Правова охорона навколишнього природного середовища на транспорті.

Вимоги по охороні навколишнього природного середовища на транспорті визначені Законами «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про транспорт», «Про дорожний рух» і деякими іншими законодавчими актами. Підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію й обслуговування автомобілів, літаків, судів і інших пересувних коштів і установок, а також виробництво й поставку пально-мастильних матеріалів, зобов'язані розробляти й здійснювати комплекс заходів щодо зниження токсичності й знешкодженню шкідливих речовин, що утримуються у викидах і скиданнях транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й палива, дотриманню режиму експлуатації транспортних засобів і інші міри, спрямовані на запобігання й зниження викидів і скидань у навколишнє середовище забруднюючих речовин і дотримання рівнів фізичних впливів на неї.

Виробництво й експлуатація транспортних і інших пересувних коштів і установок, у викидах яких утримування забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи, не допускається.

Стосовно до перевезень радіоактивних речовин діє Положення про основні принципи організації перевезень радіоактивних матеріалів по території України, затверджено постановою Кабінету Міністрів України №1332 від 29 листопада 1997 року, відповідно до вимог якого такі види перевезень здійснюються тільки при наявності відповідної ліцензії.

Правова охорона навколишнього природного середовища в сільському господарстві.

Правова охорона навколишнього середовища в сільському господарстві врегульовані нормами екологічного законодавства види діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування, а також суб'єктів підприємництва й інших осіб, спрямованих на дотримання екологічних стандартів і нормативів у процесі здійснення сільськогосподарського виробництва й запобігання негативного впливу технічних коштів, технологічних процесів, антропогенних способів і природних умов виробництва на навколишнє середовище.

У цей комплекс правових норм, що регулюють суспільні відносини в області охорони навколишнього природного середовища в сільському господарстві, включаються й окремі нормативні акти аграрного законодавства. До них відносяться Земельний кодекс, Закони України «Про фермерське господарство», «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про оренду землі». Законодавство про охорону навколишнього природного середовища в сільському господарстві не вичерпується наведеними нормативними актами. Їхня кількість досить велика.

Відповідно до Закону «Про меліорацію земель» від 14 січня 2000 року, під меліорацією розуміється комплекс гідротехнічних, культуротехничних хімічних, агротехнічних, агролісотехничних і інших меліоративних заходів, які здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного й живильного режиму ґрунтів, збереження й підвищення їхньої родючості й формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь.

Із цього визначення треба, що Закон виділяє наступні основні види меліорації земель:

Гідротехнічна меліорація земель, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення поліпшення земель із несприятливим водним режимом (перезволожених, переосушених і т.д.), регулювання водного режиму шляхом створення спеціальних гідротехнічних споруджень на землях з метою поліпшення водного й повітряного режиму ґрунтів і захисту їх від шкідливої дії води (затоплення, підтоплення, ерозія й т.д.) У процесі гідротехнічної меліорації земель здійснюються зрошувальні, осушувальні, протиерозійні та інші меліоративні заходи.

Культуротехнічна меліорація земель, передбачає упорядкування поверхні землі й підготовку її до використання для сільськогосподарських потреб. Із цією метою здійснюються такі заходи, як викорчовування дерев і чагарників, розчищення від каменю, зрізання купин, вирівнювання поверхні, меліоративна оранка й устрій тимчасової мережі каналів.

Хімічна меліорація земель, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на поліпшення фізичних властивостей ґрунтів і їхнього хімічного складу. Хімічна меліорація земель включає роботи з гіпсування, вапнуванню й збагаченню ґрунтів фосфором.

Агротехнічна меліорація земель, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збільшення потужності й поліпшення агрофізичних властивостей коріннявмістних шарів ґрунтів. Із цією метою здійснюються такі заходи, як плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушення, аераційний дренаж, піскування, глинування, щілювання й т.д.

Агролісотехнична меліорація земель, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення корінного поліпшення земель шляхом використаннягрунтозахисних і інших властивостей захисних лісонасаджень. Із цією метою формуються такі поліфункціональні лісомеліоративні системи, до яких ставляться:

• площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження, які забезпечують захист земель від ерозії, а водних об'єктів від виснаження й замулення шляхом залісування ярів, балок, пісків і інших деградованих земель, а також прибережних захисних смуг і водоохоронних зон рік і інших водойм;

• лінійні (полезахисні) лісонасадження, які забезпечують захист від водної й вітрової ерозії й поліпшення ґрунтово-кліматичних умов сільгоспугідь шляхом створення полезахисних лісосмуг.

Під хімізацією сільського господарства звичайно розуміється сукупність організаційно-технічних мір, спрямованих на застосування в сільському господарстві агрохімікатів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, пестицидів, ядохимикатів і інших хімічних препаратів, призначених для боротьби з бур'янами, хворобами й шкідниками рослин. Завдання правового регулювання застосування хімічних коштів у сільському господарстві складаються в попередженні й усуненні шкідливих наслідків агрохімікатів для здоров'я людини й навколишнього природного середовища.

