28. Ж радикального напрямку. Журнал „Друг”

Через півтора десятиліття після появи народовців, у сер. 1870-х, з”явилася нова культ. й політ. течія. Радикалами називали соціалістів. Укр. соціалізм позначений нац. своєрідністю. Батьком укрю соц-зму є Михайло Драгоманов. У своїй „Автобіограф. замітці” він називав себе соціалістом, але не російським нігілістом, а єворпейського зразка. До того ж МД вірив у можливість досягнення ідеалу шляхом поступового розвитку. Другим визначним укр. соціалістом був Сергій Подолинський. Осмислюючи марксизм, СП з часом зрозумів помилковість деяких положень. У своїх працях ствержвував про неможливість працювати безкоштовно, про те, що багатства створює не людина, а природа. Ці твердження справили сенсацйне враження і СП став предметом переписки Маркса та Енгельса.

Радикальну Ж в Галичині створювали такі двячі: Остап Терлецький, Михайло Павлик, Іван Франко та менш талановиті І. Белей, А. Дольницький, В. Лукич. Драгоманов вв. укр. соціалістів „новою фракцією галиц. народовців”, для них соц-зм не став науковим піндрунтям перевороту. Соціалісти стояли на засадах загальнолюдських та демократичних. Таким же вв. себе і Франко – соціалістом, але сторонником поступу. Світогляд ІФ весь час пребував у динаміці. Особливості укр. соц-зму: Соц-зм на галиц. грунті був представлений радикальною течією, що оформилася у Українсько-руську радикальну партію, соціалістів приваблювала обіцянка цієї течії розв”язати всі соціальні питання. Соц-ти допускали революцію, але більш схолялися до еволюційного шляху, урк-ці сподівалися, що ця течія витягне Галичину з рутенства; естетич. програма укр. радикалів передбачала розвиток реалістич. типу творчості. Поява радикальної течії добре впливала на москвофілів та народовців, змусивши їх пожвавитися. У праці „Що таке поступ?” 1903 ІФ дає нищівну критику марксизму, передрікши історію майб. держави.

Першим період. виданням став жл „Друг”, заснований студенським москвофільским товариством „Академический кружок” у квітні 1874, яке існувало у Львівському ун-ті. Редакція кваліфікувала його як „письмо для белетристики и науки”. 3 етапи розвитку: 1. від заснування до осені 1875 (до початку дискусій з Драгомановим), 2. З осені 1875 до кінця 1876, коли відбувся процес ідейного зламу 3. Період 1877, коли „Друг” виходив як революц.-демократичний жл. „Д” є найб. динаміч. виданням – засновів. як москвоф., потім став народ., а потім – радикальним. Виданнч здійсн. редакц. комітет, жо якого входили: Лабаш, Дольницький і т.д., а з 1874 включено Павлика. У москвоф. період мав переважно реферативний х-р. Дебютував Франко у травні 1874 сонетом „Народна пісня”. Худоджній відділ подавав жахливі переклади на язичіє Тургенєва, Гоголя. Літ. критику представляли статті Дольницького, Павлика, що мали рефератив. х-р з статей Пипіна. Онишкевич своєю статтею „Новое направление укр. лит-ры”, яка являла реферат з творів Драгоманова „Література російська, великоруська...” та „Выдумки „Киевлянина” и польских газет о малорусском патриотизме”. викликала полеміку. Гол. думка, почерпнув О, полягала в тому, що укр. літ-ра є простонародною, а галицька – це окрема. Драгоманов не міг залишити таке трактування своїм думок непрокоментованим і написав 1шого листа до „Д” №11/1875. Цей лист був спрямования проти москвофілів, а отже, і прот „Д” теж. Гол. ідеї: укр. літ. не ворожа великоруській; обвинувачення проти укр. літ-ри не лунають в Росії; чим сперечатися, краще зайнятися спільною роботою – прсвітою народу; розмір укр. літ. визанчить саме життя; жур-сти „Д” та „Слова” пишуть жахливою мовою; рос. літ. так само треба вивчати. Відповісти Драгоманову редакція доручила Онишкевичу, він написав „Отповедь на письмо г. Украинца”, де було мало зв”язних думок та відсутня аргументація і сенсаційна заява про те що Галичина має власну мову!. Також у дискусію включився Павлик, рлозкривши у статті „Академическое общество” №19/1875 дійсний стан інтелігенції – байдужість до народу. Дискусія навколо листа Д була гострою. Відбулися збори „Академического кружка”, але домогтися змін у бік народовства тоді ще не вдалося. До змін штовхали ще 2 події: видання у 1876 двотомного „Кобзаря”, що розширив уявлення про мову та віправлення на еміграцію Драгоманова, що проїздом був декількатижнів у Львові та вплинув на молодь, був у них авторитетом. Після цього до „Акад. кружка” вписалося біля 30 народовців та відбулося пеерорієнтування ього кружка. До редакції „Д” увійшли Павлик, Дольницький, Франко. Як твір перехідного періоду жлу слід розглядати повість ІФ. „Петрії та Довбущуки” – початок за типом авантюрного роману, а кінець – ідеологічного твору. Довгі епічні твори витіснялися з жлу, розширився відділ літ. критики. Першим крокм до змін у змісті жлу стала публ. другого листа Драг.,який мав назву „Українщина чи рутенщина?” Гол. ідеї: не ведеться робота з народом, досі існує галицький герметизм, є потреба для галичан увійти у більш тісний контакт із рос. літ., для Д-ва українщина – це передусім укр. мова, за її допомогою буде з”єднання інтелігенції з народом, рутенщина – це не народна мова, це мова москвоф. жлів. Цей лист містив настнову: українщина – це єдино можливий шлях розвитку для галиц. молодіта жлу „Д”. У 1876 було зібрання на честь роковин смерті Шашкевича, мат-ли з якого було опубл. в „Д”, де гол. промову зробив Павлик „Потреба етнограф.-статистичної роботи в Галичині”, де П перебільшив значення етнографії, яку він бачив універсальним способом бачення всіх питань, але важлива була його настанова про те, що інтелігенція повинна працювати з народом. В цих же номерах „Д” поється і третій лист Драг-ва до „Д”. Ідеї: культура в Галичині пеербуває на низькому рівні, про що свідчить сам жл „Д”, стверджував, що ні галицького народу, ні галиц. літ0рине існує, а є укр-ка. Проблему народу розглядав з різних аспектів, бачив причину лінивства та пияцтва народу у економічних, соціальних проблемах, піднімає питання рпо становище жінки, не міг повірити у позитивну роль у становленні інетелігенцї галицького духовенства. На цей лист вже ніхто не відповів, бо всі були згодні з Д. У 1877 був заарештований Павлик, у квартирі якого було знайдено листування з Д-вим. Члени редакції були налякані таким поворотом. У 1877 друкувалися твори лише ІФ, Павлика, Драгоманова, Мандичевського, Белея. Франко перший раз сам друкував жл, впродовж всього 1877 друкувався цикл „Борислав”, що описував життя робітничого міста, цикл свідчить про народження укр. натуразізму. ІФ сполучив цикл з умовним способом відображення життя. Також друкувалися перекладні мат-ли Франка, Белея. У відділі літ. критики провідне місце належить Д-ву, в якому він розробляв свої улюблені ідеї: бідність укр.літ, представлення новоїх радикальної партії. Павлик у статті „Скзав, що знав” виступи проти паплюження попом М. Огоновським світогляду та творів Ш. 20/5/1877 з”явилося останнє число „Д”. Саме тоді відбувся арешт Ф. Значення: 1. перший студентський часопис; 2. став стартовим майданчиком для багаьтьох видатних укр-х ж-стів. 3. мав орієнтацію на пеердові європ. ідеї 4. розвивав думку про галицько-укр. єдність; 5. став прешим виданням, що опубл. робтничу тематику. 6. першим публ. твори укр. натуралізму 7. Довів, що далеко не всі ідеї соц-зму придатні для укр. грунту.

