5.Основні методи пізнання соціально-економічних процесів.

Для пізнання соціально-економічних процесів використовують загальнонаукові та спеціальні для економічної теорії методи.

Фундаментальним принципом пізнання соціально-економічних явищ і процесів є пояснення їх через внутрішні суперечності. Політекономічний аспект відкриває в пізнаваній суперечності такі її властивості, як тотожність, відмінність, власне суперечність і конфлікт.

Серед загальнонаукових методів пізнання соціально-економічних процесів чільне місце належить структурно-функціональному методу, що передбачає розгляд будь-якого економічного явища як системного з обов'язковим аналізом функцій взаємодіючих "елементів. Так, за цим методом можна визначити склад сучасних продуктивних сил України або інших країн, простежити зміни, які в них відбуваються, визначити місце і роль кожного елемента цих продуктивних сил. Останні є системним об'єктом зі зв'язками відповідних рівнів: а) координаційними, що визначають узгодженість взаємодіючих структурних елементів системи і місце елемента в рамках системи; б) субординаційними, які вказують на супідрядний зв'язок елементів у системному об'єкті; в) генетичними, які показують зв'язок елемента з історією розвитку системи.

Одним із засобів пізнання соціально-економічних процесів є поєднання якісного та кількісного аналізу і визначення на цій основі математичних методів в економічних дослідженнях. Ними користуються різні економічні школи (неокейнсіанська, монетаристська, неоліберальна та ін.).

6.функції економічної теорії.

Економічна теорія покликана виконувати низку функцій:

1) пізнавальну, або світоглядну, яка полягає в тому, щоб пояснити суть економічних явищ і процесів, що відбуваються, показати закономірності їх розвитку;

2) методологічну — означає розробку методів, засобів, інструментів наукового пізнання економічних процесів для використання їх всіма іншими економічними науками;

3) практичну - створення конкретних рекомендацій для правильної економічної поведінки людей, для регулювання господарської діяльності підприємств, для розумної, виваженої економічної політики держави.

7.рушійні сили економічного прогресу.

Економічний прогрес — поступальний розвиток усієї економічної системи, кожного її елемента: продуктивних сил і техніко-економічних відносин (а водночас технологічного способу виробництва), організаційно-економічних відносин, виробничих відносин, або відносин економічної власності, та господарського механізму.

Розрізняють два основні типи економічного розвитку — екстенсивний та інтенсивний.

Розвиток суперечностей — джерело прогресу. Гегель називав суперечність принципом будь-якого розвитку, саморуху. І справді, існувати — означає перебувати в русі. З цього погляду рух — це суперечність, єдність суперечностей. Тому суперечність, по-перше, є джерелом саморуху, його рушійною силою.

Економічна суперечність — суттєве, закономірне відношення і взаємодія між протилежними сторонами економічного явища чи процесу, внаслідок якої вона (суперечність) є їх рушійною силою розвитку, а в гносеологічному аспекті — основою пізнання сутності економічних законів та категорій.

Виникнення суперечностей спричинене існуванням загальних зв'язків, залежностей і зумовленостей всередині матеріальної системи, взаємодією різних сторін, властивостей, тенденцій, якостей у межах суперечностей.

Взаємодія протилежних сторін характеризується їх взаємопроникненням, взаємозумовленістю, взаємозапереченням. Від сутності кожної зі сторін суперечності, її структури, характеру взаємозв'язку окремих елементів залежать відносини між протилежними сторонами, їх взаємна боротьба і взаємодія.

З розвитком продуктивних сил, особливо з появою додаткового продукту, утворенням класів, між виробництвом і споживанням виникають проміжні форми— обмін та розподіл. Тому одразу за суперечністю між виробництвом і споживанням виникають суперечності між виробництвом і розподілом, розподілом і споживанням, обміном і споживанням, розподілом і обміном тощо, їх розвиток безвідносно до конкретної суспільної форми стає джерелом економічного прогресу.