17. Журнал „Основа”. Історія створення, характер видання. Його літературний відділ

Жл „Основа” – кульмінація розвитку Ж першого періоду. Наприкінці 50-х рр у С-Петербурзі зібралося велике тріо кирило-меф.: Шевченко, Костомаров, Куліш. Це стало передумовою появи „О”. Подав прохання на видання жлу Василь Білозерський – брат дружини Куліша, бо самому Кулішеві відмовляли з-за його минулого. У сердині 1860 було розіслано оголошення про початок випуску „О”. Вона планувалася як „грубий” (товстий) жл з найширшим представленням мат-лів, що мали б дотичність до укр. тематики. 1 номер вийшов 12/1/1861. Проіснував маже два роки, друкувався укр.(переважно для худож. творів) та рос. мовами (для наук. досліджень). тираж – біля 1000 примірників. В „О” науквовий та худож. відділи врівноважені, не мали переваг один над одним. Літературно-худож. відділ. Найгол. автором слід вв. Шевченка. Вже у 2 номері була опубл. стаття про його смерть, це спричинило більш активне друкування його творів. „О” створювала культ Ш. Друкувалися вірші періоду заслання, великі поеми („Черниця Мар”яна”, „Москалеві криниці”), драма „Назар Стодоля”, після смерті – уривки з щоденника. Опубл. понад 70 творіів письменника. Друкувалися твори Марко Вовчок з циклу „Народні оповідання”. Костомаров так трактував її твори: особа автора невидима в „Народних оповіданнях”, авторка в небагатьох рисах вміє відтворити ціле, але описує поодинокі випадки. Предметом зображення у М.В був той же – народ, його життя. Повісті „Три долі”, „Павло Чорнокрил”, оповідання „Не до пари”, „Два сини”. Зображення селянства не стільки з т. з. кріпацтва, скільки з загальнолюдських переживань. Ще один автор – Олекса Стороженко. Був росіянином за нац-стю, але „О” розбудила в ньому укр. письменника. Частина творів складала записи з народ. вуст, другу – власні оповіддання з використанням образів і тем укр. демонології, відтворення народ. світобачення, поетизація народ. звичаїв: „Закоханий чорт”, „Голка”, оповідання „Вуси” (стало основою для написання Марком Кропивницьким п”єси). У відділі прози друкув. також Куліш. Повісті рос. мовою „Другой человек”, „Старосветское дворище”. Укр. творчість в „О” починає з казки. Розпочав друк своєї поетич. збірки „Досвітки”. Історич. поеми „Солониця”, „Кумейки” створювали образ минулого, величі укр. народу, дух. аристократизму укр. шляхти. Л. Глібов публ. свої класичні байки „Вовк та ягня”, „Лев та Миша”. Степан Руданський опубл. не лише співомовки, а й лірич. вірші „Пісня”, „Гей, бики!”. Також біла публікація „шухлядних” творів – драма Якова Кухаренка „Чорноморський побит на Кубані”, написану в 1836 – дуже слабка.

18. Журнал „Основа”. Діяльність м. Костомарова в журналі

Рівноцінну частину „О” поряд з літературною займала наукова. Її провідними авторами були Костомаров та Куліш. Гол. чином це були історич. праці. Гол. властивість історич. праць Костомарова у „О” – історіософічність (не просто виклад подій, а спроба пояснити їх механізм). З першого ж номера – друк. великої праці „Думка про федеративне начало в давній Русі” – доводив, що Київська Русь не являла собою етніч. монолітну державу – ця думка була революційною та новаторською. Програмова праця „Дві руські народності” (№3/1861). Хоч писалася рос. мовою, але з позицій українства. Довів існування окремих один від одного укр. та рос психофізич. типів. Доводить: повне панування загальності (Бог чи цар) над особистістю у великоросів, їх нетерпимість до чужих вір та культур, великороси здатні на духовний підйом лише у відриві від звичайного, українці ж своєю звичайною рисою мають фантазію, великороси не люблять природу, матеріальна любов до жінки, а у українця – духовна, у релігії увагу великоросів привертає „буква”, а у укр.-зміст віри. Ця праця сприяла становленню укр. нац. самосвдомості, але варто відмітити, що К був проти цілковитої незалежності У, він хотів федералізму. Праця „Риси народної південноруської історії” №3/1861, №6/1862 – викладена ітсторія українського народу, гол. її особл-ть – розуміння історії яе наслідку державотворчого нахилу народу. Велике розуміння літописів, їх підтексту. Праця „Гетьманство Виговського” №6-7/1861 створила образ бунтівного гетьмана, засвідчення неспроможності укр. еліти в екстремальних умовах протистояти експансії. Історич. праці К були об”єднані спільною історіософ. концепцією – утвердити самобутність укр. народу, показати його відмінність від рос. етносу. Виступив К і як літ. критик. Стаття „Спогад про двох малярів” №4/1861 – мало не преший мемуарний твір про Шевченка. Дає х-ку Ш: Ш – це сам народ, поет загальноруський. Дві полемічні статті на захист Сковороди також відіграли велику роль. На той час радикально настроєна молодь не розуміла Сковороду, а К давав пояснення про те, що потрібно оцінювати творчість на засадах історизму, тобто з оглядом на історич. епоху. Полемічні статті „Правда полякам про Русь” №10/1861 та „Правда москвичам про Русь” № 10/1861, де гол. предметом дискусії була Україна та заперечання пол. та рос. претензій на У. Стаття „Іудеям” №1/1862 пояснювала виникнення образливого слова „жид”, доводила провину самих євреїв у шахрайському ставленні до українців (шинкарі, служили заради своєї вигоди панству), тому укр. народ і придумав цю образливу назву. У 1862 у новій рубриці „Думки південноруса” публікую статтю „Про викладання південорус. мовою”, що спрчинила великий резонанс. К Доводив, що потрібна дешева укр-ка наукова книжка, підручник, небхідність освіти укр. мовою та укр. змістом. Можливо, що ця стаття стала причиною появи Вал. циркуляру. Почали надходити кошти для видання книжок. Кбув провідним автором „О”, істориком, полемістом, критиком, довів нетерпимість рос. громади до ставлення укр. культури, сприяв становленню укр. самосвідомості.