№30. Історія газет „Батьківщина”, „Діло”, „Буковина”.

„Батьківщина”. Спочатку, після проголошення в Австрії нової конституції ураїнці як опозиція отримали 49 місць у сеймі. Потім після війни Австрії з Прусією поляки прагнули перетворити Галичину на плацдарм дляя відродження польської держави = українських послів було лише 14. На зборах „Просвіти” вирішили заснувати газету. Це була „Батьківщина”. 1№ - 1 жовтня 1879р. Заснував Юліан Романчук.

Спочатку газета виходила раз на два тижні, потім тижнево. Велика маса кореспонденцій, писаних самими селянами. Загальнополітична інформаційна газета. Говорила з селянами їх мовою про їхні же проблеми.Пропагувалась ідея національної єдності, класового миру серед українців. У літ частині друкувалися: Федькович, Устиянович, Шашкевич... Переклади з російської. 1886р існувало щомісячне видання „Додатку до Батьківщини”. Найголовніші співробітники – Антін Дольницький і Михайло Дорундяк. Дольницький друкував статті, що складали юридичний лікнеп для селян. У 1888-1889рр газету редагував Павлик. Але він був занадто радикальним. Відмовили від спіробітництва. Газета протрималась аж до 1896р.

„Діло”. Загальнополітична інформаційна газета, розрахована на широкі кола українства.”Не словом, а ділом”. Редагував Володимир Барвінський. Допомагав Белей.Існувала (1880-1939). Два періоди: 1) 1880-1887 становлення газети; 2) 1888-1902 керівництво Білея, щоденник. Перші 3 роки виходила двічі на тиждень, 1883-1887 – тричі, з 1888 – щодня. Були перерви у виданні. Газету редагували: Барвінський, Антін Горбачевський, Іван Белей. З часу своєї появи „Діло” відстоювала ідеологію народовського напрямку, з 1886 – Народної ради, з 1899 – УНДП, з 1925 – УНДО. Висвітлювала життя по обидва боки російсько-українського кордону. Це найповніше джерело з історії української політичної думки. Інформаційна діяльність супроводжувалась роз”яснювальними коментарями. Засада національної солідарності. Діло Ольги Грабар, справа села Гниличок. У 1882 газета почала користуватись матеріалами „Киевской старині”. Контакт з підросійськими українцями: Антонович, Пчілка, Кониський, дебют М. Грушевського, Нечуй. Співробітництво з Франком. Три його оповідання.Економічна та історіософська публікація Франка. „Наш погляд на польське питання”. Проти Франка розпочалась кампанія народовців, що закінчилась тимчасовим витісненням його з ж-ки.

1888 – щоденна газета. Більшу вагу зайняли інформаційні жанри, зросла оперативність повідомлень, з”явились репортаж, хроніка, звіт. Діяльність у виборчих кампаніях. Агітація за українських кандидатів. Щоденник дозволив вимагати від уряду реакції на свої виступи.

Дискусія з О. Пипіним, який подав негативну рецензію на працю Огоновського. В дискусію вступив Нечуй під псевдонімом Баштовий.

