3.1. Політичний та соціальний устрій Київської Русі.

Теорії походження Русі. Етапи розвитку держави їх характерні риси.

Норманська (скандинавська) теорія: сер. ХVІІІ ст. німецькі історики, члени Петербурзької академії наук – Ґотліб Байєр /засновник/, Ґерхард Міллер, Август Шльоцер. Прихильниками теорії були скандинавські вчені Ернст Кунік, Вільґельм Томсен, Стендер-Петерсен, Арбман, Аттман; німецькі історики – Георг фон Раух, Вернер Келлер, О. Хетч, Х. Флейшхакер. Серед російських істориків Микола Карамзін, Сергій Соловйов, М. Погодін, В. Ключевський, Мілюков, Покровський. Послідовники на Заході – Флорінський, Дворнік, Оболєнський. З українських істориків – Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Володимир Антонович, Степан Томашівський.

Стверджують, що Русь заснували нормани, близько 860-х рр. одне з племен норманів-шведів, які робили походи у VІІІ – ІХ ст. на узбережжя Західної та Східної Європи завоювали Новгород і заснували там державу. Найхарактерніші риси цивілізації ранньої Київської Русі – політична та правова структура, релігія, мистецтво – постали та розвивалися під скандинавським впливом. Слов’яни ж були племенами збирачів, які жили за рахунок того, що давала їм природа. Землеробство було їм відомо, але у відсталих та грубих формах.

Аргументи:

1. оповідання найдавнішого літопису «Повісті минулих літ» написаного Нестором у 1113 р. /епізод запрошення приільменськими слов’янами Рюрика на князювання/

2. норманські імена найдавніших князів (Рюрик, Олаф, Інгвар/, дипломатів /Карл, Роанд, Ігелд, Анун, Фарлаф).

3. назва Русь скандинавського походження («руотси» – так фіни називали шведів в ХІ ст. Назва ця пішла від «ротсман», «ротскарл» – де «ротс» – гребти, тобто ці назви означали весляри, учасники походу, мореплавці). Зокрема по фінські Швецію називають «Ruotsi», а швед – «ruotsalaiset». Проте термін Русь має багато тлумачень: від сарматського слова «rhos» – світло, академік Підоплічко вважав, що слово руси, роси – складається з двох частин «ра» – сонце, та тюркського «су» – вода, і означає «люди сонячних вод».

4. Дніпровські пороги мали скандинавські назви: Ессуні (Не спи!), Геландрі (Шум порога), Аїфф (Ненаситець) та ін., які згадуються у трактаті імператора Костянтина Багряногродного «Про управління імперією».

Антинорманська (автохтонна південно руська) теорія: засновник Михайло Ломоносов, проте це теорія була скоріше реакцією для захисту «руського народу». Науковою концепцією стала в ХІХ ст. силами Дмитрія Іловайського та Степана Ґедєонова. До них приєдналися – Філєвіч, Василь Татіщев, І. Крашенінніков, Пашкєвіч, Михайло Тихоміров, Борис Ґреков, Борис Рибаков; історики-економісти П. Ричков, М. Чулков. Серед українських істориків Михайло Грушевський, Голубовський, Вернадський.

Аргументи:

1. Існування державного утворення слов’ян до приходу варягів.

2. Військові походи русичів почалися близько 800 р., що свідчить про державну організацію цих територій, що мали власне військо. Торгівля у слов’ян дійшла розквіту до появи варягів, а її розвиток неможливий без державної організації.

3. Назва Русь, місцевого походження (топонімічних назв де є корінь «рус», «рос» декілька сотень – Рось, Росава, Роставиця ...). Назва «Русь» пов’язана з племенем росів (родів), що проживало у Середньому Подніпров’ї на південь від Києва в долині річки Рось (південна притока Дніпра). Це плем’я в VI ст. об’єдналося з полянами (Київщина) та сіверянами (Чернігівщина) утворивши міжплемінний союз Русь.

4. Антинорманісти відкидали аргумент опонентів про руських посланців до Візантії, які мали виразно скандинавські імена, називаючи їх найманцями слов’яно-руських князів, яким доручали такі місії як фахівцям у торгових і дипломатичних справах.

5. Нормани не залишили слідів в руському законодавстві та культурі.

