12. Альманах „Киевлянин”

Вийшло три книги альманаху: 1840, 41, 50. Перші два – в Києві, останній – в Москві. На поч. 30-х Михайло Максимович був завідувачем кафедри ботаніки, в цей же час випустив „Малороссийские песни”. По суті започаткував укр. наук. фольклористику. Був упорядником рос. альманаху „Денница”. У 1834 ММ переводять до Київського ун-ту, де назначають його завідувачем кафедри рос. словесності. Мета „Києвлянина” – дослідження і приведення до належної відомості всього, що відноситься до буття Києва, і всієї півд. Русі. Окрасою першого тому були твори самого ММ. Стаття „Огляд старого Києва” представляла цікаву реконструкцію частини міста. Казка „Снігурка”, стаття „Про надгробки в Печерскому Монастирі”, „Спогад про міста Пересопницю і Дубовицю”. Це були наукю. розвідки глибокі за наук. змістом та есеїстич. за х-ром. Тут відбувався літ. дебют Куліша циклом „Малорос. відповідання”. Два твори „Про те, від чого в містечку Воронежі пересох Пшевців ставок” та „Про те, що сталося з козаком Бурдюгом у Зелену неділю” виконані в жанрі народних оповідок, торкалися демонології. Друга книга „Киевлянина” містила твори Домбровського, Хомякова, Подолинського, повість Куліша „Огненний змій” містично-рмантичного х-ру, „Добрий пан” Квітки у дусі просвітницького реалізму. Але гол. автором був ММ. Два нариси „Видубицький монастир” та „Про монастир Гнилецький” розповідали пр найважл. прикиівські монастирі. Стаття „Топографічні замітки „Киевлянина” розлядає топоніми. Стаття „Про вірші Червоноруські” – паросток літ. критики. Огляд творів захід. У, висновок про те, що справжня мова для зах. У – народна, жива. Найбл. перебуває до цього ідеалу „Русалка Дністрова”. Звучить думка про єдність У, утвердження давності українства. Важлива праця „Про правопис малоросійської мови. Лист до Основ”яненка”. Орієнтування на традиції та новітню практику у правописанні. Важливи етап у становленні укр. правописнлї системи. Останні три праці „Волинь до 11 століття”, „Родословніе записки „Киевлянина” і „Про пам”ятки Луцького Хрестовоздвиженського братства” мали спільне завдання – довести непольський х-р Правобережжя. Друга книга закріпила тенденцію перетворення альманаху на часопис. Посилення реакції відкинуло видання третьої книги. 3 том поділений на наукову прозу та вірші (твори Аксакова, Язикова, Растопчиної, Павлової – ніякого відношення до України). У наук. відділі виступили видатні історики того часу: Соловйов, Погодін, Оболенський. Також 6 праць ММ: „Переяславські сказання”, „Про місто Степан”, „Сказння про гетьмана Сагайдачного” та деякі невелю. історичні нариси. з-тя книга представлена цікавими людинознавчими мат-ми – пр княгиню Ольгу, гетьмана Сагайдачного. Значення: відіграв видатну роль у становленні Ж в У, особливо в Києві, у пробудженні молодих укр. авторів.

