45. Соціологічний напрям в історії мовознавства. Лінгвістична діяльність його представників.

Соціологічний напрям формується в Європі наприкінці 19 ст. Дені Дідро писав, що мова – це спосіб, що допомагає спілкуватись за допомогою рухів, жестів. Власне у Франції з’явилась наука соціологія. Дослідженням мови починають займатись соціологи. Мішель Бреаль закладає основи того, що мови – це соціальне явище.

Поль Лафарг в кінці 19ст. написав працю «Французька мова до і після Революції», де характеризує різні процеси функціонування мови залежно від Революції 18 ст. Описав терміни «благо», «справедливість» на різних етапах розвитку французької мови. Огюст Конт у курсі «Позитивної філософії» вперше вводить термін соціологія. Основоположником соціологічного напряму вважається глава Фр. лінгвістичної школи – Антуан Мейе. За ним, «людська мова – це соціальний фактор», «доки існує суспільство – існує мова». Мейе подіє три типи мовних змін: спонтанні зміни; зміни в результаті запозичення з інших мов; коли населення змінює свою мову в результаті воїн, колонізації – субстрат, суперстрат і т.д.

Жозеф Вандієс ставить питання і відповідає на них:

• Як виникла мова? – виникла в суспільстві, коли люди відчули потребу в спілкуванні.

• Як влаштована мова? – мова - це система знаків (за Сосюром).

• Як функціонує мова? – поняття мовної норми і норми літературної мови.

• За якими законами розвивається мова? – в основі змін, які відбуваються в мові в процесі її функціонування, лежить боротьба двох протилежних тенденцій: диференціації (розселення індоєвропейців) та уніфікації (пояснюється війнами, в результаті яких одна мова насаджується іншою).

Еволюція мови спричинена ускладненнями соціальних відносин, а звукові зміни – прагматичними проблемами суспільства, як зручністю вимови.

46. Неограматичний напрям в історії мовознавства. Московська лінгвістична школа (п. Фортунатов). Казанська лінгвістична школа (б. Де Куртене).

Неограматизм – це кризисний період від молодограматизму до структуралізму. До нього відносять три школи: Казанську (Б. де Куртене), Московську (П. Фортунатов), Швейцарську або Женевську (учні Сосюра).

Характерні риси неграматичного напряму:

1.Всі школи досліджували граматику, хоч і розуміли її по-різному.

2. Усі визнавали соціальний характер мови, не заперечуючи при цьому її психологічної та матеріальної сутності.

3. Предметом мовознавства ці школи вважали структуру мови: Казанська школа досліджувала фонеми і морфеми, Московська – форми слів і словосполучення, Швейцарська – мовні відношення: синтагматичні й асоціативні (парадигматичні).

4. Усі зазначені школи висунули на перший план учення про мовну форму.

5. Всі неограматичні школи вважали найважливішим питанням мовознавства уточнення аспектів дослідження і класифікацію лінгвістичних дисциплін, а головне, для них суттєве значення мав суттєвий стан дослідження мов, тобто синхронія.

Фортунатов розглядає слово як одну із важливих одиниць мови, яку треба відмежовувати від морфем та словосполучень. Висуває думку про первинне значення слова, одержаного внаслідок враження. Фортунатов поділяє слова на повні (слова-назви, слова-займенники), часткові і вигуки. Форма слова могла бути лише там, де вона була формально виражена. Фортунатов розмежовує словозміну, словоформу та словосполучення. Словосполучення можуть бути закінченими (напр.,летить великий птах) і незакінченими «напр.,великий птах).

За Б. де Куртене, фонема – це одиниця складна, абстрактна, складається із елементарних одиниць (властивостей). Причини мовних змін за Б. де Куртене: звичка, прагнення до зручності, без свідоме узагальнення, без свідома абстракція, прагнення до економії сил мовця.