8.Критерії економічного прогресу.

розвиток продуктивних сил, який сприяє зростанню продуктивності праці, збільшенню національного багатства, появі нових виробництв та джерел енергії, продуктів та інше, тобто спричиняє економічний прогрес.

Важливе значення серед економічних критеріїв належить також рівню розвитку робочої сили, засобів праці, предметів праці, науки, інформації, методів організації виробництва, сил природи, які використовуються людиною. Безперечно, високий рівень професійної підготовки робочої сили та ефективна заміна людської праці високотехнологічними засобами виробництва стимулює і є одним з головних чинників економічного прогресу. Оскільки автоматизація та комп’ютеризація виробництва є показником переходу до якісно нового ступеня розвитку економіки.

Основним же є людина її потреби, інтереси, цілі, так як саме людина є представником продуктивних сил та основою виробничих відносин.

Потреби людини,інтереси.

9.Економічні системи суспільства.

економічна система — це обшир дії виробничих відносин і продуктивних сил, а їх взаємодія характеризує сукупність видів та організаційних форм господарювання.

Структурні елементи економічної системи:

• виробничі відносини;

• продуктивні сили суспільства;

• механізм господарювання.

Структурні елементи економічної системи є водночас її підсистемами.

виробничі відносини, які визначають глибинний пласт кожного способу виробництва.

продуктивних сил суспільства — кваліфікаційний рівень виробників і розвиток техніки — визначає ефективність, результативність економічної системи, рівень продуктивності праці, зрештою, матеріальний добробут населення.

механізм господарювання — це функціональний бік виробничих відносин, який відображає взаємодію останніх з продуктивними силами і надбудовою.

10.Натуральне та товарне типи виробництва.

Упродовж усієї історії людства існувало дві форми суспільного виробництва — натуральна і товарна. Перша панувала в первісному суспільстві, при рабовласництві та феодалізмі. Друга, зародившись ще у період розквіту первісного ладу, існує й сьогодні і є визначальною формою виробництва в усіх розвинених країнах.

[ Натуральним називають тип господарювання, за якого продукти 1 праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для споживання у межах господарства, де вони вироблені

Це був історично перший тип економічної організації виробництва, який у чистому вигляді притаманний лише первісній общині, коли ще не існувало суспільного поділу праці, не відбувався обмін виробленою продукцією. Натуральне господарство панувало у патріархальній селянській общині, у феодальному помісті. Вироблені продукти праці як конкретне благо — їжа, одяг, взуття, житло, знаряддя праці, що становлять певну споживну вартість, — є природною формою багатства. Натуральне господарство задовольняло внутрішньогосподарські потреби. Це не виключало можливості обміну певних продуктів праці на інші з окремими суб'єктами чи общинами. Проте цей обмін мав випадковий характер або такий, що не впливав на виробничу сферу і споживання.

Отже, за натуральної форми організації виробництва суб'єктами, які визначають, що виробляти, для кого виробляти і як організувати виробництво, є власники-працівники.

Основними рисами натуральної форми виробництва є такі: 1. Замкненість. Для цього типу господарювання панівними економічними відносинами є ті, що існують усередині певної спільноти. Остання як суб'єкт господарської діяльності не вступає в економічні відносини з іншими суб'єктами, оскільки її завданням є самозабезпечення. Суспільство при цьому складається із сукупності виокремлених господарств (сімей, общин, помість, господарських регіонів). Кожне господарство ґрунтується на власних виробничих ресурсах і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються всі види робіт — від добування сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.

Якщо натуральний тип господарства притаманний країні у цілому, то це призводить до автаркії— політики господарського відокремлення, самозабезпечення країни, її ізольованості від світового ринку, що не дає можливості реалізувати переваги міжнародного поділу праці, зовнішньоекономічних зв'язків. Така політика є реакційною, оскільки призводить до уповільнення розвитку економіки, зниження життєвого рівня населення.

Універсалізація праці. Діяльність господарюючого суб'єкта за натуральної форми виробництва спрямовано на задоволення власних потреб. Домінуючою при цьому є ручна праця — усі основні роботи виконуються за допомогою найпростіших знарядь праці (мотики, заступа, сокири тощо). Усередині натурального господарства праця розподіляється між окремими людьми та їхніми групами.

Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням. Подібні зв'язки відображують рух продукту, що виробляється, за такою схемою: виробництво -> розподіл -> споживання. Прямі натуральні зв'язки сприяють безпосередньому використанню продукту, який виробляється самими виробниками, що є визначальною ознакою натурального господарства.

Для цієї форми виробництва характерним є відсутність суспільного поділу праці, низький розвиток продуктивних сил, тому вона є не тільки примітивною, а й малопродуктивною. Проте натуральне виробництво було панівною формою господарювання аж до капіталістичної епохи. У країнах, що розвиваються, до середини XX ст. у натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято понад половини населення. Елементи натурального господарства деякою мірою збереглися в різних країнах, у тому числі й в Україні (наприклад, виробництво на садово-городніх ділянках).

11.Товар та його властивості.

