30. Организация медоносного конвейера

Внастоящеевремясельскохозяйственныеугодьявомногихбывшихколхозах и совхозах не обрабатываются и загрязняютсясорнойрастительностью.

Нижеприведенныерасчетымогут послужить определеннымориентиром для организации и содержанияпасек.Раннийподдерживающий взяток наступает с началом цветениямать-и-мачехи, медуницы, ивыкозьей, ивыбелой, лещины. Затемцветущиеплодово-ягодныекультуры и одуванчикпривлекаютпчел нектаром и пыльцой.Вконцемая – началеиюня, срокимогутварьировать в зависимости от погодныхусловий, наступаетпродолжительныйбезвзяточныйпериод, которыйможетпродолжатьсявплоть до цветениягречихи, фацелии и липы, то есть до июля. Чтобыобеспечитьпчеламмедосбор в безвзяточныйпериод, необходимо проводить дополнительныепосевымедоносных культур, учитываяусловияместности, сроки и продолжительностьцветения, а так же возможности конкретного хозяйства.

Пчеловоды, которыерасполагаютсобственными и арендными землями (например, 50 га) и имеют в своемхозяйстве 50 – 80 пчелиныхсемей, могуторганизоватьсевооборотмедоносов с чередованиемсельскохозяйственных культур. Площадькаждого такого поля около 10 га.

1. Первое поле отводитсяподпосевсидератов с преимущественным набором медоносов (горчицабелая, рапс, горох, вика);2. второе поле засеваетсяфацелией с подсевомдонникадвулетнего;3. третье поле – фацелия с козлятником восточным;4. четвертое поле – гречиха, огуречная трава, змееголовникмолдавский;5. пятое поле – фацелия (2 – 3-срока посева) в смеси с горохом, викой, горчицейбелой, рапсом, кліверомКроме того, рядом с севооборотомможно, дополнительно, выделитьзапольныйучасток. На этомучасткевысеваютсямноголетниемедоносныерастения: шалфей, мордовник, мелиссалекарственная, медуница, синюха, ваточник, лопух, татарник, коровяк, золотарник канадский и др. Срокицветения и нектаропродуктивностьприведенывПо периметру участкавысаживаютдеревья и кустарники: клен, липа, ива, жимолость татарская, малина, шиповник, крыжовник и др.

31.Мед і перга основний корм для бджіл

Мед і перга – основне джерело енергетичних речовин для бджіл. Вони необхідні для підтримки потрібної температури тіла бджоли і гнізда в цілому, роботи м’язів, функціонування нервової, дихальної систем, переробки нектару, виробництва маточного молочка, воску.

Нектар рослин в основному містить 30–60% цукру, переважно це складний цукор – сахароза, що погано засвоюється організмом бджіл. Принесений нектар бджоли переробляють на мед. Складний цукор бджоли розщеплюють на прості цукри – глюкозу і фруктозу і щільно запечатують комірки восковою кришечкою. Мед має кислу реакцію, тому може довго зберігатися. Глюкоза і фруктоза становлять 66–78% цукрів меду, вони засвоюються у травному тракті організмом бджоли без будь–якої попередньої переробки. Білкових речовин у медові міститься від 0,2 до 1,5%, але всі вони відносяться до водорозчинних білків, що легко всмоктуються у кишечнику. Активна кислотність меду в середньому становить 3,78 од. В складі меду виявлено до 120 ароматичних речовин, які надають йому аромат. У медові багато ферментів, найбільш активні з них – інвертаза, діастаза, каталаза. Інвертаза розкладає складний цукор на прості цукри, діастаза розкладає крохмаль, каталаза консервує калові маси у кишечнику під час зимівлі.

За споживання квіткового меду в кишечнику бджоли накопичується до 1–2 % неперетравних решток. Перга засвоюється бджолами краще, ніж пилок, але пилок має більшу поживність.

Часто бджоли збирають й інші солодкі речовини, особливо падь – солодкі виділення попелиць. Падь бджоли переробляють також як і мед. Падевий мед шкідливий для бджіл, особливо під час зимівлі. Споживання падевого меду в зимовий період викликає у бджіл пронос, спалах нозематозу, а нерідко призводить до загибелі.

Мед на зиму краще заготовляти у першій половині літа, коли ще немає паді. Мед з вереску, ріпаку, свиріпи, гірчиці, соняшнику швидко кристалізується, тому його не рекомендують для споживання взимку, тому що може викликати у бджіл спрагу.

Джерело пилку, як і нектар, знаходять бджоли–розвідниці. Пилок складається із пилкових зерен. Бджоли приносять його на спеціальних прилаштованих на ніжках ?кошиках?. Обніжку в кошики бджола формує під час польоту. Маса двох грудочок пилку становить від 8 до 20 мг. Більшість бджіл збирають з квіток нектар і пилок. З якої рослини зібрано пилок можна визначить за видом пилкових зерен. Навесні, коли бджоли вирощують багато розплоду, до 50% льотних бджіл сім’ї збирають квітковий пилок. Влітку, під час медозбору пилок збирають не більше 5–10% бджіл, останні працюють на збиранні нектару.