13. Альманах „Молодик”. Автори, твори, значення

Видавець – Іван Бецький, приїхав з Москви. Познайомився з Каразіним, Квіткою, Костомаровим та опинився в центрі літ. життя. За короткий час було назбирано на три томи мат-лів. Вони одночасно пройшли цензуру у вересні 1842 та вийшли в ун-ській друкарні в 1843. Четвертий том надрукований 1844 в Петербурзі. Перші три томи складали цілісність, побудовану за єдиним логічним задумом. У першому томі – харк. письменники рос. мовою, у другому – укр. відділ, у треьтому - наукові праці з історії У. Перший том містив повість Квітки „Заснування Харкова”, в основі лежав родинний переказ про заснування Основи. Бецький друкував тут свої переклади з німецької, а саме твори письменника Жан Поля. Поезію представляло широке коло авторів, столичних поетів –Глинки, Кукольника, Фета, Луганського (В. Даля). Була представлена творчість харів”ян та ін. авторів з У: Щоголев, Щербина, Шаховський, Чижбинський. Була й драматургія: автопереклад пол. письменника Юзефа Коженьовського драму „Карпатські верховинці”. Другий том у гол. частині складався з „Малорос. відділу”, упорядкованого Костомарвим. Були опубл. твори Квітки: „Перекотиполе” (сентиментально-реаліст, напрямок, тема неминучого покарання за скоєний злочин), та „Підбрехач” (в основі - народний анекдот про невдале сватання). Опубл. обробки народ. казок, зроблених Костомаровим – „Торба” і „Лови”. У відділі поезії було опубл. три нових твори Шевченка „Думка” (Тяжко-важко в світі жити) (монолог лірич. героя), „Н. Маркевичу” (прощаючись з товаришем, Ш жалівся на самоту) та балада „Утоплена” (трагічна розв”язка змагань матері й цнотливої дочки за чоловіків). Твори Шевченка надавали „Молодикові” романтич. орієнтації. Котомаров під псевд. Ієремія Галка надрук. вірші „Пантикапея”(спричинене поїздкою до Криму, історич. сюжет. ричина написання – побачив розворовані козацькі могили) та „До Марії Потоцької” – образ романтич. героїні. Вірші Костомарова підносили ідеал любові до У, розвивали романтич. напрямок. Метлинський під псевдонімом Могила опубл. два вірші: „Розмова з покійними” (лірич. герой на чужині згадує батьківщину, врш будить патріотич. почуття) та „Рідна мова” – перша ода на честь рідного слова. М. Петренко опубл. вірші „Небо” та „Вечір”. Символ – захмарене небо, вороже, передвісне. Два вірші Афанасьєева-Чужбинського „Шевченкові” (перша поетична присвята великому поету) та „Пісня” – стилізація під нар. тв-ть. Завершив другий том відділ записів народ. пісень та стаття Бецького „Від видавця”. Третій том мав наук. х-р. Три праці Костомарова „Перші війни малоросю казаків з поляками”, „Російсько-пол. вельможі” та „Огляд творів написаних укр. мовою” (укр. мова – не наріччя, три чинники, що привели до появи укр. літ: виникнення ідеї народності в надрах європ. романтизму, другий – постановка „фольклорного питання”, третій – розглад нац. духу укр. письменства на прикладі Квітки, який перший відмовився сприймати мову як знаряддя збудження сміху. Випередив цією працею Іполіта Тена, котрий сформулюював три чинники літ. розвитку – раси, середовища й моменту. Костомаров оцінював Квітку із засад культ.-історич. методології). Визначив у Квітки два жіночих типи: споглядальний – Маруся, та пракичний – Ївга. Високо оцінює творчість Шевченка. Цією статтею була започаткована справжня, наукова літ. критика. Ще з надрукованих мат-в відзначалися твори Каразіна „Погляд на украинскую старовину”, Сементовського „Нарис малорос. повір”їв та звичаїв”, док-ні мат-ли про заснування харк. колегіуму. У розділі „Суміш” опубл. листи та вірші Паліцина, Сковороди. Четвертий том вийшов у Санкт-Петербурзі, містив твори Лермонтова,Пушкіна, рос. вірші укр. авторів Шоглева, Шаховського, два укр. вірші Гребінки. Четвертий том, укладений без Каразіна, Костомарова засвідчив вичерпаність харк. джерел формування „Молодика”. Значення:засвідчений та реаліз. потяг до літ-наук. часопису. 2.розширилося коло авторів 3.побачили світ нові твори Шевченка, Квітки, Петренка, Метлинського, Костомарова. 4. численні праці з історії, етнографії, вперше – з історії літ-ри. 5. численні мат-ли з історії У та Слобожанщини.