21.Граматика Пор-Рояля в ім(дослідження слова й речення).

У 1660р.в історії мовознавства зявляється новий етап повзаний зі створенням «Граматики Пор-Рояль».Її створили Антоан Арно і Клод Лансло. Вони було поліглотами і не могли Не помітити спорідненості між мовами, що й наштовхнуло їх на думку створити Граматику.Вони відштовхувались від ідей античних філософів та їх мислення. Головний принцип, яким керувались автори граматики була все загальність та раціональність.

Граматика розділяється на дві частини:

1частина

Мова йде про букви і графічні знаки письма(6розділів).Було визначено 5 голосних, які могли реаліз.у короткій та довгій формі. Звертали увагу на відкритий/закритий звук.

-кожна фігура повинна позначати якийсь звук;

-кожен звук повинен позначатись фігурою;

-кожна фігура повинна позначати лише один звук;

-один і той самий звук не може позначатись різними фігурами.

Під «Звуком» розуміли автори звукову оболонку слова. Під «Буквою» розуміють звук.

Вивчали склади, наголоси, давали їи визначення.

2частина

Присвячена морфології та синтаксису(24розділи)

У знака виділяли 2-ві сторони, як це робив і Платон. З обмеженої кількості знаків можна створити необмежену кількість слів.

Говорячи про значення слів автори поділяють їх на:

-ті, що позначають предмет думки(субстантиви, артиклі,займенники, дієприкметники,прислівники – іменні частини мови).

-ті, що передають спосіб протікання думки(дієслова, сполучники, вигуки).

Для того, щоб дослідити мовлення(речення)необхідно дослідити таку логічну дію, як судження(ствердження про щось).

Речення – це висловлене судження про речі.кожне речення повинно мати 2-ва члена:

-субєк;

-атрибут.

Раціональне правило в Граматиці П.Р. – це наявність двох елементів та зв’язки між ними.

Автори вперше звернули увагу на поєднання лексичних і граматичних значень у межах слова.

Поєднання одиниць змісту в одиницях мовлення відбуваються різними шляхами і виявляються в різних мовах різними граматичними формантами.

Автори стверджують про існування єдиних фундаментальних правил функціонування граматичної структури.

У структурі будь-якого речення вони виділяли формальну і семантичну структуру речення.

Виділяли глибинну і поверхневу структуру речення. Глибинна – абстрактна категорія, внутр..характеристика речення, що властива всім мовам. Поверхнева – це те, як оформлена думка в формальних показниках.

Граматика ПР – це перша спроба науково осмислити структуру і функціонування мови, показати єдність усіх мов, що полягає у глибинній структурі і зазначити їх специфічні риси; побудувати всеосяжну граматичну систему на основі узагальнення фактів конкретних мов.

Ця Граматика поклала початок зародження загального мово-ва і відкрила нову епоху розвитку дослідження мов.

22.Проблема спорідненості мов у 16-18ст.Предвісники порівняльно-історичного мовознавства.

Знайомство зі санскритом підготувало лінгвістику до розвитку пор-іст.мово-ва. Санскрит:

-зберігав архаїчно-фонологічну систему та фонетичну, що дало уявлення про те, якою могла бути структура індоєвропейської прамови;

-індійські граматисти досить детально проаналізували фонетику і морфологію давньої мови, що сприяло появі нового методу;

З’являються нові погляди на класифікацію мов. У 17 ст. Скалігер виділяє 11 основних мов: 4 великі (латинська, тевтонська, слов’янська, грецька) і 7 малих (албанська, татарська, фінська, ірландська, кімрська, лопарська, бретонська), у кожній з якоих є діалекти (діалектами він називав сучасні йому живі мови; так, до латинської мови він відносив італійську, іспанську і французьку). Мови не мають між собою нічого спільного, а похідні від них називав спорідненими («Розвідка про європейські мови», 1610 р.). Отже, у цей період були визначені мови, які підлягали зіставленню: давньогрецька, латина, давньоєврейська, санскрит.

У цей період утворювався принцип історизму і саме цей принцип втілюється в меті порівняння мов під історичним кутом зору і класифікації мов, враховуючи їх походження і розвиток. Ідею історичного вивчення мов висунув Й.-Г. Гердер («Дослідження про походження мови») – стверджував, що мова пов’язана з культурою народу, постійно розвивається і в процесі свого розвитку вдосконалюється.

Мовознавство остаточно виділяється в окрему науку, що було пов’язано з активізацією національних рухів у країнах Європи і виникненням порівняльно-історичного методу.

За допомогою цього методу вдалось простежити істор.розвиток мов.

Виникнення порівняльного історичного мовознавства відноситься до 1-ої чверті 19 століття. В лінгвістиці є тенденція рахувати це початком наукового мовознавства.

Порівняльне історичне мовознавство стає основним напрямком розвитку лінгвістичної науки аж до 20 століття, тобто це по суті вся лінгвістика 19 століття. І лише в 20 столітті починають складатися різні аспекти мовознавства. В створенні і розробці його основ брали участь мовознавці різних країн, але відносно історичного мовознавства це вважається досягненням німців, що, напевне, пов'язано з тим, що німецькі мовознавці є авторами найвидатніших фундаментальних праць, які і до цих пір активно вивчаються. Тому порівняльне історичне мовознавство іменують ще німецькою лінгвістикою. Порівняльне історичне мовознавство створювалося на базі індоєвропейських мов, які називалися індогерманськими.

Основоположниками цього методу є:

ФРАНЦ БОПП(нім.вчений)

ЯКОБ ГРІММ(нім.вчений)

РАСМУС РАСК(датський вчений)

ОЛЕКСАНДР ВОСТОКОВ(російський вчений).

Порівняльно-історичний метод – це система науково-дослідницьких прийомів, завдань,яких за допомогою порівняння споріднених мов допомагають пояснити історію певної мови та реконструювати прамову.Цей метод є єдиним засобом,що може показати розвиток мови ще ДО наявності писемної системи.