48.Загальна характеристика “негативної діалектики” т.Адорно

«Негативна діалектика»(1977) – одна з основних праць Г.Адорно. Як і більшість його творів, книга складається із фрагментів. В її основу лягли 3 лекції, що були прочитані вАдорно в Колледж де Франс в 1961; в переробленому вигляді лекції складають зміст перших двох частин. 3-тя частина складена з нарисів, що датуються 30-и м роком і навіть студентським періодом. 1-ша книга містить критику філософії післявоєнної Німеччини.«негативна діалектика» висувається і розробляється в 2-ій частині.

Якщо у Гегеля діалектика обов’язково включає рух від тезису через антитезис до синтезу, то в концепції Адорно негоція (заперечення) зовсім не обов’язково підлягає «зняттю», що відоме як «заперечення заперечення». Якщо гегелівська діалектика носить абсолютно стверджувальний («аффірмативний») - і тому апологетичний стосовно існуючої світобудови - характер, то негативна діалектика , спрямована на зруйнування відсталого порядку «позитивної істини», пориває з апологією існуючого. В 3-ій частині розбираються конкретні приклади («моделі»), що показують застосування негативної діалектики до реальності. Розгортувані при цьому моделі мають не ілюстративний, а змістовний смисл : вони демонструють як поняття цієї діалектики спрацьовують в певних філософських дисциплінах. У сфері моральної філософії негатина діалектика виводить на перший план поняття свободи. В області філософії історії на передній план виступають поняття «світовий дух» і «природня історія». У сфері метафізики увага зосереджується на ключових проблемах пізнання, в тому вигляді, в якому вони були поставлені Кантом.

Концепція діалектики, що розгортається в книзі є разом з тим і вираження певного способу мислення, яке Арно називає «мислення нетотожного» (або «неідентичного»). Це мислення пориває з ідеалістичною філософською традицією як «філософією тотожності». Принцип тотожності – це принцип все загальності, універсальної єдності. Пафос «негатичної діалектики» у визначенні гніту тотожності, в прориві до «нетотожності». Нетотожним є те, що вислизає від принципу універсальної єдності. Ззакладена в «негативній діалектиці» критика «позитивності» - це критика опредмечення людини.

«Негативна діалектика» разом з «Діалектикою просвітництва» Хоркгаймера стала програмним твором Франкфуртської школи і

Экзистенциализм для Адорно есть резиньяция перед лицом господствующего в мире отчуждения, тогда как “философия нетождественного” таит в себе освободительный потенциал. Сколь бы скромен этот потенциал ни был, он оставляет человеку пространство для утопии, а значит, для надежды.

“Негативная диалектика”, наряду с написанной совместно с М. Хоркхаймером “Диалектикой просвещения”, стала программным сочинением Франкфуртской школы и примыкающей к ней “критики идеологии”. В кон. 60-х — нач. 70-х гг. отдельные положения “Негативной диалектики” вдохновляли “новую левую оппозицию” — революционное студенчество Западной Европы и Северной Америки.

49.Герменевтична філософія та її значення для сучасної лінгвістики та теорії перкладу.

Герменевтика дослівно означає мистецтво і теорію тлумачення текстів. Філософського змісту герменевтиці надав Фрідріх Шлейєрмахер. У нього герменевтика – мистецтво розуміння чужої індивідуальності, іншого. Основою розуміння вважав психологію того, хто розуміє. Філософська герменевтика - напрям у філософії, що досліджує теорію і практику тлумачення, інтерпретації, розуміння. Свою назву герменевтика отримала від імені грецького бога Гермеса, який був посередником між богами і людьми - витлумачував волю богів людям і доносив побажання людей богам. Головна ідея герменевтики: існувати - значить бути зрозумілим. Предметом дослідження, як правило, є текст. Традиції герменевтики були закладені ще в середні вікипри тлумаченні біблійних текстів і сприяли роз'яснення та тлумачення текстів, і лежали в основіперекладу текстів з мови однієї епохи на мову іншої.  У 19 ст. починається розвиток «вільної» герменевтики, не обмеженої предметом, межами змісту тексту. Засновником цієї герменевтики стали Шлейермахер, який поставив завдання «вживання» в текст, щоб зрозуміти його сенс «краще, ніж сам його автор». У Дільтея герменевтика перетворюється на специфічний метод наук про дух, покликаний забезпечити реконструкцію духу культур минулих епох і «розуміння» суспільних подій, виходячи із суб'єктивних намірів діячів. У 20 ст. герменевтика поступово оформляється в одну з основних методологічних процедур філософії, спочатку в рамках онтологічних пошуків екзистенціалізму(Хайдеггер), потім власне у філософській герменевтиці, У вченні Гадамера («Істина і метод», 1960) герменевтика набуває функції онтології (оскільки "буття, яке може бути зрозуміле, є мова »).У рамках Франкфуртської школи (Габермас та ін) герменевтика як «критика ідеології» повинна розкрити на аналізі мови «засіб панування і соціальної влади», що служить «виправданню відносин організованого насильства». У Хабермаса, К.О. Апеля, О. Лоренцера та ін Герменевтика виступає одним із засобів консолідації різних течій сучасної західної філософії, причому посилюється її суб'єктивізм; Герменевтика покликана вже не стільки «зрозуміти» текст, скільки вкласти в нього нові «інтерпретації». Згідно Апеля, норми комунікативної спільноти є основою моральної поведінки і наук про суспільство. Відмовляючись від пошуку метафізичних підстав етики, Апель пропонує виходити з реально діючих в повсякденному житті правил.Апель сформулював вимогу "лінгвістичного повороту" філософії. Сучасна філософія виявляється, з його точки зору, пов'язана з проблематикою мови, його значенням у визначенні обміркованого та інтерсуб'єктивності значущого формулювання пізнання взагалі. Він ставить своїм завданням прояснити найважливіші передумови трансцендентально-герменевтичного поняття мови і, відповідно, орієнтованої на мову трансформації трансцендентальної філософії.Вихідним пунктом герменевтики сьогодні, як філософської течії є онтологічний характер герменевтичного кола, яке виражає специфічну рису процесу розуміння, пов’язану з його циклічним характером. Ця ідея є центральною у філософському вченні Гадамера. Він не зводить герменевтику до розробки методології розуміння текстів, а визначає її як філософію розуміння. Предметом розуміння, на думку Гадамера, є не смисл, вкладений в текст автором, а той предметний зміст, з осмисленням якого пов’язаний даний текст. За Гадамером, герменевтика є філософією «тлумачення»: від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття в ньому.Якщо Гадамер розробляє в герменевтиці онтологічний бік, то французький філософ П.Рікьор — гносеологічний. Будь-яке розуміння, на його думку, опосередковане знаками і символами. Під символом Рікьор розуміє будь-яку структуру значень, де один смисл є прямим, первинним, а інший — непрямим, побічним, вторинним, який можна сприйняти лише опосередковано, через первинний смисл. В останні роки він визнає трактовку герменевтики як інтерпретації символів вузького, обмеженого і переходить до аналізу цілісних культурних текстів як об’єкта інтерпретації. Адже для достовірного перекладу тексту необхідне перш за все досконале його розуміння, а потім вже інтерпретація його, тому герменевтика відіграє важливу роль для сучасної лінгвістики і перекладу.