Газета пильно стежила за сучасним політичним життям. За міжнародним життям. Висвітлювала економічну тему, тему шкільництва. Придялала увагу розвиткові літератури. Друкувала і художні твори і критични матеріали. Значення: 1) загальнонаціональна щоденна газета, найбільш авторитетна; 2) видатна інформаційна функція; 3) розвинута публіцистика; 4) істотна культуротвірна функція (друк перекладів і творів укр літ-ри; 5) поєднання захисту інтересів українства з повагою до інших націй. Критика москвофільства. Повага російської культури. Боротьба за рівноправність українського і польського народів; 6) співпраця з підросійськими ж-ми; 7) вироблення укр літературної мови.

„Буковина”. На засіданні товариства „Руська бесіда” Федьковичу запропонували стати редактором газети „Буковина”. 1 січня 1885р – перший номер газети у Чернівцях. Від початку до 1892 – 2 на місяць, з 1892 – тижневик, з 1895 – 4 рази на тиждень, 1896 – щоденник. Видання тривало до 1918р. „Буковина” через час стала органом буковинських народовців, потім – УНДП. Редактори: Федькович, Кирчів, Дашкевич, Дутчак, Маковей... Найбільший вплив – Федькович, Дашкевич, Маковей. Програма: 1) боротьба за свободи укр народу; 2) сприяння піднесенню самосвідомості буковинських українців; 3) виховання почуття єдності з усім укр народом; 4) підтримка почуття вірності Австрійсткій державі; 5) домогатися розширення укр освіти; 6) сприяння розвиткові літ-ри.

Газета відмежувувалась від радикалізму. Кожне число відкривалось редакційно або проблемною статею. Далі інформаційні матеріали, фейлетони, худ літ-ра, наукові статті, інформаційні замітки. У центрі уваги проблема освіти. У газети з”явились українські кореспонденти.

Знаменита дискусія Грінченка і Драгоманова 1892-1893рр. „Листи на Україну наддніпрянську”, „Листи на Наддніпрянську Україну”.

Друкувались у „Буковині”: Федькович, Ярошинська, Кобилянська, Маковей. Газета широко надавала місце для дебютантів і спричинилась до бурхливого розвитку модернізму. Перекладні твори. Значення: 1) засвідчила розквіт народовської ж-ки; 2) поєднання інформаційного дискурсу з публікаціями творів; 3) пробудження укр сил буковини; 4) „буковинська” дискусія; 5) літ відділ знайомив з новинками модернистського х-ру; 6) поєднала Буковину з Галичиною і Україною.

№31. Журнал „Світ”. Загальна характеристика.

Під впливом ж-ки формується гурт радикальної молоді. Невдала спроба видавати „Нову основу”. Арешт Франка. На зборах радикально налаштованої молоді ухвалили видавати радикальний журнал „Світ”. Відповідальність за нього взяв Іван Белей. „Ілюстрована літературно-наукова часопись”. Раз на місяць. !3 – 10 січня 1881р. Спочатку намагалися видавати його за допомогою редакційної колегії. Але відповідальність за нього була у руках Белея і Франка. Франко до 1883р був у Нагуєвичах. Він подавав свої матеріали письмово. Зміст „світу” був більше соціалістичний, ніж зміст „Громадського друга”, але тон був уміркований. Ж-л практично не викривав церкву. Пошук компромісів і рух назустріч влади і радикалів. Літературна частина не домінувала у журналі. Але відзначалася соціалістичним забарвленням. Повість „Борислав сміється”. Вперше в історії світової літератури в ній був зображений робітничий страйк, організована форма протесту трудящих. Франко не завершив повість черезохолодження до соціалістичного вчення. Ще друкувались сатиричні нариси Белея, проза Кониського. Поезія – Франко цикл поезій „Веснянки”, 36 віршів; Гулак-Артемовський, Т. Шевченко, Іеремія Галка (Костомаров), дебіт Грінченка під псевдонімом Іван Перикотиполе. „Світ” відрізнявся від своїх попередників через поезію Франка.

Наукові статті: природничі, суспільні. Франко „Мислі о еволюції в історії людськості” 1881. На грунті теорії Дарвіна виникає „наукова теорія громадівства”. Праця стисло викладала соц-ну, іст-ну концепцію, доводила неминучисть приходу нового ладу. Франко „Війни і військо в наших часах”. Тематика „Світу”: 1) робітниче питання „Промислові робітники в Східній Галичині і їх плата” Франка, праця Терлецького; 2) тема національно-визвольної боротьби Василевський „Сербське царство і турки”, Кониський „Листи про Ірландію”, Франко „ „Католицький панславізм”; 3) етнографія і статистика Франко „Лісові шкоди і кари в с. Нагуєвичах”; 4) імперативна публіцистика. Полемічні статті. Франко „Чи вертатись нам назад до народу?” – відповідь на статтю Наумовича „Назад к народу”; 5) літературна критика. У франка – соціологічний метод аналізу літ явищ = вплив Драгоманова. „Причинки до оцінення поезії тараса Шевченка”, „Гайдамаки”, „Темне царство”, „Хуторна поезія П. А. Куліша”.

„Світ” відзначився новаторством оформлення. Причини припинення „Світу”: 1) Белей розділяв на кілька подач навіть невеликі праці; 2) видання ж-лу фонетичним правописом; 3) Белей працював на два фронти. („Діло”).