Перга – квітковий пилок, складений і законсервований у комірках стільників, залитий медом і запечатаний восковою кришечкою. Перга – бджолиний ?хліб?, основне джерело білків, жирів і мінеральних солей для бджіл. У перзі міститься до 20% білків (у медові – 0,5%), 20% вуглеводів, 3–5% мінеральних солей, 4–15% жирів, є вітаміни, ферменти, гормони та інші цінні речовини, необхідні для життя і розвитку бджолиних сімей. Без перги бджолина сім’я не вирощує розплоду. Склад перги залежить від рослин, з яких зібрано пилок. Перга відрізняється від квіткового пилку тим, що вона стерильна, краще засвоюється і добре перетравлюється в організмі бджіл. За своїми антибіотичними властивостями перга втричі краща за пилок.

Усі поживні речовини для нормального життя і розвитку бджолиної сім’ї бджоли отримують з меду і перги. Таким чином, бджоли мають вузьку спеціалізацію у споживанні корму.

Білкові підкормки.

Якщо в гніздах немає перги, а в природі відсутні пилконоси, бджолам тимчасово дають замінники білкового корму (сухі дріжджі, свіже або сухе коров’яче молоко, соєве борошно, жовток і білок курячих яєць та інші). Нині найбільш поширений спосіб підгодівлі бджолиних сімей обніжжям, яке заготовляють за допомогою пилковловлювачів і зберігають у сухому вигляді або в суміші з медом чи цукровою пудрою. Перед розкладанням у вулик суміш збагачують цукровою пудрою у 2–3 рази, додаючи теплий сироп і розмішуючи до тістоподібної маси. Для приготування корму із сухого обніжжя додають чотири частини цукрової пудри і насипають у комірки стільників. Стільники в гніздо ставлять поряд із розплодом. Для посилення льоту й запилювальної діяльності бджіл у теплицях пилок згодовують у порошкоподібному стані.

Як білковий корм бджолам дають знежирене соєве борошно дрібного помолу. Навесні за відсутності квіткового пилку в гнізді бджоли беруть будь–яке борошно. Добре використовують бджоли суміш у складі соєвого борошна та пилку в співвідношенні 3:1Як білкову підкормку з цукровим сиропом дають 20% коров’ячого молока. Ефективною є підгодівля бджіл дріжджами. Готують цукровий сироп у співвідношенні 1:1. Зважують 250 г пекарських дріжджів, ретельно перемішують з невеликою кількістю цукрового сиропу.

Вуглеводні підкормки.

Дорослі бджоли тривалий період можуть живитися цукровим сиропом, але вирощувати розплід, виділяти віск, інтенсивно збирати нектар, а також виконувати інші роботи вони не можуть, тому що цукор – вуглеводний корм, в якому немає життєво–необхідних речовин.

За нестачі меду в гнізді навесні сім’ї годують цукром. Іноді пасічники восени відбирають з гнізд бджіл частину кормового меду, а замість нього дають цукровий сироп, яким бджоли живляться весною. Для поповнення кормових запасів, навесні сім’ям дають густий корм (на 1 л води 2 кг цукру) і великими порціями (4–6 л). Цей захід проводять увечері (на ніч), що зменшує втрати бджіл, а також крадіжки. При цьому гніздо добре утеплюють, а льотки скорочують.

32.(17- Б.-в. підкормки). Запилення бджолами ентомофільних культур.

Запилення рослин бджолами – це перенесення пилку з одних квіток на інші під час збирання корму – важлива в природі взаємна пристосованість рослин і комах для їх розмноження. Запилення і запліднення рослин здійснюється таким чином: пилкові зерна, в яких містяться чоловічі статеві клітини рослин (спермії), утворюються в пиляках. Жіноча статева клітина (яйцеклітина) знаходиться у зав’язі маточки. Розвиток зав’язі, формування плодів і насіння можливі тільки після злиття сперматозоона з яйцеклітиною. Процес взаємної асиміляції двох статевих клітин називається заплідненням. Воно відбувається після того, як пилок буде перенесений з пиляків на приймочку маточки, тобто відбудеться запилення.

Медоносні бджоли, джмелі та інші види комах забезпечують запилення 4/5 квіткових рослин.

