1.4. Проблеми і труднощі сімейного виховання

Проведені дослідження [135] засвідчують, що майже третина із 100 і опитаних сімей стикається з серйозними і 46,9% - з частковими труднощами у вихованні дітей. Аналіз причин вказаних батьками труднощів дозволив виділити такі: матеріальні нестатки, недостатність часу, і недостатність спеціальних знань щодо виховання сучасних дітей, погані житлові умови, негативний вилив неформальних груп, відсутність допомоги і з боку школи. Така причина як несприятлива ситуація в сім'ї була вказана і тільки у 6% випадків.

Додаткове вивчення останнього питання показало, що основна більшість сімей (до 65%) у цілому стабільні, мають сприятливі умови для належного виховання дітей; близько 17% сімей - у цілому стійкі, але для них характерні не зовсім сприятливі умови 18% сімей - конфліктні або і перебувають у стадії розлучення.

Батькам притаманна деяка ідеалізація власних дітей, тому вони намагаються дещо притупити проблеми, які виникають у сім'ї у зв'язку з вихованням. Так, на панування повного взаєморозуміння між дорослими дітьми вказали 35% респондентів. Однак і в інших сім'ях не схильні драматизувати свої взаємини з дітьми (на існування повної конфліктності вказали лише в 3% сімей).

З-поміж основних причин конфліктів між батьками і дітьми найбільш часто зустрічаються такі, як невдоволення дітей навчанням у школі, невдоволення батьків змістом дозвілля дітей, грубощами, відмовою допомагати вдома, вибором друзів, надмірними вимогами щодо різних покупок. Що стосується такого аспекту як нерозуміння дорослими інтересів і прагнень дітей, то більшість батьків (89,9%) вважають, що в них не існує конфліктів з даного приводу.

Для формування гармонійних взаємин батьків і дітей важливе значення має їхня спільна діяльність. Обстеження, проведені в цьому напрямі, засвідчують, що більше поширення спільна діяльність має в родинах, які живуть у сільській місцевості (майже 95,6%), що, на нашу думку, пояснюється умовами життя, традиціями, необхідністю допомоги з боку дітей (додаткові робочі руки). Зміст такої діяльності також зумовлений умовами життя села: допомога по господарству, на городі, догляд за свійськими тваринами тощо. Батьки залучають дітей до спільної діяльності при необхідності допомоги в торгівлі на базарі (продуктами власного господарства), участі в здійснені малого бізнесу. Варто зазначити, що зміст зазначених видів діяльності, частота залучення до неї дітей, зростають у міру дорослішання дитини, набуття нею практичного досвіду. Поза чисто трудовою сферою можна назвати такі форми спільної діяльності як спільне читання, підготовка домашніх завдань (особливо в молодшому шкільному . віці), а також заняття народними ремеслами.

Що стосується сімейного виховання в міських сім'ях, то спільна діяльність в основному обмежується колом самої сім'ї і стосується переважно сфери дозвілля. Аналіз сучасної практики дає право стверджувати, що характер взаємин між батьками і дітьми, а отже, і їхня спільна діяльність також набувають змін у процесі дорослішання дитини. Але тенденції тут мають дещо інший характер. Існуючі в міських сім'ях спільні справи і заняття поступово втрачають своє значення, деякі з традиційних стають епізодичними або й зовсім зникають, не замінюючись іншими. На цьому ґрунті зростає роз'єднаність дорослих і дітей. Так, якщо у сім'ях з дітьми 10-12-річного віку улюблені сімейні справи відрізняються певною різноманітністю і займають значне місце як в житті дитини, так і в житті сім'ї в цілому (заняття спортом, прогулянки на природі, спільний перегляд телевізійних передач з наступним їх обговоренням, спільне читання, бесіди, ігри), то з досягненням дитиною 14—16-річного віку картина дещо змінюється: заняття спортом, прогулянки об'єднують тільки 11,5% сімей, телевізор (але тепер перегляд передач рідко супроводжується загальним обговоренням) - 24,3%, бесіди - 8,6%.

Щодо спільної трудової діяльності, то міські діти залучаються до неї нерегулярно і сама вона має досить обмежений характер.

Звуження кола спілкування, спільних занять, їхня одноманітність збіднюють виховний потенціал сім'ї, негативно позначаються на внутрішньосімейних взаєминах. Опитування дітей 12-13-літнього і 15-16-літнього віку дозволили виявити основні типи взаємовідносин дорослих і дітей у сім'ї. Так, 25,3% молодших підлітків і 16,7% юнаків охарактеризували свої взаємини з батьками як «дружні», «добрі»; 19,5% підлітків -«довірливі», старші діти не вказали на таку ознаку; «конфліктною» вважають ситуацію в своїй сім'ї 15,6% підлітків і 51,2% - учні старших класів. На відсутність будь-якого взаємопорозуміння вказали відповідно 31,5 і 32,9% дітей.

