19. Грошовий обіг і його закони.

Грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

Закон грошового обігу – протягом певного часу в обігу має бути певного часу в обігу має бути певна об’єктивно зумовлена кількість грошей

КГ = (СЦ – К +П – ВП)/О

К – кредити

П – платежі за кредити минулого

Сучасні економісти, згідно з неокласичною теорією цей закон представляють як:

де: КГ – кількість грошей в обігу;

СЦ – сума цін товарів в продажу;

К – сума цін товарів, проданих в кредит;

П – платежі за кредити минулого року;

ВП – платежі, які взаємно погашаються;

О – швидкість обороту грошової одиниці за рік;

М – маса грошей в обігу;

V – середня швидкість обігу грошей;

P – середній рівень цін на товари та послуги;

Q – кількість товарів та послуг, представлених на ринку.

тобто M = P*Q/V

20. Грошова система, її структурні елементи й основні типи.

Грошова система – форма організації грошового обігу, яка історично складалася в країні і законодавчо закріплена державою

Елементи грошової системи:

• Назва грошової одиниці

• Вид грошей і характер їх забезпечення

• Порядок грошової емісії(друкування і випуск грошей)

• Встановлення курсу національної валюти і порядок її обміну на іноземну

• Наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні.

Грошова система:

Паперово-кредитна:

• Кредитні(вексель, чек, банкнота, кредитна картка, електронні картки)

• Паперові

Металева

21.Валютні курси. Конвертованість грошей

валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошових одиницях інших країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперових грошей. Встановлення курсу називається котируванням валюти. При котируванні валют зазначають курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким вони її купують. Різниця між курсом продавця і курсом покупця являє собою маржу, яка покриває витрати і формує прибуток банку з валютних операцій. Очевидно, що будь-який банк заінтересований у максимально низькому курсі покупця і максимально високому курсі продавця, і тільки жорстка конкуренція за клієнта змушує банки діяти у зворотному напрямі. Розрізняють такі види валютних курсів:

Фіксований валютний курс - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, засноване на визначених у законодавчому порядку валютних паритетах. Фіксований валютний курс передбачає закріплення вмісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті або в доларах США за жорсткого обмеження коливань ринкових курсів валют до 1%. На практиці це означало тверду прив'язку всіх валют, що брали участь у міжнародній торгівлі, до долара США.

Курс, який коливається - це валютний курс, що вільно змінюється під впливом попиту й пропозиції. Плаваючий курс - різновид валютного курсу, що коливається, який вимагає використання ринкового механізму валютного регулювання. Цей курс передбачає певну свободу вибору окремими країнами режиму валютного курсу.

конвертованість національної грошової одиниці - можливість для учасників зовнішньоекономічних відносин легально обмінювати її на іноземні валюти та навпаки без обмеження. Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валюти.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) - валюта, що вільно та необмежено обмінюється на інші іноземні валюти. Сфера обміну її поширюється на поточні операції, пов'язані зі щоденною зовнішньоекономічною діяльністю, а також операції, пов'язані з рухом зовнішніх кредитів і закордонних інвестицій. Нині лише обмежена кількість країн має вільно конвертовані валюти: США, Великобританія, Канада, Швейцарія, Швеція, Японія, Данія, Австралія, Нова Зеландія, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Оман, Малайзія, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн та інші.

22. Інфляція, сутність, причини, види, соціально економічні наслідки

Інфляція - надмірна кількість грошових знаків в сфері обігу. Наявність інфляції проявляється, перш за все в зростанні цін. В залежності від темпів зростання цін виділяють наступні види інфляції:

1. Повзуча інфляція – темпи зростання цін - 4-8 % на рік. Наявна практично у всіх країнах.

2. Галопуюча інфляція – темпи зростання цін 10-20 % з тенденцією до зростання. Характерна багатьом країнам.

3. Гіперінфляція – темпи зростання цін - понад 100 % на рік.

Наслідки інфляції:

1. Зростання цін на товари. Результат – падіння життєвого рівня населення.

2. Знецінення грошових заощаджень, що також робить населення біднішим.

3. При високих рівнях інфляції починаються кризові явища у виробництві – падіння обсягів випуску продукції, зменшення зайнятості тощо.

Називають такі причини:

1. Випуск державою надмірної кількості паперових грошей для покриття витрат бюджету. До цього підштовхують такі чинники:

- надмірні виплати на соціально-економічні заходи, до яких уряд вдається з політичних мотивів (завоювати популярність перед виборами, заспокоїти населення, невдоволене рівнем життя тощо);

- утримання надмірно роздутого і неефективного державного апарату;

- неефективна робота податкової системи;

- низька якість управління державою національним господарством.

2. Значне зростання цін на базові продукти (енергоносії, харчові продукти, житлові та транспортні послуги). Причиною цього може бути:

- високий рівень монополізму в базових галузях національної економіки.

Крупні підприємства встановлюють таємні угоди і починають одночасно

підвищувати ціни в підконтрольних їм сферах. Відсутність конкуренції

дозволяє проводити таку політику, що викликає ланцюгову реакцію

зростання цін.

23. Капітал як економічна категорія товарного виробництва.

Історія свідчить про те, що будь-який спосіб виробництва не виникає раніше ніж зявляється відповідні для нього матеріальні умови. Становленню капіталізму також передують визначені передумови. Серед них важливіша – досягнення певного, досить високого рівня розвитку товарно 0 грошових відносин. Гроші, як вищий продукт товарного виробництва і слугують пропускним пунктом виникнення капіталу.

Основна форма капіталістичної системи – капітал.

В буденному житті будь –які гроші частіше називають капіталом. Але якщо підійти науково, то між грошима і капіталом існує глибока різниця.

Гроші як гроші і гроші як прояв капіталу мають різні форми обігу.

В простому товарному обігу Т – Г – Т гроші виступають лише посередником в товарообміні, витрачаються в повному обсязі і метою цього акту є споживча вартість.Капітал – само зростаюча вартість, вартість, яка приносить додаткову вартість.В формулі Г – Т - Г' існують суперечності:

Виникнення додаткової вартості суперечить закону вартості(обмін еквівалентів).Додаткова вартість не може виникнути у сфері обігу, але не може і поза нею.Серед економістів немає єдиної думки щодо суті капіталу. Широкого розповсюдження набули так звані "речові", "грошові", "часові" підходи до визначення капіталу.Основу речового підходу заклали ще А.Сміт і Д.Рікардо. Перший розглядав капітал як нагромаджену працю, другий вважав, що капітал - це засоби виробництва. Ототожнення капіталу з речами має місце в працях багатьох сучасних економістів, зокрема таких, як П. Самуельсон, Дж. Робінсон, С Фішер, У. Нордхаус і ін.Грошові концепції зв'язують поняття капіталу з грошима, цінними паперами, фінансовими ресурсами. Абсолютизація грошової форми капіталу бере початок від меркантилізму. В сучасних умовах вона характерна передусім для представників монетаризму.