42. Молодограматичний напрям у мовознавстві й маніфест молодограматиків.

В історії порівняльно-історичного мовознавства починається ІІ період з 70р. ХІХ ст. до кінця століття. Розвивається порівняльно-історичний метод не лише в Європі, а й у Пн. Америці. Молодограматизм пов'язаний з діяльністю молодих німецьких вчених Лейпцігського університету. Молодограматизм – напрям у порівняльно-історичному мовознавстві, мета – дослідження живих мов, які нібито розвиваються за суворими законами, що не мають винятків. Вчені молодограматики саме Лейпцігського університету: Август Лєскін, Йоганн Шмідт, Герман Остгоф, Карл Бругман, Бертольд Дельбрюк, Герман Паоль. Московська школа під керівництвом П.Фортунатова і його учень Шахматов. У Данії – Карл Вернер, у Франції – Мішель Бреаль, в Америці – Уїльям Уїтні. На їх думку, найбільшим недоліком у вивченні мови представниками порівняльно-історичного методу попередніх років були:

відсутність уявлення про розвиток і функціонування людської мови взагалі;
відсутність уявлення про фактори, що діють у процесі мовлення;
дослідження мови відбувається відокремлено від людини;
нехтування психологічними особливостями мовця;
захоплення реконструкцією прамови і недостатнє дослідження живих мов і їх діалектів;
безпідставний поділ історії мови на доісторичний та історичний (як Шлейхер);
прийняття винятків у звукових законах.

Програма молодограматиків викладена у передмові Остгофа і Бругмана до 1-го тому праці «Морфологічні дослідження у галузях індоєвропейських мов». Ця передмова і стала маніфестом молодограматиків (письмовим викладом їх певних принципів). Основні принципи молодограматиків: історизм і психологізм. Ці принципи не були новими. Проте, молодограматики стали новаторами саме індивідуального психологізму. Основні теоретичні засади молодограматиків:

1. Трактування мови як продукту психофізичної діяльності – мовлення має два аспекти: і фізичний і психічний. Виходячи з індивідуалізму, молодограматики шукали причини мовних змін не в змінах людського суспільства, а в змінах, вигинах психіки окремих індивідів.

2. Історизм, як єдиний можливий історичний підхід. Паоль: «все мовознавство – історичне, а будь-який не історичний трактат – не науковий».

3. Вважали, що вивчити живі мови і діалекти легше, ніж давні мови, бо вони піддаються спостереженню, у них краще простежуються історичні зміни мови.

Роль молодограматичних ідей у розвитку мовознавства:

- приділяють значну увагу мовленню, що стає предметом їх дослідження;

- сформували певні фонетичні закони;

- відкинули думку про існування винятків;

- створили свої граматики;

- визначили 5 основних індоєвропейських голосних (до цього Шлейхер визначив лише 3);

- було вичерпано дані усіх відомих на той час мов.

43/1. Фонетичні вчення молодограматиків.

В історії порівняльно-історичного мовознавства починається ІІ період з 70р. ХІХ ст. до кінця століття. Розвивається порівняльно-історичний метод не лише в Європі, а й у Пн. Америці. Молодограматизм пов'язаний з діяльністю молодих німецьких вчених Лейпцігського університету. Молодограматизм – напрям у порівняльно-історичному мовознавстві, мета – дослідження живих мов, які нібито розвиваються за суворими законами, що не мають винятків. Вчені молодограматики саме Лейпцігського університету: Август Лєскін, Йоганн Шмідт, Герман Остгоф, Карл Бругман, Бертольд Дельбрюк, Герман Паоль. Московська школа під керівництвом П.Фортунатова і його учень Шахматов. У Данії – Карл Вернер, у Франції – Мішель Бреаль, в Америці – Уїльям Уїтні.На їх думку, найбільшим недоліком у вивченні мови представниками порівняльно-історичного методу попередніх років були: відсутність уявлення про розвиток і функціонування людської мови взагалі; про фактори, що діють у процесі мовлення; нехтування психологічними особливостями мовця; прийняття винятків у звукових законах.

Звукові відповідності та звукові зміни молодограматики дослідили найґрунтовніше. Установки, за якими молодограматики вивчали звукові зміни в мові:

звукові закони носять матеріальних характер, вони діють механічно і не залежать від змісту слів;
фонетичні закони – регулярні, однакові. Вони діють із такою ж силою, як і закони природи і не знають виключень.

Предметом уваги молодограматиків стали звукові зміни. «Немає ніяких спорадичних законів типу: тут дію, тут не дію; закон або є, або його немає». Так, А. Лєскін описав ЗВС, І, ІІ палаталізації і пом’якшення приголосних від впливом *j у слов’янських мов.

Молодограматики стверджували, що у фонетичних законах винятків немає, їх можна пояснити взаємодією інших двох законів, результатом аналогії, або ж результатом запозичення. Вони досліджували явище аналогії у морфології. Аналогія – це вимога система, яка уніфікує вплив більш вживаних форм на менш вживані форми. (Так, вперше виявили змін кореня у слов’янських мов – явище перерозкладу). Аналогія веде до уніфікації форм та до усунення чергувань. Аналогія діє а флексії, словотвірні типи, звукові чергування. Отже, фонетичні закони та аналогія – це два фактори, спільна діяльність яких визначає зовнішній вигляд мови. Предметом уваги молодограматиків стає запозичення. Поняття відносна хронологіяза молодограматиками – це порядок руху звукових законів один за одним у часі. Наприклад, спочатку була монофтонгізація дифтонгів і лише потім І палаталізація. Абсолютна хронологія фонетичних законів – це засвоєння запозичень. Отже, молодограматики вирішували три питання: звукові зміни, закон аналогії, питання запозичення.