13.Розвиток мовознавства в Давньому Римі.

Римські вченні наслідували традиції давньогрецького мовознавства (уточнили, систематизували розгорнули теоретичні засади стоїків та представників александрійської школи на матеріалі латини), тому зберегли значну частину мовознавчої спадщини античної Греції; коментували праці своїх попередників; переклали дослівно всі терміни граматики й фонетики з грецької ораторське мистецтво, стилістику поєднували з граматикою, питаннями фонетичних, граматичних, лексичних норм латини, її чистоти, вишуканості, ясності.

Марк Теренцій Варрон – «Про латинську мову» (опис граматичної системи латини на матеріалі відмінювання дієслів та імен), виділяє 4 ЧМ (слова, які утворюють відмінки – імена, займенники; слова, які мають часи – дієслово; слова незмінні – прислівники, прийменники, сполучники; слова, які мають імена і часи – діє прикметники) – за наявністю/відсутністю флексії;

Тіт Лукрецій Кар – «Про природу речей» (у 5 книзі – про виникнення мови, підтримує теорію афективного походження мови);

Елій Донат – «Мистецтво граматичне» (повна і скорочена форма);

Прісціан – «Граматичні настанови»;

Квінт Ремій Палемон – підручник нормативної граматики латини, виділяв 8 ЧМ, із яких замість артикля ввів вигук (ім’я, дієслово, прикметник, прислівник, прийменник, сполучник, займенник), основи сучасної термінології.

Відкривають новий відмінок – аблатив, поділяють прислівники на кількісні та порядкові. Діомед при поясненні Діонісієвого вчення про речення вказує: речення – взаємоузгоджене сполучення слів, що доводить думку до завершення, тобто узгоджене словосполучення. Граматики Доната і Прісціана слугували як зразкові граматики латини, за їх зразком укладали граматики живих європейських мов.

14.Значення античної філології в ім.

Фонетична, граматична, лексикологічна, стилістична термінологія сучасного мовознавства бере свій початок із античної традиції.

Александрівці виокремили граматику як самостійну дисципліну, нагромадили новий граматичний матеріал і встановили основні граматичні категорії імені та дієслова. В Александрії і Пергамi були створені найбільші сховища рукопису- бібліотеки, в яких був збір більшості творів грецької літератури і науки, переклади творів східних літератур. В свої кращі часи до розгрому Александрії арабами в 642 р. н.е. Александрійська бібліотека налічувала понад 700000 рукописних сувоїв.

Греки заклали основи фонетики, морфології, синтаксису, етимології, визначили слова та речення, виділили ЧМ, хоч і плутали логічні категорії з граматичними. Розроблені в античних риторика і поетиках («Поетика» Горація, Цицерон «Оратор». Арістотель «Поетика») вчення про поезію та прозу, про тропи і фігури мовлення, про якості мовлення, про сполучення слів, про типи чи стилі мовлення лягли в основу європейських теорій стилю.

У своїх працях античні лінгвісти аналізували твори літератури, що сприяло їхньому збереженню досьогодні.

Стоїки торкнулися питання аналогії та аномалії в мові, тобто наявності чи відсутності закономірностей у самій мові.

Опис мови, який дав Арістотель, є початковий етап античної лінгвістичної теорії. Він .) виділяє імена, дієслова і допоміжні слова (сполучники та зв'язку). Арістотель не розмежовує частини мови і члени речення, тому імена ототожнює з суб'єктами, а дієслова з преди­катами. Це є свідченням того, що Арістотеля, як і Платона, не цікавили частини мови як мовні категорії. Він їх виділяв у зв'язку з філософськими пошуками у сфері проблем мислення, тому ототожнював ці категорії з категоріями логіки чи, правильніше, підпорядко­вував логічним категоріям. Його якоюсь мірою мож­на вважати основоположником логічного напряму в мовознавстві.

У відношення граматики слід зазначити, що антична наука заклала основи граматичної термінології. Граматична наука «Європи, аж до XIX в., грунтувалася на граматичному навчанні греків, в його зміненому на римському грунті вигляді; одним з доказів цього є граматична термінологія, яка переважно залишилася такою ж, як за часів старовини; і навіть терміни, що виникли в більш пізні епохи, є головним чином тільки більш менш вдалою передачею старої назви і грунтуються лише в окремих випадках на більш новому і кращому розумінні мовної категорії.

Особливістю теоретичних побудов античних авторів було те, що мовна база теорій обмежувалася однією мовою - грецькою або латинською, оскільки всі інші мови вважалися варварствами і не підлягаючими вивченню, причому і самі спроби зіставлення грецької і латинської мов залишилися у зародку. Правила граматичного мистецтва створюються тільки для мови даної культури. Разом з тим антична лінгвістична традиція, разом із староіндійською, засвоєної європейським мовознавством дещо пізніше, з'явилася колискою європейського мовознавства.