомлений цією особою відповідний рахунок у банку, який здійснюватиме виплату цих коштів готівкою.

Якщо фізична особа не має рахунку в банку або розрахунки безпосередньо з фізичною особою чи підприємством через банк неможливі, то платник також може здійснювати розрахунки з ними через підприємство поштового зв'язку шляхом перерахування відповідної суми на рахунок з переказних операцій підприємства зв'язку.

Акредитив — це договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

 Поняття акредитива може вживатися в таких значеннях: форма (вид) безготівкових розрахунків, банківська угода, платіжне зобов'язання банку, розрахунковий документ та валютна цінність.

Серед видів акредитивів Інструкція визначає:

— покритий — акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку;

— непокритий — акредитив, оплата за яким (якщо тимчасово немає коштів на рахунку платника) гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

У відносинах щодо розрахунків акредитивом беруть участь декілька сторін, зокрема:

— банк-емітент — це банк, що відкрив акредитив;

— виконуючий банк — це банк, який за дорученням банку-емітента здійснює платіж проти документів, визначених в акредитиві. Виконуючий банк залежно від операції за акредитивом, виконання якої доручено йому банком-емітентом, також може бути авізуючим банком;

— авізуючий банк — це банк, який за дорученням банку-емітента авізує (сповіщає) акредитив бенефіціару без будь-якої відповідальності за його оплату;

— бенефіціар — це особа, якій призначений платіж або на користь якої відкрито акредитив;

— заявник акредитива — це платник, який подав обслуговуючому банку заяву про відкриття акредитива.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву про відкриття акредитива. Банк-емітент інформує виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива шляхом надсилання йому електронною поштою (електронне повідомлення) або іншими засобами зв'язку, що передбачені договорами між банками, заяви або повідомлення.

Виконуючий (авізуючий) банк про відкриття та умови акредитива повідомляє бенефіціарові (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку). Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, що передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом.

У відносинах щодо розрахунків чеками беруть участь такі сторони:

— банк-емітент — це банк, що видав розрахунковий чек (розрахункову чекову книжку);

— чекодавець — підприємство або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його;

— чекоутримувач — підприємство або фізична особа, яка є отримувачем коштів за чеком;

— банк чекоутримувача — банк, до якого чекоутримувач пред'являє чек до оплати.

Відповідно до частини 1 статті 1102 ЦК України, розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку переказати вказану в чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю).

Платником за чеком може бути лише банк, у якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися. Чек має містити всі реквізити, передбачені банківськими правилами. Чек, у якому відсутній будь-який із реквізитів або до якого внесені виправлення, недійсний. Не дозволяється вносити до чека виправлення та використовувати замість підпису факсиміле(печатка чи штамп).

Чек оплачується за рахунок грошових коштів чекодавця. Банк не несе відповідальності за відмову в оплаті чека з вини чекодавця (відсутність коштів на рахунку). Платник за чеком (банк) повинен пересвідчитися усіма можливими способами в справжності чека, а також у тому, що пред'явник чека є уповноваженою особою. Збитки, завдані у зв'язку з оплатою підробленого, викраденого або втраченого чека, покладаються на платника за чеком або чекодавця — залежно від того, з чиєї вини вони були завдані.

Підприємствам не дозволяється здійснювати обмін чека на готівку та отримувати готівкою здачу із суми чека. Фізичні особи можуть обмінювати чек на готівку або отримувати здачу із суми чека готівкою (але не більше ніж 20 відсотків від суми цього чека).

При розрахунках за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк-емітент вчиняє ряд дій (здійснює банківську операцію з інкасування) з метою одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу (згода на оплату або гарантування оплати документів) на користь свого клієнта. Інкасову операцію банк здійснює за дорученням та за рахунок клієнта.

Інкасо — це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на основі розрахункових документів суму коштів, що йому належить, від платника (імпортера) за відвантажені йому товари чи надані послуги і зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера у себе в банку.

Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті інкасування (інкасо) - це здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими та супровідними документами з метою одержання платежу або передавання розрахункових та/або супровідних документів проти платежу, або передавання розрахункових та/або супровідних документів на інших умовах.

Інкасове доручення супроводжується визначеним договором певним переліком розрахункових документів, документів, що підтверджують відвантаження товару, його вартість, документи на виконання робіт або надання послуг. Банк повинен перевіряти відповідність реквізитів та фактичних даних розрахункових документів з тими, що містяться в інкасовому дорученні. Якщо виконуючий банк помічає відсутність певного документа або певний документ за зовнішніми ознаками не відповідає інкасовому дорученню, банк відповідно до ч. 1 ст. 1100 ЦК України повинен негайно повідомити про це особу, яка надала інкасове доручення.