Взаємне пристосування бджіл та ентомофільних культур

Протягом історичного розвитку в рослин виробилися різні пристосування, що перешкоджають самозапиленню і сприяють потраплянню на приймочки пилку з інших квіток. Вони зумовлені будовою та фізіологічними особливостями квіток. До таких пристосувань належать: розміщення окремо чоловічіх та жіночих статевих органів, тобто одностатевість квіток в однодомних (огірок, гарбуз) і дводомних рослин (верба, коноплі); гетеростилія або різностовпчастість, коли в одних квітках високі стовпчики маточок і короткі тичинки, а в інших – низькі стовпчики і довгі тичинки, наприклад, у гречки, плакуна верболистого; різночасне достигання тичинок і маточок, внаслідок чого розсипання пилкових зерен пиляків не приводить до запилення через незрілість приймочок (у соняшнику та інших рослин родини складноцвітних), або закінчення функціонування приймочок до достигання власного пилку (в яблуні, груші); самостерильність, що характеризується нездатністю пилку проростати на приймочці маточки, або несумісністю статевих клітин при заплідненні, внаслідок чого виявляється самонеплідність, наприклад, у плодових дерев, коли запилення квіток навіть у межах одного сорту не дає врожаю.

Для приваблювання бджіл, джмелів та інших корисних комах, що здійснюють перехресне запилення, у рослин утворилися різні пристосування: виділення квітками ароматичних речовин, забарвлення пелюсток та інших частин у різні кольори, формування добре помітних великих суцвіть, своєрідна будова квіток. Найсильнішим фактором, що забезпечує різну активність відвідання квіток і перенесення пилку, є пожива для комах – нектар і пилок. Збираючи корм, бджоли увійшли в тісний взаємозв’язок з рослинами і приносять їм величезну користь. Ентомофільні сільськогосподарські культури поділяють на добре відвідувані бджолами, оскільки вони є добрими медоносами та пилконосами, і слабо відвідувані, в яких виділення нектару незначне або нектар малодоступний для бджіл. До першої групи належать гречка, еспарцет, соняшник, коріандр, до другої – конюшина червона, в якій через довгу трубочку вінчика бджоли не в змозі вибирати нектар, та люцерна, внаслідок складної будови квітки та явища ?трипінгу. В цілому медоносні бджоли запилюють до 80% ентомофільних рослин.

У районах інтенсивного землеробства значення бджіл, як запилювачів рослин, ще більше, оскільки, пасічники захищають бджолині сім’ї від отруєння пестицидами, які використовують для боротьби зі шкідниками і хворобами рослин та для знищення на полях бур’янів, тоді як поодинокі комахи в цих умовах масово гинуть. Бджолині сім’ї можна підвозити на запилення ентомофільних культур у певні строки, та в кількості відповідній установленим нормам. Отже, запилення бджолами ентомофільних сільськогосподарських культур є плановим. Тоді як запилення іншими комахами – стихійним.

Фактори,що впливають на запилювальну діяльність бджіл

Факторами, що підвищують запилювальну діяльність бджіл є збільшення кількості доступного нектару в квітці, нестача перги у гнізді, висока плодючість матки, дресирування бджіл, спрямована селекція на краще відвідування окремих культур.

Нектароносність квіток прямо залежить від усього комплексу агротехнічних заходів, властивостей грунту, сорту рослин, погодних умов під час цвітіння. На інтенсивність роботи бджіл впливають екологічні умови. вивчаючи активність бджіл на люцерні в чотирьох різних географічних зонах, спостерігали її найвищий прояв на півдні.

Нектаропродуктивність рослин залежить від багатьох факторів. Перш за все кожен вид рослин має свою нектарну продуктивність, яка є одією з ознак їх оцінки, тому дуже важливо за отримання нових сортів ентомофільних культур враховувати їх нектаропродуктивність. Наступним важливим фактором є час та тривалість цвітіння. Зав’язування плодів одного ж і того ж виду культури буде вище, якщо цвісти вона буде у першій половині літа. Будова квітки відіграє велику роль при запиленні

Для ефективного запилення ентомофільних культур пасіку слід підвозити безпосередньо до масивів, що цвітуть за 0,5–1 км, для того, щоб бджоли менше часу витрачали на польоти, та більше приносили нектару і пилку. Водність нектару, також впливає на збір та принесення його до вулика. Бджоли добре збирають нектар водністю 40–70%, але за відсутності таких медоносів, вони можуть збирати нектар і з пониженою вологістю. З метою запобігання льоту бджіл на інші медоноси, поле запилювальної культури рекомендується обсіювати по периметру спеціальними медоносами, які вирощують для бджіл.

Запилювальна здатність бджіл буде низькою, якщо кількість бджіл, що підвезена на запилення, буде нижче норми. Сила бджолиної сім’ї повинна становити не менше 12–14 вулочок.

Не всі породи бджіл однаково відвідують ентомофільні культури. Порода бджіл суттєво впливає на запилення. Значно краще запилюють люцерну українські степові бджоли порівнянно з карпатськими, крайнськими та кавказькими.

Одним із важливих факторів ефективного запилення ентомофільних культур є спосіб сівби та агротехнічні заходи. За широкорядного способу сівби рослини отримують більше світла, інтенсивніше проходить процес фотосинтезу, більше утворюється квіток, збільшується тривалість цвітіння. Надмірне внесення азотних добрив, збільшує зелену масу та пригнічує ріст та розвиток квіток. Внесення фосфорних, калійних добрив збільшує кількість нектару у квітках. продуктивність ентомофільних культур.