Товар — це продукт праці або благо, здатні задовольнити певні потреби людини і призначені для обміну (купівлі та продажу)

-Матеріальні-тривалого користування,короткострокового.

-нематеріальні-послуги.

-широкого вжитку,виробничого використання.

він має дві властивості:

-здатність задовольняти певну потребу людини;

-придатність для обміну на інші товари.

12.Еволюція форм власності та виникнення грошей.

Ще в літописах часу Аристотеля згадується про гроші. Але дослідження грош. почалось з розвитком капіталізму. Засновниками класичної політекономії були Сміт, Рікардо, Маркс. Виникнення грош. обумовлено було тим, що бажання суб’єктів ринку щодо обміну споживними вартостями не збігалися. Вони відокремлювали продукт, який мав найвищу споживну вартість. Тобто його можна було легко обміняти на необхідне благо. З часом цей продукт набував властивості загального товарного еквівалента. Саме поява загального еквіваленту і означало появу грош. в їх найпростішому вигляді. Саме вони виступили перевагою перед звичайним бартером при операціях грош. посередника. Вони вже могли виконувати основну функцію - засобу вимірювання вартості та засобу обігу. З розвитком товарн. вир-ва посилювались і вимоги до грош., а саме: їх портативність, тривалість зберігання фіз. якостей, здатність утримувати питому вартість на незмінному рівні та ін. З появою цих вимог, відбувається заміна загального еквівалента товарів першої необхідності (зерно) на товари-прикраси (хутро), потім на метали (мідь), а потім і на благородні метали (срібло, золото). В ролі природно споживчої вартості грош. товар здатен задовольняти потреби людей. І в решт-решт роль грош. перейшла до нематеріального носія, який не має ніяких споживчих якостей. Це сталося в 20 ст. через демонетизацію золота. З розвитком товарн. вир-ва та обміну, походження грошей дістало назву еволюційної концепції. З неї випливає, що гроші за походженням – це товар з певними суспільними відносинами, який виділився з звичайних товарів; гроші, як результат довгого еволюційного розвитку, повинні розвиватися по суті і за формами існування; гроші не можна скасувати доки існують суспільні відносини. Гроші і держава існують у тісному взаємозв’язку. Роль держави трансформуюча, тобто вона не створює гроші, як екон. явище, а тільки може змінювати зовнішній вигляд, не чипаючи їх сутності з метою ефективного виконання їх суспільної ролі. При втручанні держави екон. дійсність починає “шукати” найбільш надійні гроші, наприклад, ін.валюту. Тут держава повинна обмежити свій вплив, провести грош. реформу. Держава визначає форму грош., їх вартість, контролює їх виробництво, організує боротьбу з фальшуванням, регулює масу грошей в обороті тощо. Гроші – продукт ринку. Саме ринок спричиняє об’єктивну потребу в грошах і висуває вимоги перед державою щодо грошових функцій; кількість грошей визначається закономірностями, держава мусить їх регулювати.

13.суть і функції грошей.

Існує 3 концепції виникнення Гр.:1)Гр виникли в результаті згоди між людьми; 2) Гр-продукт, створений державою,3)Гр-це результат тривалого еволюційного розвитку тов. вир-ва та обміну, тобто ринку. Гр-це особливий, специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента або інш. словами, це товар, який може вільно, прямо обмінювати на любий інший товар. Три основних властивості грошей, що розкривають їхню сутність:

1)Гр. забезпечують загальну безпосередню обмінювальність. На них купується будь-який товар;

2)Гр. виражають мінову вартість товару. Через них визначається ціна товару, що дозволяє кількісно порівнювати різні по споживчої вартості товари;

3) Гр. виступають заміняються на неповноцінні, т.к. Гр – посередники. В обігу завжди є певна маса Гр., які протистоять товарн. масі для реалізації. Залежність маси Гр в обігу і сумою товарн цін є економ. законом Гр. обігу. До Гр. у функції обігу з боку ринку висуваються певні вимоги: портативність, однорідність в масі, швидке відтворення та ін. Продаж товарів частіше здійснюється в кредит і схема набуває вигляд Т-К-Т. З’являється вексель, який виконує купівельні та платіжні функції грошей. Виникають кредитні Гр. Поступово знижується функція засобу обігу завдяки кредитним відносинам.

Функції грошей:

-міра вартості. –Засіб обігу. –Засіб нагромадження. –засіб платежу. –світові гроші.

14.Закон вартості та його функції.

У товарному виробництві діє закон вартості. Його сутність полягає у тому, що обмін товарів і послуг між виробниками та їх купівля на ринку здійснюються відповідно до суспільно необхідних витрат на їх виготовлення.

Закон вартості виконує функції регулятора товарного виробництва, рушійної сили розвитку продуктивних сил, диференціації товаровиробників.

Функція закону вартості як стихійного регулятора виробництва полягає в тому, що через механізм цін він сприяє поділу праці за різними галузями відповідно до суспільних потреб.

Форми вияву закону:

-Виконання регулюючої функції виробництва.

-Зміни під впливом руху вартості.

-удосконалення виробництва.