71. Особливості оскаження рішеннь та дій контролюючих органів у податкових відносинах. Право на оскарження

Право на оскарження надане Законом № 2181 виникає у разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправільно визначив суму податкового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом. Слід наголосити, що до таких рішень законодавець також відносить і податкові роз’яснення, які на відміну від інших рішень податкового органу можуть бути оскаржені виключно до суду (пп. «і» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181).

Реалізується зазначене право на оскарження шляхом направлення в письмовій формі відповідної скарги до контролюючого органу, який прийняв оскаржуване рішення або вчинив незаконну дію, або позовної заяви до суду.

Слід зазначити, що не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку узгоджене податкове зобов’язання, яке у разі його самостійного визначення платником податків у податковій декларації вважається узгодженим з моменту її подання податковому органу, а у разі визначення податкового зобов’язання контролюючим органом – з моменту отримання платником податків рішення контролюючого органу і неоскарження такого рішення протягом встановленого строку.

Об’єкти оскарження

Платник податків має право оскаржити в адміністративному або в судовому порядку:

1. податкові повідомлення, податкові повідомлення-рішення про визначення сум податкових зобов’язань, штрафних (фінансових) санкцій та податкові вимоги щодо податкового боргу;

2. рішення про:

• заборону здійснення операцій із заставленими активами платника податків (припис);

• розподіл суми податкових зобов’язань або податкового боргу між платниками податків, що виникають унаслідок реорганізації;

• погашення податкових зобов’язань, забезпечених податковою заставою, до проведення реорганізації;

• установлення солідарної відповідальності за сплату податкових зобов’язань платника податку, що реорганізовується;

• поширення права податкової застави на всі активи платника податків, який створюється шляхом об’єднання інших платників податків;

• продаж активів, що перебувають у податковій заставі; самостійне визначення органами державної податкової служби складу активів, що підлягають продажу (акт опису);

• арешт активів;

• дострокове розірвання договорів про розстрочення, відстрочення податкових зобов’язань за ініціативою органу державної податкової служби;

• подання платником податків нової податкової декларації з виправленими показниками;

• застосування штрафних (фінансових) санкцій;

постанова зі справи про адміністративне правопорушення. Відповідно до ст. 234² Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі — КупАП) органи державної податкової служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з ухиленням від подання декларації про доходи (ст. 164¹), порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (ст. 166⁶). Всі інші постанови винесені податковими органами розглядаються виключно в судовому порядку. Постанови винесені на підставі статей 164¹, 234² КУпАП платник податків також має право оскаржити безпосередньо до суду (п. 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП).

податкові роз’яснення, але виключно до суду.