Умови й порядок формування й оголошення територій і об'єктів природно-заповідними.

Початком процесу створення заповідних об'єктів є підготовка й подання клопотань про організацію або оголошення територій і об'єктів природно-заповідними. Підготовка й подача клопотань про їхнє створення або оголошення можуть здійснюватися органами виконавчої влади в області охорони навколишнього природного середовища, науковими установами, природоохоронними суспільними об'єднаннями або іншими зацікавленими підприємствами, установами, організаціями й громадянами. Клопотання представляються в державні органи, уповноважені проводити їхній попередній розгляд. Клопотання повинне містити обґрунтування необхідності створення або оголошення території або об'єкта природно-заповідного фонду певної категорії, характеристику природоохоронної, наукової, эстетической і іншої цінності природних комплексів і об'єктів, пропонованих для заповедания, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власниках і користувачах природних ресурсів, а також відповідний картографічний матеріал.

На підставі результатів узгодження клопотань спеціалізованими проектними й науковими установами здійснюється розробка проектів створення природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, заказників, пам'ятників природи, парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Рішення про створення природних заповідників, національних природних парків і інших територій і об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Рішення про організацію або оголошення територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення й установленні їхніх охоронних зон приймається обласними Радами.

Порядок відводу земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паренням, регіональним ландшафтним паренням, а також ботанічним садам, дендрологічним паренням, зоологічним паренням визначається Земельним кодексом. Заказники, пам'ятники природи, заповідні урочища й парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва, створювані без вилучення займаних ними земельних ділянок, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами Міністерства екології й природних ресурсів з оформленням охоронного зобов'язання.

Режим територій і об'єктів природно-заповідного фонду – це сукупність науково обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, що визначають правовий статус, призначення територій і об'єктів, характер припустимої діяльності в них, умови використання, порядок охорони й засоби відтворення їхніх природних комплексів.

Природні заповідники являють собою природоохоронні науково-дослідні установи загальнодержавного значення, які створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їхніх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових основ охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів і екологічної безпеки. Ділянки землі й водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання й у встановленому порядку надаються заповідникам.

На території природних заповідників забороняється будь-яка господарська й інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, що порушує природний розвиток процесів і явищ або така, що створює погрозу шкідливого впливу на його природні комплекси й об'єкти.

Для збереження й відтворення корінних природних комплексів, проведення науково-дослідних робіт і виконання інших завдань у природному заповіднику відповідно до проекту організації його території й охорони природних комплексів допускається проведення певних робіт і заходів обумовлених у законодавстві.

Біосферні заповідники є природоохоронними науково-дослідними установами міжнародного значення, які створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища і її змін під впливом антропогенних факторів. Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників і національних парків із включенням у їхній склад територій і об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій і ставляться до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників.

Стосовно до біосферних заповідників у Законі «Про природно-заповідний фонд України» передбачені три основні зони: заповідна зона, що включає території, призначені для збереження й відновлення найцінніших природних комплексів, мінімально порушених антропогенними факторами, генофонду рослинного й тваринного світу, режим якої визначається відповідно до вимог, установленими для природних заповідників. Буферна зона, що охоплює території, виділені з метою попередження негативного впливу на заповідну зону в результаті господарської діяльності на прилягаючих територіях, режим якої визначається відповідно до вимог, установленими законодавством для охорони зон природних заповідників. Зона антропогенних ландшафтів включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації й інших видів господарської діяльності.

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-просвітніми й науково-дослідними установами загальнодержавного значення, які створюються з метою збереження, відтворення й ефективного використання природних комплексів і об'єктів, що мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, науково-освітню й естетичну цінність. Ділянки землі й водного простору з усіма природними ресурсами й об'єктами вилучаються з господарського використання й надаються національним природним паркам у порядку, встановленому законодавством. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі й водного простору інших власників землі й землі користувачів.

На території національних природних парків виділяються й функціонують наступні зони:

Заповідна зона, призначена для охорони й відновлення найцінніших природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, установленими для природних заповідників.

Зона регульованої рекреації, у межах якої проводяться короткостроковий відпочинок і оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць, а також дозволяється устрій і відповідне встаткування туристських маршрутів і екологічних стежок, але забороняються рубання лісу головного користування, промислове рибальство й промисловий видобуток мисливських тварин і інша діяльність, що може негативно вплинути на стан природних комплексів і об'єктів заповідної зони.