Нормативну основу правового регулювання суспільних відносин у сфері хімізації сільськогосподарського виробництва становлять Закони України «Про карантин рослин» від 30 червня 1993 року, «Про пестициди й агрохімікати» від 2 березня 1995 року, «Про захист рослин» від 13 жовтня 1998 року, постанова Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1996 року «Про державний нагляд і державний контроль за дотриманням законодавства про пестициди й агрохімікати», інші закони й підзаконні акти, а також нормативні акти регіональної й місцевої влади.

Сертифікація пестицидів і агрохімікатів на відповідність вимогам державних стандартів і інших нормативних документів по стандартизації здійснюється в державній системі сертифікації УкрСЕПРО. Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених для використання, регламенти їхнього застосування й щорічні доповнення до них ведуться Укрдержхимкомісією у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Поряд із самими пестицидами й агрохімікатами державним випробуванням і державній реєстрації й сертифікації підлягають також і технічні кошти їхнього застосування, включаючи їхнє серійне виробництво, закупівлю й експлуатацію. см.: Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення державних випробувань і державної реєстрації технічних коштів застосування пестицидів і агрохімікатів» № 479 від 29 квітня 1996 року.

До теми 10: Правові вимоги по знешкодженню та утилізації відходів. Правове забезпечення екологічної безпеки.

Сучасний стан законодавства про відходи й визначення поняття відходів.

На відміну від існування природи, що функціонує безвідходно, слідством діяльності людини й суспільства є утворення відходів, місцем зберігання, знешкодження й утилізації яких є природне середовище. Проблема обігу з відходами давно переступила національні границі й придбала глобальний характер. Проблема обігу з відходами носить комплексний характер і охоплює як стадію запобігання й зниження обсягів утворення відходів, так і стадію їхнього збору, переробки, утилізації, видалення, знищення, поховання й т.д. На всіх стадіях обігу з відходами головною вимогою до будь-яких видів діяльності є захист навколишнього природного середовища й здоров'я людини від негативного впливу відходів, забезпечення дбайливого використання сировинних і енергетичних ресурсів, науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства по створенню й використанню відходів з метою забезпечення стійкого економічного й соціального розвитку.

Відповідно до положень ст. 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи, організації й громадяни зобов'язані застосовувати ефективні заходи по зниженню обсягів утворення й по знешкодженню, переробці, безпечному складуванню або похованню виробничих, побутових і інших відходів. Складування, зберігання або розміщення відходів здійснюється тільки при наявності спеціальних дозволів на певних місцевими Радами територіях у межах, установлених ними лімітів з дотриманням санітарних норм і екологічних вимог способами, забезпечуючими можливості їх подальшого господарського використання й безпеки для навколишнього середовища й здоров'я людей.

Ці загальні положення природоохоронного закону знайшли свою деталізацію й конкретизацію в Законі «Про відходи», прийнятому 5 березня 1998 року. Вони ставляться до визначення відходів, їхнім виробникам, обігу з відходами, місцям їхнього поховання й т.д.

Відходи — це будь-які речовини, матеріали й предмети, що утворюються в процесі людської діяльності й не мають подальшого використання по місцю утворення або виявлення, і від яких їхній власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації (переробки) або інших операцій. Таке розуміння відходів запозичене з норм міжнародного права

До основних напрямків державної політики в сфері обігу з відходами ставиться:

• забезпечення повного збору й своєчасне знищення й видалення відходів;

• дотримання правил екологічної безпеки при обігу з ними;

• зведення до мінімуму виникнення відходів і зниження їхньої небезпеки;

• забезпечення комплексного використання матеріально-сировинних ресурсів;

• сприяння максимально можливої утилізації відходів шляхом прямого повторного або альтернативного їхнього використання;

• забезпечення безпечного видалення відходів, не підметів утилізації шляхом розробки відповідних технологій, екологічно безпечних методів і способів обігу з ними;

• організація контролю за місцями й об'єктами розміщення відходів для запобігання їхнього шкідливого впливу на навколишнє природне середовище й здоров'я людини;

• здійснення комплексу науково-технічних і маркетингових досліджень для виявлення й визначення ресурсної цінності відходів з метою їхнього ефективного використання;

• сприяння створенню об'єктів обігу з відходами;

• забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих у сфері обігу з відходами; обов'язковий облік відходів на основі їхньої класифікації й паспортизації.

Основними вимогами законодавства в області обігу з відходами є скорочення обсягів їхнього утворення й ліквідація шляхом утилізації, знешкодження й максимального залучення в господарський оборот і на цій основі забезпечення заощадження природних ресурсів і запобігання негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище й здоров'я людини.

Найпоширенішим у законодавстві є підрозділ відходів на виробничі й побутові. Під промисловими відходами, відповідно до вимог державних стандартів, маються на увазі відходи виробництва, а також залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що утворилися при виробництві продукції або виконанні робіт зі спорудження або обслуговування підприємства або втративші повністю або частково вихідні споживчі властивості.

Небезпечними відходами є відходи, фізичні, хімічні або біологічні характеристики яких створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища й здоров'я людини і які вимагають спеціальних методів і коштів обігу з ними.