Значення:

• продемонстрована стабільність радикальної жур-ки. Співіснування з владою – досві попередників;

• ж-л уникав гострих форм;

• за відсутності Павлика ж-л не прагнув розвивати антицерковну проблематику;

• редактори відмовилися від публікації перекладних соц творів, бо вже самі дозріли для їх написання;

• значення публікації „Борислав сміється”;

• поезія ж-лу. Франкова лірика з циклів 2Веснянки”, „Картка любові”, „Галицькі образки” + літ дебют Гринченка;

• публіцистика ж-лу;

• ж-л засвідчив можливість існування радикальної ж-ки за умов її належного фінансування;

• свідчення перших сумнівів Франка у правильності соц ідеології.

№32. Журнал „Народ”. Загальна характеристика, політичне обличчя.

Багато радикальних проектів виявилися нездійсненими. „Нова наука”, „Прапор”, „Поступ”, 1№ „Товариша”. 1 січня 1980р – „Народ” . 2 раза в місяць. Редагував М. Павлик.Допомогав Франко. Активну участь брав Драгоманов. 4 жовтня 1890р у Львові – заснована Русько-Українська радикальна партія (РУРП). „Народ” – її орган. Звернення львівського митрополита із забороною читати „Народ”. Другий з”зд РУРП у 1891 пітвердив за народом статус органу партії і ухвал рубрики. У Россії журнал переслідувався.

З часом Павлик непокоїться щільною опікою радикалів над ж-лом = у 1892 переїздить у Коломию. В цей період загострюються відносини між ним і радикалами. Ультиматум радикалів. Тоді Павлик оголосив ж-л своєю власністю. Скасував рубрики, зменшив обсяг, зробив його суто політичним. Художні твори майже не друкувались. Переобтяження статтями Драгоманова. У1894р „Народ” за вимогами радикалів повертається до Львова. Часопис перетворився на орган Драгоманова. 1895р Драгоманов помирає. У цьому році ж-л припиняє своє існування. Починався „Народ” як традиційне літературно-наукове видання. Поезія: Франко, Маковей, Леся Українка. Проза: Франко „Казка про Добробит”, „Свиня”, „Як то Згода дім будувала”; Лесь Мартович; Українка. Переклади з російської літератури у 1 рік видання.

Перетворення часопису на радикальний орган призвело до трансформації ж-лу. Головне місце заняла інформація про радикальний рух. Обов”язковість публікації партіних документів та інформаційних документів. Увага приділялась: економічному становищу народу, українському селянству, діячам української освіти, жіночому рухові, культурному життю.

Праця Драгоманов „Чудацьки думки про українську національну справу” 1891рік. Пасивне протистояння Франка.

Значення:

• Початок партійної української ж-ки;

• Активна боротьба за народні інтереси, висвітлення соціалістичного руху у Галичині і закордоном, піднесення культу освіти;

• Публікація класичних творів;

• Класика публіцистики;

• Виховування журналістського таланту Будзиновського та ін, які згодом заснували свої видання;

• Поразка космолітичної драгоманівщини.

№33 Історія і характер журналу „Житє і слово”.

Ж-л мав виходити раз на 2 місяці. Обсяг – 10 др аркушів. Половина – література, половина – фольклор. Перший ж-л, у якому редактором виступав Франко. Два періоди. 1 № - 1 лютого 1894р. Підзаголовок „вісник літератури, історії і фольклору”. Рубрики: Белетристика, Статті наукові, Матеріали історичні, літературні, етнографічні, Критика, біліографія, Хроніка.

Відділ белетристики: О Маковей поема ”Новик”; Старицький з віршами; Грабовський (псевд Журба) цикл „Із дневника невольника”; У. Кравченко сонети; Франко переклад „Із Ізмарагда…” літературний збірник релігійно-повчального х-ру 13-14ст, публікакація віршів майбутньої книжки „Мій Ізмарагд”; Кримський вперше в історії укр літ-ри виступив з перекладами східної поезії; Франко роман „Основи суспільності”;№ велика кількість драматичних творів Франко переклад трагедії Софокла „Едіп цар”, драма „Сон князя Святослава” (прихід неоромантизму), „Кам”яна душа”.

Наукова частина ж-лу: Драгоманов, Кримський, Терлецький. Драгоманов: „Старі хартії вільності. Історичні очерки”, „Матеріали до історії віршів українських”, „Освіта на Україні в 18ст”…Терлецький: „Літературні стремління галицьких русинів від 1772 до 1872”. Франко вів рубрику „Сучасні діячи слов”янської науки і літератури”.Публікації творів давньої літератури і записів фольклору. Рубрики „Із переписки наших літературних і політичних діячив”, „Із уст народа”. Перекладні наукові праці.

Перший період. Підсумки: вперше науковий часопис редагувався е ділетантом, а науковцем; літературна частина не домінувала; найближчим аналогом була „Киевская старина”; мало передплатників = Франко вирішує припинити видання.

У кінці 1895р радикали і Франко перетворюють ж-л з наукового на політичний. У №5 1895р повідомлення, що ж-л бере на себе роль спадкоємця „Радикалу”. Франко вимушено погодився. Він не погоджувався відмовтится від високого наукового рівня матеріалів та від загальнонародної всеукраїнської позиції. Починається другий період з липня 1896р. Суспільно-політичний х-р, зростає періодичність, зникають фольклорно-етнографічні та історичні праці, провідне місце займає публіцистика, започатковані рубрики ”Статті про справи суспільні”, „Вісті з Росії” (редагує Вороний).