Зона стаціонарної рекреації, призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів і інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку, але на якій забороняється будь-яка діяльність, що може привести до погіршення стану навколишнього природного середовища й зниженню рекреаційної цінності території національного природного парку.

Господарська зона, у межах якої проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, перебувають населені пункти, об'єкти комунального призначення парку, а також землі інших власників і землекористувачів, включені до складу парку й на які здійснюється господарська діяльність із дотриманням загальних вимог по охороні навколишнього природного середовища. Правовий режим господарської зони національного природного парку має неоднорідний характер. У межах території цієї зони можуть виділятися сільськогосподарські земельні ділянки, призначені для постачання парку необхідними продуктами, господарсько-похідні ділянки, пов'язані з обслуговуванням відвідувачів, торговельних установ, підприємств харчування й т.д.

Незалежно від приналежності території національного природного парку до тої або іншої зони повсюдно забороняється всяка діяльність, що загрожує існуванню природних комплексів, пам'ятників природи, історії й культури. Так, на території національного природного парку заборонена розробка корисних копалин і немає допускається будівництво й експлуатація виробничих підприємств, магістральних доріг, трубопроводів, ліній електропередачі й інших комунікацій, не пов'язаних з функціонуванням парку.

Відповідно до прийнятої міжнародної класифікації, національний парк на відміну від природного, характеризується перевагою екологічних завдань над рекреаційними. Природний парк без статусу національного, є природно-ландшафтною територією, використовуваної для цілей рекреації. Від національних природних парків варто відрізняти національні, але не природні, а історико-культурні й природно-культурні парки, у яких переважають пам'ятники історії, культури й садово-паркового мистецтва. Такі парки не ставляться до охоронюваних природних об'єктів і є пам'ятниками історії й культури, охорона яких передбачена спеціальним законодавством.

Регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого або регіонального значення, які створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів і об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Регіональні ландшафтні парки створюються, як правило без вилучення земельних ділянок, водних акваторій і інших природних об'єктів у їхніх власників або користувачів. У законодавстві обумовлені завдання, які покладають на регіональні ландшафтні парки.

Заказники. Ними оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження й відтворення природних комплексів або їхніх окремих компонентів. Оголошення територій і об'єктів заказниками провадиться без вилучення земельних ділянок, водних і інших природних об'єктів у їхніх власників або користувачів. Господарська, наукова й інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з дотриманням загальних вимог по охороні навколишнього природного середовища. У сучасних умовах заказники організуються там, де немає необхідності вилучати з обігу весь природний комплекс, а досить установлення обмежень або заборон на використання одних природних ресурсів зі збереженням права користування іншими природними багатствами на території заказника.

Пам'ятники природи. Ними оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне та пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані. Оголошення пам'ятників природи здійснюється без вилучення земельних ділянок, водних і інших природних об'єктів у їхнього власника або користувачів. На території пам'ятників природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або веде до деградації їх первісного природного стану.

Пам'ятники природи являють собою еталонні участки недоторканої природи, місця виростання або перебування коштовних, реліктових, рідких і зникаючих видів рослин і тварин, унікальні форми рельєфу, геологічні оголення, окремі об'єкти живої й неживої природи - валуни, водоспади, печери, гроти, дерева-довгожителі, рослини вигадливих форм і т.д.

Заповідні урочища. Це лісові, степові, болотні й інші відособлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне й естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок, водних і інших природних об'єктів у їхніх власників або користувачів. На території заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, що відбуваються в природних комплексах, включених у їхній склад, відповідно до вимог, установленими для природних заповідників.

Ботанічні сади. Вони створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах і ефективному господарському використанні рідких і типових видів місцевої й світової флори шляхом створення, поповнення й збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної й виховної роботи. Ботанічні сади загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами. Ділянки землі й водного простору з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання й надаються ботанічним садам у порядку, установленому законодавством.

На території ботанічних садів забороняється будь-яка діяльність, не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрозливому збереженню колекцій флори. Для забезпечення необхідного режиму їхньої охорони й використання в межах територій ботанічних садів можуть бути виділені наступні зони:

Експозиційна, відвідування якої дозволяється в порядку, установлюваному адміністрацією ботанічного саду.

Наукова, до складу якої входять колекції й експериментальні ділянки, а на її відвідування мають право лише співробітники ботанічного саду у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків.

Заповідна, відвідування якої забороняється, крім випадків, коли воно пов'язане із проведенням наукових спостережень.

