72. Податковий контроль

61.1. Податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

61.2. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

61.3. Органи Служби безпеки України, внутрішніх справ, податкової міліції, прокуратури та їх службові (посадові) особи не можуть брати безпосередньої участі у проведенні перевірок, що здійснюються контролюючими органами, та проводити перевірки суб'єктів підприємницької діяльності з питань оподаткування.

62.1. Податковий контроль здійснюється шляхом:

62.1.1. ведення обліку платників податків;

62.1.2. інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів;

62.1.3. перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

62.1.4. моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

{Пункт 62.1 статті 62 доповнено підпунктом 62.1.4 згідно із Законом № 1797-VIII від 21.12.2016}

73. Банківська система України відповідно до зу “Про банки і банківську діяльність”

Відповідно до статті 4 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, які створені і діють на території України відповідно до положень Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Таким чином, банківська система України є дворівневою. Як ми вже з’ясували, така система передбачає наявність центрального банку держави та комерційних банків.

Звертаємо увагу на те, що законодавець для позначення другого рівня банківської системи України використав дуже загальний термін — “інші банки”. Тобто, на другому рівні знаходяться всі банки, крім Національного банку України. І в цьому контексті виникає цікаве запитання: чи є термін “інші банки” синонімом терміну “комерційні банки”? На жаль, чітка класифікація інших банків у Законі України “Про банки і банківську діяльність” відсутня. У статті 4 Закону, яка якраз і має на меті визначити склад банківської системи України, міститься класифікація банків лише за одним критерієм — за їх спеціалізацією. Так, зазначено, що банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Визначення напрямів діяльності та спеціалізації є правом банку. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо понад 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо понад 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Проте у Законі “Про банки і банківську діяльність” містяться положення, які дають нам підстави зробити висновок про наявність у банківській системі України також і інших видів банків, правовий статус яких має певні особливості. Зокрема, у статті 1 вказаного Закону ми маємо визначення терміна “банк з іноземним капіталом”, стаття 7 Закону присвячена особливостям державних банків, у статті 8 визначено правовий статус кооперативних банків. Крім того, в окремих статтях вказаного Закону вживається термін “комерційний банк” (ст. 10, 31, 47, 56). Однак визначення терміна “комерційний банк” у Законі відсутнє. На практиці це нерідко призводить до проблем у застосуванні норм Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Зокрема, у статті 57 Закону вклади фізичних осіб комерційних банків гарантуються в порядку, передбаченому законодавством України. Виняток з цього положення згідно з частиною другою цієї статті зроблено лише для Державного ощадного банку, вклади фізичних осіб якого гарантуються державою. Відповідно до статті 47 комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. У зв’язку з цим з’ясування питання, які банки відносяться до комерційних, має дуже важливе значення.

На нашу думку, термін “комерційні банки” є синонімом терміна “інші банки”, виходячи з таких аргументів. По-перше, враховуючи, що банківське законодавство є зовнішньою формою виразу економічного змісту тих чи інших банківських відносин, звернемося до позицій економістів з цього приводу. Зокрема, О. Амбарцумов та Ф. Стерліков вважають, що комерційні банки — це “великі кредитні установи, які здійснюють універсальні банківські операції для підприємств всіх галузей головним чином за рахунок грошових капіталів та заощаджень, залучених у вигляді вкладів; здійснюють розрахункові та платіжні операції, надають позики та гарантії, здійснюють емісію цінних паперів та ін. Комерційні банки за формою власності поділяються на приватні (індивідуальні та акціонерні) та державні”. У наведеному визначенні зазначені фахівці звертають увагу на особливості банку як різновиду комерційної організації. Вважаємо за необхідне навести запропоноване ними визначення комерційної організації, оскільки саме в ньому відображена ознака, яка відрізняє комерційні організації від некомерційних. Так, під кредитною організацією вказані фахівці розуміють “організації, основною метою діяльності яких є отримання прибутку. До комерційних організацій відносяться господарські товариства; орендні, колективні, державні та інші підприємства, засновані на праві повного господарського відання переданим їм майном засновників, господарські об’єднання вказаних юридичних осіб”. Таким чином, основною метою комерційної організації є отримання прибутку.

Зокрема, Законом України “Про банки і банківську діяльність” передбачено створення державних банків. Відповідно до статті 7 Закону державний банк — це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Законом передбачений особливий порядок створення та управління державним банком.

Наступним різновидом комерційних банків є кооперативні банки. Кооперативні банки створюються у порядку, передбаченому Законом України “Про банки і банківську діяльність”. Законодавство про кооперацію поширюється на кооперативні банки у частині, що не суперечить цьому закону. За принципом територіальності кооперативні банки поділяються на центральний та місцеві.

Крім того, відповідно до статті 70 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” органи місцевого самоврядування мають право створювати комунальні банки.

Таким чином, в залежності від критерію можна виділити такі види комерційних банків:

1. За спеціалізацією:

– універсальні;

– спеціалізовані.

2. За формою власності:

– державні;

– приватні;

– комунальні;

– змішані.

3. За організаційно-правовою формою:

– банки, створені у формі товариства з обмеженою відповідальністю;

– банки, створені у формі акціонерного товариства;

– кооперативні банки.

4. В залежності від участі іноземного капіталу:

– банки без участі іноземного капіталу;

– банки з частковою участю іноземного капіталу;

– банки з 100-відсотковою участю іноземного капіталу.