Поняття екологічної безпеки й система мер по її забезпеченню.

У правовій літературі екологічна безпека традиційно розглядається як складова частина глобальної й національної безпеки. Такий підхід відповідає Концепції основних напрямків державної політики в області національної безпеки України, схваленої Верховної Ради України. Концепція визначає національну безпеку України як стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства й держави від внутрішніх і зовнішніх факторів погрози. У ній відзначається, що забезпечення екологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства є пріоритетним національним інтересом України.

Визначення поняття «екологічна безпека» міститься в ст. 50 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», відповідно до якої екологічна безпека являє собою такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки й виникнення небезпеки для здоров'я людей. Екологічна безпека гарантується здійсненням широкого комплексу взаємозалежних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових і інших мір. У Державному стандарті ДСТУ 2156-93 «Безпечність промислових підприємств: терміни та визначення» дається інше визначення поняття екологічної безпеки. Відповідно до його положень екологічна безпека - це відсутність дій, станів і процесів, прямо або побічно приводять до істотного збитку для навколишнього природного середовища, населення й матеріальних об'єктів.

Насправді екологічна безпека як елемент національної безпеки є поняттям більше широким і являє собою стан навколишнього природного середовища, при якому організаційно-правовими, науково-технічними, економіко-політичними й іншими мірами забезпечуються: належну якість навколишнього середовища, тобто такий стан середовища, при якому зберігається анатомічна цілісність організму й при знаходженні його в цьому середовищі фізіологічні процеси протікають нормально; відсутність погроз для природного середовища й для людини; збереження природних об'єктів у належному стані; попередження погіршення якості навколишнього середовища; охорона, відтворення й поліпшення природних об'єктів до належної якості; усунення існуючого негативного впливу на природні об'єкти.

Важливим нормативним актом програмного характеру в сфері забезпечення екологічної безпеки є Основні напрямки державної політики України в сфері охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки. Цей документ визначає міри забезпечення екологічної безпеки в різних сферах народного господарства й установлює систему заходів, спрямованих на забезпечення екологічної безпеки. Серед мір, спрямованих на забезпечення екологічної безпеки, важливе місце займають правові заборони, екологічне ліцензування, екологічна стандартизація, сертифікація й експертиза, екологічний моніторинг і аудит, екологічне планування й прогнозування, нормування, лімітування й страхування. Їхнє правове регламентування стосовно до екологічної безпеки передбачено в різних актах екологічного законодавства й заслуговує короткого позначення.

Правові заборони являють собою міри, спрямовані на повне усунення певних видів екологічно небезпечної діяльності. Ними, наприклад, є заборони, передбачені в ст. 33 Закону «Про відходи», щодо поховання відходів, для переробки яких є відповідні технології.

Екологічне ліцензування — це міри, спрямовані на обмеження й регулювання екологічно небезпечних видів діяльності шляхом впровадження дозвільної системи й установлення ліцензійних умов здійснення такої діяльності. Екологічне ліцензування регулюється Законом «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» і нормативними актами, прийнятими на його основі.

Екологічна стандартизація складається в розробці державних стандартів у сфері забезпечення екологічної безпеки. Державні стандарти екологічної безпеки визначають поняття й терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги по запобіганню її забруднення і є обов'язковими для виконання нормативно-технічних документів. Система екологічної стандартизації охоплює загальні положення керування окремими видами екологічної погрози, якістю природних об'єктів, а також систему мер керування екологічною безпекою.

Екологічна сертифікація являє собою систему перевірки й технічного випробування продукції, діяльності й об'єктів для визначення їхньої відповідності встановленим нормативним документам і містить у собі подальший технічний нагляд за сертифікованою продукцією. У процесі сертифікації видаються сертифікати відповідності, що підтверджують відповідність продукції українським стандартам. На такій продукції ставиться знак відповідності встановленого зразка.

Екологічна експертиза — це вид науково-практичної діяльності спеціально вповноважених державних органів, еколого-експертних формувань і об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі й оцінці передпроектних, проектних і інших матеріалів або об'єктів, реалізація й дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої або здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональному використанні й відтворенні природних ресурсів і забезпеченні екологічної безпеки. Види, правовий статус, умови й порядок проведення екологічної експертизи регулюються Законом «Про охорону навколишнього природного середовища», Законом «Про екологічну експертизу» і іншими нормативними актами, видаваними в їхній розвиток.