Адміністративно-господарська, на якій розміщаються адміністративні будинки й господарські будівлі для управлінського й обслуговуючого персоналу ботанічного саду.

Дендрологічні парки. Утворяться з метою збереження й вивчення в спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників і їхніх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного й рекреаційного використання. Дендрологічні парки загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами. Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання й надаються дендрологічним паркам у порядку, передбаченому чинним законодавством.

На території дендрологічних парків забороняється діяльність, не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрозливому збереженню дендрологічних колекцій. На їхній території може бути проведене зонування відповідно до вимог, установленими для ботанічних садів.

Зоологічні парки. Вони створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій їдких екзотичних і місцевих видів тварин, збереження їхнього генофонду, вивчення дикої фауни й розробки наукових основ її розведення в неволі. Зоологічні парки загальнодержавного значення є природоохоронними культурно-освітніми й науково-дослідними установами. ( см. Положення про зоологічний парк загальнодержавного значення, затверджене наказом Мінекобезпеки й Мінкультури № 21/46 від 20 лютого 1998 року й зареєстроване в Міністерстві юстиції 23 квітня 1998 року за № 258/2698.) Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання й надаються зоологічним паркам у порядку, встановленому законодавством.

На території зоологічних парків забороняється діяльність, не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрозливому збереженню сприятливих умов для життя тварин, що перебувають у цих парках. З метою охорони тварин і виконання поставлених завдань на території зоологічних парків виділяються наступні зони:

Експозиційна, призначена для стаціонарного утримування тварин і використання їх у культурно-пізнавальних цілях.

Наукова, у межах якої ведеться науково-дослідна робота, відвідування якої дозволяється в порядку, встановлюваному адміністрацією парку.

Рекреаційна, призначена для організації відпочинку й обслуговування відвідувачів парку.

Господарська, у якій розміщаються господарсько-допоміжні об'єкти.

Існують зоологічні парки й місцеве значення. Зоологічні парки можуть організовувати пересувні експозиції тварин і мати у своєму складі підсобні господарства, створювані для забезпечення тварин кормами.

Парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва. Ними оголошуються найбільш значні й коштовні зразки паркового будівництва з метою їхньої охорони й використання в естетических, виховних, наукових, природоохоронних і оздоровчих цілях. Парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами. Оголошення парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням і без вилучення земельних ділянок, водних і інших природних об'єктів у їхніх власників або користувачів. На території парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження, а також забезпечується проведення екскурсій і масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубання й рубання догляду з посадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу, замість загиблих, приймаються запобіжні заходи щодо самосівби, збереженню композицій з дерев, чагарників, квітів і трав'яних газонів.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних і інших природних об'єктів, оголошених парками-пам'ятниками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов'язання по забезпеченню режиму їхньої охорони.

Економічне забезпечення функціонування природно-заповідного фонду ґрунтується на наступних заходах:

• економічне обґрунтування організації й розвитку природно-заповідного фонду;

• економічна оцінка територій і об'єктів природно-заповідного фонду, ведення їхнього кадастру;

• диференційоване визначення джерел і нормативів фінансування організації й функціонування природно-заповідного фонду;

• надання відповідним підприємствам, установам і організаціям, що забезпечують функціонування природно-заповідного фонду податкових і інших пільг;

• компенсація у встановленому порядку збитку, заподіяного порушенням законодавства про природно-заповідний фонд.

Фінансування заходів щодо природних заповідників, національним природним паркам, біосферним заповідникам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам і зоологічним паркам загальнодержавного значення здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Для цієї мети можуть також залучатися кошти місцевих бюджетів, позабюджетних і благодійних фондів, кошти підприємств, установ, організацій і громадян. Фінансування заходів щодо регіональних ландшафтних парень, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам і зоологічним паркам і іншим об'єктам місцевого значення здійснюється за рахунок місцевих бюджетів.

Державне керування в області організації охорони природно-заповідного фонду здійснюється Міністерством навколишнього природного середовища. Для забезпечення більше ефективного державного керування територіями й об'єктами природно-заповідного фонду можуть створюватися спеціальні підрозділи Міністерства навколишнього природного середовища на місцях.Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України створена служба державної охорони природно-заповідного фонду України.( см. Постанова Кабінету Міністрів України № 1127 від 14 липня 2000 року).