Белетристика: Франко „Панщизняний хліб”, „Чиста раса”, „Опозиція”; Коцюбинський „Посол від чорного царя”; (проза виконувала вчительські ф-ції) драма Франко „Учитель”, цикл „Сучасні образки”; вірші з майбутнього першого жмутку „Зів”яле листя”; Грабовський; Леся Українка „Давня казка”, вірші. Скорочення публікацій художніх перекладів. Белетристика наближується до політичних партійних завдань. Поганим виглядав відділ літературної критики. Лише ст Франо „Слово про критику”.

Рубрика „Статті про справи політичні”: ст Плеханова „Робітницький і революційний дух в Росії”. Франко вів рубрику „Хроніка політична”: „Реалісти чи кар”єристи?” „Як я став казенним радикалом” – відповідь на критику „Галичанина” і „Діла”, „Соціалізм і соціалдемократизм” (через цю статтю виникла полеміка з Лесею). Нарощування внутрішніх суперечностей. Часопис не дотримувався програми радикальної партії, а формував крило націонал-демократії. Значення:

• Перший часопис, який редагував Франко;

• Відішов від політичної вузькості радикалів;

• Твори Франка, Українки, Коцюбинського…

• Перекла світової класики;

• Праці з етнографії, фольклористики;

• Перетворився у 2 періоді на суспільно-політичний часопис;

• Перетворення = політична криза в радикальній партії;

• Ж-л вівся на засадах зарубіжних вісників = попередник „Літературно-наукового вісника”.

Значення радикальної ж-ки: 1) стала можливою через демократичний конституційний порядок Австро-Угорщини; 2) ознака внутрішнього зростання українства і укр ж-ки. Поруч з правим крилом з”явилося ліве; 3) увага до тем народної неволі, критика укр діячив з інших партій, орієнтація на єднання з європейськими культурними центрами; 4) каталізатор суспільного життя, зняття обмеженості народовського і москвофільського рухів; 5) вплив Драгоманова, світогляд якого зорієнтований на космополітизм; 6) засвідчила кризу соціалістичної ідеалогії, яка не прищеплювалась на укр грунті; 7) один з лідерів радикальної ж-ки – Франко.

Історія журналу „Киевская старина”.

Другою формою існування укр ж-ки була російськомовна ж-ка. Журнал про минуле України був задуманий ще під час переховання Шевченка 1861.

„Киевский телеграф” – орган географічного товариства. Заснував Альфред фон Юнк 1859р. Потім ж-л перейшов до Гогоцької у 1874р. Вона запросила до участі Драгоманова, Антоновича, Вовка, Чубинського й інших. 1874 – заява Драгоманова. Газета перетворилась на трибуну нових суспільних ідей. Публікації: Новицький „про козацьку вольницю”, Драгоманов „Боротьба національних чеських партій”, „політичні й культурні сили південних слов”ян”, Подолинський „Руське і польське населення Галичини”. Проти „Кевского телеграфа” виступили „Киевлянин” и „Голос”. Автори залишили редакцію. Юзефович подав до уряду записку „о пресечении малорусской деятельности” = Емський указ.

Лазаревський і Антонович мріяли видавати укр часопис. Взяли редактором Феофана Лебединцева. Так виникла „Киевская старина” 20 січня 1882р. Висвітлював історію, етнографію, літературу Південної Русі. Видання тривало 25 років (1882-1906). Три періоди:

• Перший – (1882-1887). Редагування Лебединцевим. Становлення видання; Публікувались: 82р. Лазаревський „Люди старої Малоросії”, Антонович „щоденник Освецима 1643-1651 у витягах і перекладах з передмовою В. Антоновича. 83р. Антонович „Записки Карла Хаєцького”, „Київ, його доля і значення в 14 ст до 16ст.” і різні інші історичні теми. Костомаров „Поїздка в Білу Церкву” 82, „Куліш і його остання літературна діяльність” 83. Професиро історико-філологічного факультету Харківського універу (Багалій та Сумцов). Етнографією і фольклористикою займався Манжура „Запорізьке пограбування. Дві пісні про те, кому дістались Запорізькі землі”. Ще етнографічні праці опублікували Кістяківський, Єфименко. Ряд публікацій присвячених стародавній літ-рі. авторська праця редактора Лебединцева (некрологи, рецензії, статті, примітки. Художня література: вірші Руданського, роман Нечуя „Старосвітські батюшки і матушки”, російськомовна спадщина Шевченка. Передплата спочатку зросла – 700, а потім начала падати. Лебединцев розчарований. У 85р. він хоче припинити видання ж-лу. У 87 він остаточно припинив свою діяльність як редактор.

• Другий – (1888-1892). Редагування Лашкевичем (88-89), Кивлицьким (89-92). Посилення впливу старої громади; Члени старої громади обрали редактором Олександра Лашкевича. Трансформація видання від приватного підприємства до коллективної справи. Ред комітет: Антонович, Лазаревський, Житецький, Науменко, ... лашкевич покращив зовнішній вигляд ж-лу, збільшив кількість сторінок, структурував ж-л. Відділи: „Документи, повідомлення, замітки”, „Критика”, „Бібліографічний листок”, „Для довідок”. Відновлена виплата гонорарів, розширена присутність худ творів. Розпочалось співробітництво з журналом Франка. Співпрацювали: Ганна Барвинок, Григорій Мачтет, Іван Франко під псевдонімом Мирон. Лашкевич також пережив розчарування. Він захворів. Ще один номер видала його дружина. Потім редактором запросили Кивлицького. Він був студентом.