За наведеними даними, невдоволення дітей своїми взаєминами з батьками досить високе, що потребує пильної уваги до цієї проблеми. Даний факт підтверджується й результатами інших досліджень. Так, наприклад, на запитання щодо прагнення мати в майбутньому сім'ю, схожу на батьківську, 65,9% дітей підліткового віку і 23,9% старшокласників дали ствердну відповідь, вважаючи свою теперішню сім'ю зразком для себе. Відповідно 26,7 і 41,0% респондентів не бажають цього ні в якому разі. Причому треба зауважити, що питома вага в позитивних відповідях як на попередні, так і на останнє запитання, припадає на сільські сім'ї або на сім'ї, які проживають у приміській зоні.

Цікаві результати дає вивчення стану усвідомлення батьками неправомірності тих чи інших методів, що застосовуються в практиці сімейного виховання. Близько 62% батьків основними своїми помилками щодо виховання дітей вважають відсутність єдиних поглядів на виховання дитини в сім'ї з-поміж дорослих членів; нерозумну любов, яка спричинює надмірну увагу, турботу, намагання обмежити трудові обов'язки, надмірне піклування про чисто матеріальне забезпечення, недостатність вимогливості або, навпаки, її надлишок.

Крім того треба додати ще й той факт, що у багатьох сім'ях відсутній розподіл обов'язків з виховання дитини. У більшості випадків (63,4%) основна турбота лежить на матері, на батькові - у 7,0% сімей, на обох батьках рівною мірою - у 19,2%. У інших сім'ях вихованням дітей здебільшого займаються бабусі й дідусі. Отже, в сучасній сім'ї основне навантаження у виконанні виховної функції несе мати. Батько переважно виступає в ролі хазяїна, господаря, нагромаджувана достатку і, як це не парадоксально, організатора внутрішньосімейного повсякдення. Доволі часто - це начальник, розпорядник, суддя і виконавець «вироку». Таке суперечливе становище матері й батька накладає певний відбиток на формування внутрішньосімейного мікроклімату, нерідко призводить до дезгармонізації взаємин старших і молодших членів сімейного колективу. Підводячи попередній підсумок, треба відмітити, що в цілому батьки вважають, що саме вони здійснюють основний виховний вплив на дітей. Певне значення, на їхню думку, має також вплив неформальних об'єднань і кінопродукції. Вплив книжок і школи розцінюється ними як незначний. Також можна припустити, що батьки здебільшого розуміють виховання як цілеспрямований процес впливу на дитину (для виховання необхідно обрати певний проміжок часу, відповідні методи і «виховувати»). Водночас вони недооцінюють виховного впливу повсякденного життя сім'ї, значення власної побутової поведінки, звичайного родинного спілкування, не і розуміючи, що саме повсякденний вплив зумовлює вироблення у дитини на неусвідомленому рівні певних стереотипів поведінки, які, в свою чергу, визначають не тільки окремі звички й життєві установки, а й значною мірою впливають на вироблення дитиною моделі власного майбутнього життя.

За останні роки сім'я втратила багато цінностей, які століттями вважалися основою сімейного виховання. З-поміж основних цінностей, на які батьки орієнтують дітей, найбільш поширеними в порядку їхнього значення є освіта, добробут, професійне самоутвердження, повага з боку друзів, сім'я. Орієнтація дітей на моральні цінності характерна для 11% сімей, на суспільні - 9%, на релігійні - 5%.

Отже, різні стилі догляду, спілкування, взаємодії батьків з дітьми сприяють розвитку та закріпленню певних особливостей дитячої поведінки і характеру, визначають напрям розвитку самосвідомості. З огляду на це, найголовнішим показником сприятливості батьківсько-дитячих взаємин є їх адекватність, що означає тотожність, достатню відповідність можливостям, здібностям, індивідуальним особливостям дитини. Прийняття дитини такою якою вона є, з її своєрідністю природженого темпераменту, характеру, що формується, особливостями особистості, що розвиваються, неодмінно визначає адекватні уявлення про неї та необхідні способи поводження.

Звідси випливає, що оптимізація виховної ролі сім'ї у сучасних соціально-економічних умовах - одне з найважливіших завдань суспільства, всіх його соціальних інститутів, психолого-педагогічної науки. Особлива роль у цьому належить соціальним службам, які в силу змісту та спрямованості своєї діяльності, наявності кваліфікованих працівників, можуть надати сім'ї суттєву допомогу як у вихованні дітей, так і у поліпшенні внутрішньосімейних взаємин у цілому. Однією з важливим передумов належного та ефективного розв'язання цих завдань є знання засобів, методів і форм сімейного виховання, яке ґрунтується на гуманізмі та демократії.

Можна виділити такі ознаки сучасного прогресивного демократичного гуманного виховання дітей у сім'ї:

- встановлення суб'єкт-суб'єктних взаємин у процесі взаємодії«вихователя» і «вихованця», діалог;

- відмова від прямого примусу;

• врахування індивідуальних якостей особистості «вихованця»;

• спрямованість на самовиховання і самореалізацію;

- повага до особистості людини, пріоритет її прав, потреб, інтересів.