Керування природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, регіональними ландшафтними парками, а також ботанічними садами, дендрологічними парками й зоологічними парками загальнодержавного значення здійснюється їхніми спеціальними адміністраціями.

Державний контроль за дотриманням режиму територій і об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється Міністерством екології й природних ресурсів, його органами на місцях і іншими спеціально вповноваженими державними органами.

Суспільний контроль за дотриманням режиму використання й охорони природно-заповідних територій і об'єктів здійснюється суспільними інспекторами охорони навколишнього природного середовища, які проводять свою діяльність відповідно до Положення про суспільний контроль в області охорони навколишнього природного середовища.

Державний кадастр ведеться з метою забезпечення охорони й відтворення територій і об'єктів природно-заповідного фонду і є найважливішою функцією державних органів виконавчої влади. Згідно ст.56 Закону «Про природно-заповідний фонд України» державний кадастр територій і об'єктів природно-заповідного фонду являє собою систему необхідних і достовірних відомостей про природні, наукові, правові й інші характеристики територій і об'єктів, що входять до складу природно-заповідного фонду.

Державний кадастр ведеться з метою оцінки складу й перспектив розвитку природно-заповідного фонду, стану вхідних у нього територій і об'єктів, організації їхньої охорони й ефективного використання, планування наукових досліджень, а також забезпечення державних органів, зацікавлених підприємств, установ і організацій відповідною інформацією, необхідної для рішення питань соціально-економічного розвитку, розміщення продуктивних чинностей і в інших цілях, передбачених законодавством. Державний кадастр природно-заповідного фонду містить відомості про правовий статус, приналежність, режим, географічному положенні, кількісних і якісних характеристиках цих територій і об'єктів, їх природоохоронної, наукової, освітньої, виховної, рекреаційної й іншої цінності.

Юридична відповідальність за порушення вимог природно-заповідного законодавства.

Порушення вимог законодавства про природно-заповідний фонд спричиняють дисциплінарну, цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність. Міри зазначених видів юридичної відповідальності покладають за правопорушення, які передбачені в ст.64 Закону України «Про природно-заповідний фонд».

Поняття й загальна характеристика курортів, курортних місцевостей, лікувально-оздоровчих об'єктів і рекреаційних територій.

Правовий режим охорони й використання курортних, лікувально-оздоровчих і рекреаційних територій і об'єктів регулюється Законами «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про курорти», «Про туризм», Основами законодавства про охорону здоров'я, Законами «Про природно-заповідний фонд», «Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення» і іншими законодавчими актами.

Курортні території повинні мати явно виражені природно-лікувальні фактори – мінеральними джерелами, кліматичними властивостями й іншими умовами, сприятливими для лікування й оздоровлення людей. Оголошення природної території курортної можливо тільки при наявності на ній природних лікувальних ресурсів, необхідної інфраструктури для їхньої експлуатації й організації лікування людей.

Лікувально-оздоровчою місцевістю є природна територія, що має мінеральні й термальні води, лікувальні бруди, озокерит, ропу лиманів і озер, кліматичні й інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації й профілактики захворювань. З визначення треба, що поняття лікувально-оздоровчої місцевості не тотожно поняттю лікувально-оздоровчий об'єкт.

Рекреаційні території поряд із загальоздоровчими функціями призначені для забезпечення відпочинку населення й проведення туризму на відповідному просторі. Отже, рекреаційні території являють собою частини суши й водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення й проведення туризму.

По характеру природних лікувальних ресурсів курорти в нашій країні підрозділяються на курорти державного й місцевого значення. До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо коштовні й унікальні природні лікувальні ресурси, використовувані з метою лікування, медичної реабілітації й профілактики захворювань. До курортів місцевого значення ставляться природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси й використовувані з метою лікування, медичної реабілітації й профілактики захворювань.

Визнання місцевості курортом провадиться в порядку, передбаченому ст.113 Земельного кодексу, ст.62 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» і Закону «Про курорти». Курорт, як комплексне поняття, включає:

• курортну зону, у якій розташовані природні лікувальні ресурси й спорудження для їхнього використання, курортний^-курортні-санаторно-курортні установи й установи відпочинку й культури, підприємства громадського харчування, торгівлі й побутового обслуговування, призначені для обслуговування осіб, що прибувають на курорт для лікування й відпочинку;

• зону, у якій перебувають житлові будинки й суспільні спорудження для населення, що постійно проживає на території курорту;

• зону, у якій розміщені централізовані господарські й технічні служби;

• зону внутрішніх природних ландшафтів і зелених насаджень.