• Третій – (93-1906) Науменко редагує. період розквиту ж-лу. Право друку наукових статей укр мовою. Володимир Науменко домігся дозволу друкувати белетристику укр мовою у 97 році.Потім він отримав дозвіл розгляду укр текстів місцевим цензором. Лише на поч 20ст вдалося досягти перших прибутків від ведення ж-лу. Співпрацювали: Старицький „Маруся Богуславка”, „Оборона Буші” та інш, Карпенко-Карий, Кропивницький – драматургія; Мирний „Морозенко” „Хіба ревуть”, Грінченко „Серед темної ночі”, „Під тихими вербами”, письменники нової генерації Коцюбинський „Дорогою ціною”, „Fata morgana” 1 частина, „Під мінаретами”, дебют Винниченка „Сила і краса”, „Голота”, „Контрасти”, „Антрепреньор Гаркун-Задунайський”. Науменко не друкував віршів. Журнал поруч з цим залишався науковим часописом. Питання українознавства. Відрізнявся об”єктивнистю, безсторонністю викладу, полемістичністю. Метод позитивізму використовувался. Велика увага приділялась висвітленню біографій. Започаткувала традицію досліджень історії укр ж-ки. Дослідження з історії ук літератури. Дослідження нової літератури (Котляревський). Шевченкіана. Поява літературної критики (праці Єфремова). Праця Науменка (сто статей). Під час першої російської революції підсилився публістичний дискурс. Функції „Киевской старині” на той час були вичерпані, так як аудиторія жадала актуальності, політичності.

Значення:

• Продовжив традиції „Основи”;

• Правдива енциклопедія українознавства;

• Опублікував велику кількість архівних джерел;

• Зібрав велику кількість класичних літературних творів;

• Публікація літературно-критичних праць;

• Дозвіл публікації худ творів укр мовою;

• Чинник зростання укр самосвідомості;

• Еволюція з наукового часопису до двомовного літературно-наукового ж-лу.

№35 Українські альманахи другої половини ХІХ століття.

Другий період укр ж-ки визначився цілковитою її відсутністю.Виключення складала альманахова література. Причини:

• Законодавча заборона укр слова в Росії Валуєвським циркуляром і Емським указом. Альманахова літ-ра – єдиний вихід з цього становища.

• У цих умовах природним виходом з цієї ситуації було б співробітництво укр діячів у галицькій ж-ці. Але виникали перешкоди, викликані деспотичним режимом у Росії. Ввезення укр книжки з-за кордону було заборонено.згідно з Емським указом.

• відсутність досвіду редакцій галицьких видань активно співробітничати з українськими авторами.

Через це укр альманахиспеціалізувалися переважно на представленні художньої літератури. На початку 1880 в Україні розпочалося пожвавлення культурного життя. Такі явища:

• Відновлення альманахової ж-ки у 1881 році;

• Заснуванням у 1882 році ж-лу „Киевская старина”;

• Заснуванням у 1882р театру корифеїв. = розвиток театральної справи.

Першою книжкою стала „Луна” 1881р. у Київі. Видавець – Ільницький (замістьКониського). Обсяг – 120 стр. відкривався томик віршем Ш. „Хустина”. Кониський опублікував тут під псевдонімами (Перебендя, Верниволя) вірші „Думка”, „Скорбна пісня”. Примітивний художній рівень. Але він виявився гарним організатором. Залучив Нечуя. Він опублікував оповідання „Приятелі”, нарис „Шевченкова могила”. Старицький „Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка”. Потім свої поезії”Перед труною”, „Серце моє нудне...”, „Зимовий вечір”. Він відризнявся вищим рівнем поетичної культури ніж Кониський. У збірці „Луна” ще були опубліковані вірші Щоголева, Мови. Але загальна картина збірки характеризувалась протистоянням майстерності Старицького і Кониського. Альманах був зустрінутий неоднозначно. Друга книжка альманаху не вийшла. Значення „Луни”: перший альманах після перерви, поштовх до видавничої діяльності Старицького.

„Рада” – альманах Старицького. 1883р Київ. 470 стр.Після короткого слова „От издателя” шла добірка віршів Старицького. „До України”, „До М. Л-ка””Дочка Ієфая”, „Забутливі люди”, „Потайні ученики”. В самому кінці книжки: „Учта”, „Сумно і темряво. В вікна заплакані”, „На морі”, „Посвята моїй дочці Людмилі”, „Коли засну навіки в домовині”. Усі вірші – на високому рівні.

Другим поетом був П. Куліш, під псевдонімом П. Ратай. Три вірші, що складали змістову єдність. „Поет”, „До кобзи та до музи”, „На чужій чужині”.

Рада стала дебютом Олени Пчілки та Б. Гринченка. У нього було 8 віршів. Художні крайнощі. Серед поезії у „Раді” особливе місце займала творчість Старицького.

„Рада” ще містила „Миколу Джерю” Нечуя, першу частину роману Мирного „Повія”. Ще автобіографічний нарис „Скажи місяченьку” Мордовцева, оповідання „Новобранець” Гната Карого... Драматургію репрезентувала драма Старицького „Не судилось”.

Завершався 1 том науковими прцями. „Про спілки хліборобські”Василенка, 2Песиголовці” Десятина. Але найбільше значення мала праця Комарова „Бібліоргафічний покажчик нової української літератури (1798-1883)” та два додатки до неї. „Якого року скільки книжок було надруковано”. Ця праця була першим українським бібліографічним реєстром.