Екологічний моніторинг являє собою систему збору, обробки, збереження й аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища. Екологічний моніторинг здійснюється Міністерством навколишнього природного середовища, Міністерством охорони здоров’я, Мінагрополітики, Міністерством з надзвичайних ситуацій і іншими спеціально вповноваженими господарчими органами, а також підприємствами, установами, організаціями, діяльність яких приводить або може привести до погіршення стану навколишнього середовища. Умови й порядок ведення державного екологічного моніторингу регулюється спеціальним Положенням, затвердженим Кабінету Міністрів України¹.

Екологічний аудит — це документально оформлений систематичний процес перевірки, що включає збір і об'єктивну оцінку відомостей для встановлення відповідності певних видів діяльності мірам, умовам і системам керування навколишнім середовищем, підготовку інформації із критеріїв аудита й передачу результатів перевірки замовникові. Доказами аудита є інформація, протоколи або інші констатації фактів, які можуть бути перевірені. Вони, як правило, збираються шляхом інтерв'ю, вивчення документів, спостереження за діяльністю і її умовами, отримання результатів досліджень і вимірів і т.п. засобами аудита є методики або вимоги, керуючись якими аудитор зіставляє докази по предмету аудита під час його проведення.

Екологічне планування й прогнозування являють собою розробку, прийняття або затвердження на загальнодержавному, регіональному й місцевому рівні екологічних планів, програм і прогнозів. Екологічне планування й прогнозування передбачене й регулюється Законом «Про державне прогнозування й розробку програм економічного й соціального розвитку України».

Екологічне нормування й лімітування складається в розробці нормативів екологічної безпеки. Такими, у відповідності зі ст. 33 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», є: гранично припустимі викиди й скидання шкідливих речовин у навколишнє природне середовище, рівні припустимого шкідливого впливу на неї фізичних і біологічних факторів, гранично припустимі концентрації шкідливих речовин у природних об'єктах і т.д. Екологічне лімітування є різновидом екологічного нормування, за допомогою якого встановлюється гранична величина або квота використання природних ресурсів і утворення шкідливих речовин. Екологічне лімітування так само як і екологічне нормування найбільш широке поширення одержало в природоресурсному законодавстві й законодавстві про обіг з відходами.

Екологічне страхування являє собою страхування екологічних ризиків. У ст. 49 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» установлює, що в нашій країні здійснюються добровільний і обов'язковий державний і інший види страхування громадян і їхнього майна, майна й доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяного внаслідок забруднення навколишнього природного середовища й погіршення якості природних ресурсів. Однак у загальнодержавному масштабі поки не сформована спеціальна правова база по екологічному страхуванню. Тому при застосуванні страхових мір забезпечення екологічної безпеки необхідно керуватися загальними положеннями Закону «Про страхування»..

Крім еколого-правових заходів щодо забезпечення екологічної безпеки, загальні положення по формуванню механізму керування екологічною безпекою містяться в законодавстві про санітарно-епідемічне благополуччя населення. Так, Закон «Про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення», передбачає правові межі керування небезпечними факторами навколишнього середовища. У його розвиток було прийняте Положення про гігієнічну регламентацію й державну реєстрацію небезпечних факторів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 420 від 13 червня 1995 року. . Цей документ містить загальні положення механізму керування небезпечними для здоров'я людей факторами, у тому числі й факторами навколишнього природного середовища.

Диференціація правового регулювання керування екологічною безпекою здійснюється за принципом розмежування джерел екологічної небезпеки. У зв'язку із цим у правовій літературі виділяються спеціальні сфери дії законодавства про екологічну безпеку:

• правові міри запобігання ядерної й радіаційної небезпеки,

• правове регулювання обігу з токсичними речовинами й відходами,

• правовий захист від шкідливого біологічного впливу,

• правове регулювання застосування пестицидів і агрохимікатів,

• правовий захист від шкідливого електромагнітного випромінювання,

• правовий захист від шуму й вібрації,

• організаційно-правові міри, застосовувані в надзвичайних екологічних ситуаціях, і т.д.