6. Археологічні дослідження Києва свідчать про місцеву слов’янську самобутність та фрагментарність впливу норманської культури.

7. Свідчення візантійських авторів VІ ст. н. е. Прокопія Кесарійського «Війна з готами» і Маврикія Стратега «Стратегікон» про розвиток землеробства та скотарства у слов’ян. Деякі арабські автори ІХ ст. називали русами одне з слов’янських племен і відзначали факт існування трьох східнослов’янських держав: Куявії (Київ), та двох його міст-сателітів – Славії (Переяслав), Артанія (Родень).

8. Літописне свідчення про прикликання варягів та ототожнення їх з русами антинорманісти вважають пізнішою вставкою. Оповідь про «прикликання варягів», мовляв, додали віддані владі переписувачі у ХІV ст., які прагнули легітимізувати правлячу династію, виводячи її від легендарного Рюрика.

Висновок:

Обидві теорії хибно розглядали й розглядають процес виникнення держави, як одномоментний акт, або як наслідок діяльності окремої особи.

Норманську теорію не можна розглядати як помилкові погляди частини істориків, звернені винятково в історичне минуле. В роки другої світової війни її основні положення використовувалися для виправдання фашистської агресії на слов’янських землях. В інструкції німецького командування «12 заповідей поводження німців на Сході» говорилось, наприклад, що слов’яни з задоволенням сприймуть німецьке вторгнення – «Приходьте і володійте нами».

Не слід відмовлятися від скандинавського елементу Руської держави, це один з її сегментів, на рівні з слов’янським, візантійським, хозарським тощо. Нормани не утворили державу Русь (вона існувала й до їхнього приходу), а скоріше сприяли об’єднанню східнослов’янських земель та племен.

Хозарська теорія: професора Гарвардського університету Омеляна Пріцака 1982 р. – поляни, не слов’яни, а хозари; Кий та династія Києвичів – гілка хозарського ханського роду. Прикликані «варязькі руси», це не окрема етнічна група, а міжнародна торгова кампанія, яка складалася з людей різного походження, що плавали Північним і Балтійським морями. Оповідання про Рюрика вважав пізнішою вставкою. Слово «Русь» виводив від «Ruzzi», середньонімецького варіанту середньофранцузького «Rusi», яке утворилося від «Rutenicis» – регіону у Південно-Центральній Франції поблизу міста Родез (його мешканців і нині називають «rutenois»), звідти й походить торговельна кампанія «Рюс».

Балтійсько-слов’янська теорія: – сер. ХІХ ст. російський вчений С. Гедеонов твердив, що русичі і перші князі походять із західнослов’янського племені що мешкало на о. Рюген. Частина цього племені була змушена мігрувати на північ Східної Європи у район Ладоги.

Існують ще теорії іранська, готська, кельтська, литовська, але вони не набули наукової цілісності.

Причини утворення держави у східних слов’ян:

Внутрішні:

Економічні:

– зародження і утвердження на Русі феодальних відносин;

– розвиток землеробства, вдосконалення обробітку землі (заміна рала плугом), поява приватної власності.

– розвиток ремесла, виготовлення більш удосконалених знарядь праць.

– зростання виробництва додаткового продукту.

– сприятливий клімат, родючі ґрунти у Середньому Подніпров’ї, що дало можливість розвивати висококультурне землеробство.

– зосередження приватної власності в руках племінної знаті.

– активізація внутрішнього обміну та торгівлі, що вимагало подолання відокремленості племен, стимулювало їх інтеграцію.

Соціальні:

– соціальне розшарування, поява заможних і залежних.

– виділення племінної знаті – старшини, князі.

– роль віче перебирає рада старійшин.

– поява територіальної, мовної, культурної спільності племен;

Політичні:

– поява поступового, але стійкого формування державотворчих традицій (антське, склавинське, полянське об’єднання);

– підкорення князями навколишніх земель.

– формування слов’янських політичних центрів.

Зовнішні:

– захист від тюркських племен: аварів, хазар, печенігів.

– необхідність захисту торгового шляху «із варяг в греки», який проходив через Середнє Подніпров’я, і надавав можливість вступати в стосунки з народами, які вже мають свою державу.