2 том альманаху вийшов у 1884р. Але випускав його вже не Старицький. 222стр. Містив твори невідомих письменників. Схожі на твори першого тому вірші Грінченка. Оповідання Г. Барвінок „Вірна пара” – етнографічний реалізм. Вірші Старицького були вилучені з друку. Рятували книжку поема О. Пчілки „Козачка Олена”, друга частина роману Мирного „Повія”, його ж „образки з життя” „Як ведеться, так і живеться” – присвячені темі залишкам кріпацтва у сучасному житті.

„Рада”:

• Томи продемонстрували високий рівень тодішньої укр літ-ри, давши місце для першодруків видатних творів;

• Опублікування поруч з белетристикою научних праць. особливо праці Комарова.

• Продовження видання вказувало на те, що Старицький прагнув перетворити його на журнал.

„Вістка” 1888р Горленко. Цензура до друку не випустила.

„Нива”. Одеса, 1885р. Видавці: Боровський, Маркович. Їх засади: до участі у виданні запрошували 2-3 видатних письменника, чиї твори складали якусь частину альманаху; решту альманаху заповнювали знайомі упорядників та вони самі. „Нива” увібрала у себе твори нікому не відомих письменників. З відомих: Ніщинський з перекладом 6 пісні Гомерової „Одісеї”; драму Старицького „Утоплена”, 1 вірш Грінченка, вірші і оповідання Дніпрової Чайки, оповідання Нечуя „Чортяча спокуса”.

Містив альманах і записи усної народної творчості. Спробували видати 2 том, але не вдалося.

„Степ” 1886. – Херсон, Редактор Маркович. Двомовна українська книжка. Публікувались: Нечуй („Невинна”), Карпенко-Карий („Бондарівна”). Решта авторів – невідома. Головна цінність – наукові розвідки. Веісільні пісні О. Маркович, дослідження звичаїв.

„Складка”1887р. Харьків. Редагував Александров. Упродовд 10 років 4 випуски. Публікувались: Грінченко („Одна, зовсім одна”), Г. Барвінок („П”яниця”), вірші Александрова (перекладав інші вірші), Самійленко (вірші). Перша книжка вийшла тиражем 1500. Александров негайно підготував другу, але вона довго пролежала у цензурі. До 1893р. Заповнена була: переважно віршами Александрова, Грінченка, Самійленка, Білиловського. Другим редактором був Білиловський. 3 том вийшов у 1896. Присвячений пам”яті Александрова. Поет тіж самі = Л. Українка („Щастя”). Формування модернізму завдяки творам Українки і Старицької „Навіщо”. Вперше опублікована драма Старицького „Вій: опера у п”яти діях”. Вершинним твором стала драма Самійленка „Маруся Чураївна”. 4 том був опублікований в Петербузі. Поганий рівень.

Значення альманахової ж-ки к 19 ст:

• духовний зріст народу. Спосіб виявлення укр ж-ки під час суворих заборон;

• тенденція укр еліти мати свій ж-л;

• місце публікації видатних літературних творів;

• публікація наукових праць;

• найвидатніше явище – „Рада”.

№36 Еміграційна українська журналістика. Збірники та журнал Драгоманова „Громада”.

Розвиток укр ж-ки на еміграції в межах 19ст нагадують початковий етап становлення укр ж-ки. Першим українським ж-том на еміграції був Агапій Гончаренко. Це – літературний псевдонім Андрія Гумницького. За кордоном Гончаренко почав ж-ку діяльність з публікацій у „Колоколе”. У Америці уряд запропонував йому вести пропагандистську діяльність серед російського населення Аляски. 1868р розпочав видання двотижневої газети англійською і російською мовами „Вестник Аляски”. Газета мала знайомити читачів з американськими законами. 1№ містив статтю Гончаренка „Цікаві ідеї поета тараса Шевченка”. Віе і надалі публікував твори Шевченка у газеті. Він став піонером англомовної шевченкіани. У газеті він приділяв велику увагу українському питанню. Стаття про українських козаків, що залашилися жити на Алясці. Він відстоював права своїх читачів перед владою, через це – стосунки його з урядом зіпсувалися. Газета припинила свої існування. Замість неї Гончаренко почав видавати російський ж-л „Свобода, простая речь, издаваемая Агапіем Гончаренко” Вийшло 5 чисел.

Другий видатний діяч – М. Драгоманов. Він у 1877-1882 у своїй вільній друкарні у Женеві видавав збірники і ж-л „Громада”. Громада – осередки укр інтелигенції. Виникли у кінці 1850-хрр. Загальна демократизація життя у Россії стала наслідком виникнення громад. Діяльність громад зорієнтована на:

• поширення освіти серед народу;

• створення для недільних шкіл підручників з української мови;

• збирання фольклору;

• пробудження загального інтересу до української культури.

Через польське повстання у 1863 громади були зачинені. Але в к 1860-п 1870 – „Стара громада”. Належали: Антонович, Т. Рильський, М. Старицький, М Драгоманов... „Стара громада”, щоб обманути царський уряд існувала під назвою Південно-Західного відділу Російського імператорського географічного товариства. Але уряд їх звинуватил у сепаратизмі за доносом Юзефовича. Як наслідок – численні еміграції. М. Драгоманов, Ф. Вовк, С. Подолинський...

Драгоманов емігрував у 1875р. Мав повноваження від громади заснувати незалежну друкарню і налагодити випуск часописів та книжок. Але йому бракувало коштів. Він розпочав видання збірника без визначеної періодичності „Громада”. „Громадівство” для нього – це „соціалізм”.

