Історія повсякденного життя в селі

У селі періоду Русі відбуваються зміни. Тут на зміну підсічно-вогневому землеробству («вогненій ляді») за винятком Полісся приходить землеробство на постійно оброблюваних землях (двопілля, трипілля), існують довготривалі поселення. На Русі з ХІ ст. переважало трипілля, що включало:

– озиме поле, тобто поле, що засівалось на зиму;

– ярове поле, що засівалося навесні;

– пар, це ділянка землі, що зорювалася, але рік не використовувалася.

Також відбувалися й зміни у тягловій силі. Раніше використовували волів, тепер переходили на використання коней, ефективність праці яких більше на 30 % (дані фр. історика Жака Ле Гоффа).

Відома й ефективність праці селян. Родина з 6 – 7 осіб могла обробити за 20 – 30 весняних днів і за стільки ж осінніх близько 8 десятин. Найбільше роботи випадало на оранку (40 днів). Врожай був в середньому сам-6,2, тобто 50 пудів з десятини (до 8 центнерів з гектару, тобто 800 кг. з гектару). Ця техніка обробки землі не змінювалася до ХІХ ст. Праця селянина була дуже виснажливою – але родина мала в результаті близько 3,2 тони озимого хліба частину якого можна було продати на ринку в місті.

Більшість населених пунктів на Русі – це села. Родини на селі об’єднувалися в верв (громаду, мир), що була не тільки сільською територіальною общиною, але й органом місцевого самоврядування. Найменшим складовим елементом верві був «дим» – окреме господарство, яке мало платити податки. Середній розмір «диму» становив 15 гектар. «Дими» об’єднувалися в дворища (складалися з 10 – 15 «димів»). «Дворища» об’єднувалися у верв (сільску громаду), яку очолював староста. Верв була колективним власником землі (орна земля, пасовиська, ліса, ловища), діяла на засадах кругової поруки, виконувала перед князівської адміністрацією фінансові, поліцейські, господарські функції. Спірні питання вирішував місцевий сільський суд (копний суд), до складу якого входили найбільш авторитетні члени громади. Існувала й приватна сімейна власність, яка поширювалася на житло, домашнє майно, худобу, продукти землеробської праці та домашніх промислів.

3.3. Характерні риси та особливості розвитку культури Русі:

Культура Київської Русі – яскраве явище європейської середньовічної культури. Київська Русь залишила помітний слід у світовій історії. Вона проіснувала з IX до середини XIIІ ст. То була одна з найбільших монархій раннього Середньовіччя. В часи свого найвищого розквіту вона простягалася від Чорного до Балтійського моря і Льодовитого океану, від Закарпаття до Північного Передуралля та Волго-Окського межиріччя.

– мала зв’язки з візантійською культурою, культурами західноєвропейських та азіатських країн. Однак запозичення і творче переосмислення візантійських традицій і канонів у культурному розвитку Русі переважало;

– основою культури Русі були місцеві елементи, притаманні народному світосприйняттю і світорозумінню, народним традиціям і звичаям;

– велику роль у створенні місцевої самобутньої культури відіграло дохристиянське культурне середовище;

– домінуючий вплив християнства на розвиток матеріальної і духовної культури Русі.