У складі округу санітарної охорони курорту виділяється три зони, кожна з яких має свій режим. Установлення границь зон санітарної охорони курортів здійснюється в порядку розробки проектів землевпорядження.

Перша зона – зона строго режиму, охоплює

• місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних брудів, мінеральні озера й лимани, води яких використовуються для лікувальних цілей;

- пляжі;

- прибережні смуги моря й території, що прилягають до пляжів шириною не менш 100 м.

У відповідності зі ст. 31 Закону «Про курорти», на території першої зони забороняється користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, проведення якої-небудь господарської діяльності, що впливає або може вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту й на його екологічний баланс. Також у цій статті обумовлені заборони на проведення окремих видів робіт і господарської діяльності.

Друга зона – зона обмежень, охоплює територію:

• місць походження поверхневих і ґрунтових вод і місць виходу на поверхню мінеральних вод або родовищ лікувальних брудів і виходу до мінеральних озер і лиманів;

• місць неглибокої циркуляції мінеральних і прісних вод, що формують мінеральні джерела;

• природні й штучні сховища мінеральних вод і лікувальної рапи;

• місць розташування санаторно-курортних установ і установ відпочинку, які призначені для будівництва таких установ;

• парки, ліси й інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства й правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може привести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту.

Ст.32 Закону «Про курорти» передбачає певні заборони на певні види робіт і господарської діяльності на даній території.

Третя зона – зона спостереження, зовнішні границі якої збігаються із границями округу санітарної охорони курорту, охоплює:

• всю сферу формування й споживання гідромінеральних ресурсів, лісових насаджень навколо курорту;

• території, господарського використання, на яких недотримання правил, установлених для округу санітарної охорони курорту, може негативно впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних брудів, кліматичний^-кліматичні-ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні й лікувальні фактори.

На території цієї зони у відповідності зі ст.33 Закону «Про курорти» забороняється:

• будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, ґрунтів і вод курорту;

• - проведення рубань зелених насаджень, крім санітарних рубань.

Третя зона є одночасно границею округу санітарної охорони курорту й на її території дозволяється проведення видів робіт, які:

- не будуть впливати негативно на лікувальні й природні фактори курорту;

• не будуть погіршувати його кліматичні, ландшафтно-кліматичні, екологічні й санітарно-гігієнічні умови.

До природних лікувально-оздоровчих об'єктів і територій ставляться місця знаходження мінеральних термальних вод, лікувальних брудів і озокериту, ропи лиманів і озер, морських вод, а також природні об'єкти й комплекси зі сприятливими для лікування кліматичними умовами й придатними для лікування, медичної реабілітації й профілактики захворювань. У цьому зв'язку в законодавстві розрізняються особливо коштовні й унікальні природні лікувальні ресурси й загальнопоширені природні лікувальні компоненти. До особливо коштовних і унікальних природних лікувальних ресурсів ставляться рідко, що зустрічаються на території країни ресурси, які мають обмежене поширення або невеликі запаси родовищ і є особливо сприятливими й ефективними для використання з метою лікування, медичної реабілітації й профілактики захворювань. Загальнопоширені природні лікувальні ресурси охоплюють ресурси, які зустрічаються в різних регіонах країни, мають значні запаси й придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації й профілактики захворювань.

Державний нагляд і контроль за дотриманням правил і норм використання природних лікувальних ресурсів здійснюють центральні органи виконавчої влади по нагляду за охороною праці, геології й використанню надр, охорони здоров'я, охорони навколишнього природного середовища й інші спеціально вповноважені органи виконавчої влади. Спеціальне використання природних лікувальних ресурсів здійснюється за плату.

Під рекреацією мається на увазі система заходів, що забезпечують оздоровчі, пізнавальні, спортивні й культурно-дозвільні потреби рекреанів (відпочиваючих). Рекреаційна діяльність здійснюється на спеціально відведених територіях, що перебувають, як правило, поза населеними пунктами і є місцем постійного проживання рекреантів. Тривалий відпочинок з організацією нічлігів поза місцем постійного проживання рекреантів по своєму втримуванню збігається з поняття «туризм».

Рекреаційними зонами прийнято вважати природні або окультурені ділянки земельного або водного простору, призначені для організованого відпочинку й туризму.

Правовий режим земель рекреаційного призначення визначений главою 9 Земельного кодексу України.