Поки йшла робота над першими 2-ма збірниками, Драгоманов надрукував у січні 1877 року третю книжку „Громади”. Там була надрукована повість П Мирного „Лихі люди”. Опублікована анонімно. Перший випуск „Громади” - у 1878р. Містив політичний маніфест Драгоманова „Переднє слово”. Головні положення:

• громадівство. Товариство, яке є спілкою вільних осіб, створене на засадах рівності і господарства. Це – громада.

• безначальство. Україна має міцні традиції безначальства – Січ.

• еволюція. А не революція. Відкидав повстання, як спосіб заміні старих порядків.

• федералізм. Він вважав фантомом національний х-р. Якщо мета у всіх одна, то набуває безглуздості національно-визвольна боротьба. Аби була воля та рівність. Це помилка Д.

Його ужиткова програма: добиватись скасування царської і чиновницької сваволі; працювати для українського мужика; громадівці мусять виступити проти попівства; вони мусять закласти українську пресу.

Другий том „Громади” вийшов 1878. Був найбільший за обсягом і вважавсянайбільш змістовним. Після всупного слова „Од впорядчика” йшов великий розділ „Вісті з Укарїни”. Упорядником його був Д. Тут були рубрики: „Здирство”, „Начальство”, „Темнота”,. У кожній рубриці був свій коментар й петитом наводилися листи з місць. Загальна картина – економічний стан народу – тяжкий, бідність, брак землі, наймицтво. У главі „Темнота” шла розвідка Д. „Народні школи”. Він доводив потребу націонадьної освіти, запровадження укр мови у початкову освіту... Далі йшов великий розділ „Що нового по газетах”, який належав Федорові Вовкові. Огляд провідних російських газет, що виходили в українських містах. Такі розділи: теми селянського життя; робітниче життя у панів; державний устрій; російсько-турецька війна; вартість цієї війни. Том закінчувався працею Д.”Україна і центри”, яка розвивала федералістичні думки Д.

Четвертий том”Громади” вийшов у 1879р. Центральні місце посіли Шевченківські матеріали. Стаття Вовка „т. Г. Шевченко і його думки про громадське життя”+ відповідь Д. „Шевченко, українофіли і соціалізм”. Вовк прагне бачити політичну програму Шевченка за кожним його рядком. Д. розпочав війну. Праця складається з 3 частин. Перша – огляд шевченкознавства. Друга – доказ того, що Ш. – не соціаліст. Аргументи: Ш. був не в тому середовищі, у Ш. були міцні коріння релігійної свідомості, Ш. – не соціаліст, тому що він не відобразив теми нерівності в сім”ї, жіночу емансіпацію та дитячу неволю, Ш. – не інтернаціоналіст, він замість громали показує окрему сім”ю, Ш. – навіть не революціонер. Ш. – навіть поганий поет. Ця праця – перша спроба в Україні знищити авторитет Ш. Решту 4 тому заповнила інші праці Д. За зразком 2 тому з листів і газетних повідомлень тут були сформовані такі розділи: „Грунт, книжка та „препятствія”, „Люде книжні й поліція”.

У1880р до „Громади” приєдналися М. Павлик і С. Подолинський. Подолинський дав Д. гроші і запропонував зробити з „Громади” журнал.

Видання розпочалося в кінці 1880р. Було лише 2 номери. Ж-л відрізнявся від збірників. він був направлений не на інформаційну діяльність, а на розробку теоретичних аспектів соціалізму.

№1 відкривала „Програма” Д. Павлика і Подолинського. Мала три розділи: справи політичні, господарські, освітні. У політиці – прагнення до всебічної рівності, вимоги свобод; у економіці – змінити осібну власність на гуртову, передати всі засоби виробництва до робочих рук; в освіті – розвиток позитивної науки, що витіснить релігію. Завершалася програма викладом структури ж-лу:

1. власні статті;

2. повісті і дії, що показують суспільне життя;

3. перегляд громадського життя по місцевих часописах;

4. дописи і статті про стан громад

5. дрібні звістки і новинки, про все, що стосується України, відповіді упорядників.

За програму статтю 1№ вийшла праця П. – „Громадівство і теорія Дарвіна”. Соціалізм настане неминуче, в силу саморозвитку суспільства за природними законами Дарвіна. У двох числах ж-лу балу розміщена праця П. – „Громадівський рух в Англії й Ірландії”. Ще стаття – „Перегляд громадівського руху в Західній Європі”. М Павлик опублікував початок повісті „Вихора”, у „Громаді” здійснював ф-ції оглядача, опублікував „Новини з Австрійської України”.

Занепад ж-лу: критика з боку російських соціалістів, критика з боку монархічної преси.

У 1882 вийшла 5 книжка „Громади”. Відкривав – нарис „Дорога по Полтавщині в 1876 році”. Потім стаття В. Навроцького – „П”янство й пропінація в Галичині: розвідка статистична”. Решту книжки заповнювали праці Д. Також був розділ „Звістки з України”.

6 книжка – виглядала наслідувальною.

Значення збірників:

• перші спроби вільної української безцензурної преси на соціалістичному грунті;

• довели високий науковий рівень українського соціалізму;

• давали широкий огляд укр життя;

• створили публ та науковий стилі укр мови;

• формували світську інтелигенцію.

На американському континенті: у місті Шенандоа газета „Америка”. Перше число – 1886. Видання тривало 3,5 років. Потім у 1893 у Джерсі-сіті – „Свобода” Існує й досі. На її базі – громадсько-політична партія Український народний союз.

21