23.Порівняльно-історичний метод дослідження мов, його періодизація.

Порівняльно-історичний метод – сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку. Цей метод ґрунтується на наукових прийомах від­творення (реконструкції) не зафіксованих писемністю наявних у минулому мовних фактів шляхом планомір­ного порівняння відповідних пізніших фактів двох чи більше конкретних мов, відомих за писемними пам'ят­ками або безпосередньо за їх уживанням у мовленні. Методу відповідає певна теорія мови, за якою: порівняння мов виявляє їх спо­рідненість, тобто походження від одного джерела — мови-основи (прамови); за рівнем спорідненості мови об'єднуються в сім'ї, групи і підгрупи; відмінності споріднених мов можуть бути пояснені тільки безперер­вним їх розвитком; зміни звуків у споріднених мовах мають строго закономірний характер, через що корені та флексії є стійкими впродовж тисячоліть, що дає мож­ливість установити (реконструювати) архетипи.

Цей метод ґрунтується на наукових прийомах від­творення (реконструкції) не зафіксованих писемністю наявних у минулому мовних фактів шляхом планомір­ного порівняння відповідних пізніших фактів двох чи більше конкретних мов, відомих за писемними пам'ят­ками або безпосередньо за їх уживанням у мовленні. Складається з порівняння мовних явищ (причому для цього залуча­ють тільки споріднені мови) і їх розгляду в історичному аспекті.

Основоположниками цього методу є:

ФРАНЦ БОПП(нім.вчений)

ЯКОБ ГРІММ(нім.вчений)

РАСМУС РАСК(датський вчений)

ОЛЕКСАНДР ВОСТОКОВ(російський вчений)основоположник словянського пор-іст мово-ва.

Історія порівняльно-історичного вчення поділяється на 4 періоди:

1)1816р.Заснування пор-іст методу. По 1870р.

А)1етап Боппа-Гумбольдта

Б)2етап Шлейхера-Штейнталя

2)діяльність молодограматикі 1870-ті

3)діяльність різних лінгвістичних шкіл та напрямків на межі тисячоліть(неограматизм) – від молодограматиків до Соссюра «Курсу загальної лінгвістики» Соссюра і до розшифровки хетських пам’яток (1905-1906)

4) від Соссюра (1920-ті) і дотепер.

Порівняльно-історичний метод – це система науково-дослідницьких прийомів, завдань,яких за допомогою порівняння споріднених мов допомагають пояснити історію певної мови та реконструювати прамову.Цей метод є єдиним засобом,що може показати розвиток мови ще ДО наявності писемної системи.

24. Ф.Бопп – основоположник порівняльно-історичного мовознавства. Проблема виникнення флексій у дослідженнях ф.Боппа.

Знайомство європейців із санскритом підготувало до періоду порівняльно-історичного методу. ПІМ – це система науково-дослідницьких прийомів, завдання яких, за допомогою порівняння споріднених мов пояснити історію певної мови та реконструювати прамову. ПІМ може показати розвиток мови до наявності писемної фіксації. Ф. Бопп став родоначальником ПІМ, коли у 1816 р. у Франкруті у віці 25 років опублікував працю «Про санскритську дієвідміну в порівнянні з дієвідмінами грецької, латинської, перської, німецької мов». Бопп ставить два завдання:

- Детально довести спорідненість індоєвропейських мов;

- Розкрити таємницю виникнення флексій.

Бопп робить висновки, дослідивши флексії грец., лат., перської, нім. мов:

1.Оскільки система дієвідмінювання не може бути запозичена, а мови мають надто подібні флексії, то це означає, що ці мови є спорідненими.

2.Усі залучені до аналізу мови є спорідненими, бо у них був спільний предок.

3.Найближчою до індоєвропейської прамови знаходиться санскрит.

Іншою працею Боппа є «Порівняльна граматика санскриту, зенду, вірменської, грецької, латинської, литовської, старослов’янської, готської, німецької мов». Найбільш розробленою була морфологія. В центрі цієї граматики опиняються корені та флексії.

Загалом, заслуги Боппа:

1.Вперше розробив теорію порівняльно-історичного дослідження мов, на основі порівняльних закінчень дієслів, дійшов висновку про єдність граматичних систем різних мов.

2.Відкриваючи початковий вигляд форм, пояснив явища однієї мови за допомогою фактів іншої мови. Цим заклав основи ПІМ. Свій метод апробував на матеріалі 45 мов.

3.Ввів у лінгвістичний обіг поняття «звукового закону» і термін «індоєвропейські мови» (до цього були «індогерманські мови»).