1/1. Історичні витоки видавничої справи у світі.

Книга пройшла довгий шлях розвитку. Перші книги називалися Кам’яними книгами. Писали на пальмових листках, бамбулі, шовку, металі, обструганих дощечках з дерева.

Грецьке слово «біблос» означає деревина. Тому деревяні дощечки з письмом стали називати бібліями.

Спосіб письма на бересті – подряпини кістяним шилом. У Вавилоні та Ассирії використовувалася глина. Глиняне письмо збереглося до наших днів. Спосіб письма на глиняних дощечках – літери вдавлювалися трикутною паличкою по вологій глині, так званий «клинопис». Обкладинкою таких книжок слугував дерев’яний ящик. Для того, щоб глиняні таблички не перемішалися, на них писали назву книги і в кінці писали перший рядок наступної таблички. З таких книг складалася перша бібліотека ассирійського царя Ашурбаніпала в 12 ст. до н. е., яка нараховувала більше 20 тис. глиняних табличок.

Єгиптянам матеріалом для письма служив папірус, який склеювали в сувої.

Спосіб письма на папірусі: нанесення фарби, виготовленої із сажі. Заголовні літери і перші рядки виписували червоним чорнилом. По латині «червоний» - «rubrum», звідси і «рубрикація. Писали і малювали тростниковоюпаличкою, яка називалася «калям». Папірусний сувій (звиток) використовували у єгиптян з 3000 р. до н. е. до 4-5 ст. н.е. В античному світі (Греція, Рим) теж послуговували папірусними звитками. На відміну від єгипетських, вони були невеликі та зручні і отримали назву «томи». Кожен том поміщався у капсулу (шкіряний футляр), на якій висіла дощечка з назвою книги – індекс. На звороті звитку писали ім’я автора, назву твору, короткий зміст. У кінці звитку ставили ім’я переписувача і на чиє замовлення був переписаний твір.

У 2 ст. до н. е. у м. Пергамі знайшли особливо оброблену шкіру тварини – пергамент. Спочатку робили звитки, а згодом почали зшивати в книгу – кодекс. Греки і римляни до 4 ст. н. е. використовували також книги з дощечок чи пластинок зі слонової кістки. Вони були з’єднані кільцями або ремінчиками. Від кількості дощечок книги називали по-різному (2 – диптих, 3 – триптих, багато – поліптих).

У 7 ст. в Китаї з’явилася ксилографічна книга. (ксилографія – гравюра на дереві; гравюра на дереві та відбиток такої гравюри). Гравюри та текст для такої книги вирізували на дерев’яній дощечці і вже з неї друкували по 2 сторінки аркуша паперу, який був винайдений Цай Лунєм у 105 р. Після видруку аркуші складалися в одну стопку. Характерна прикмета – початок книги з останньої сторінки.

В Європі ксилографічні книги з’явилися у Німеччині та Голландії у 1430-1450-х роках. При університетах на той час виникли майстерні з перепису книг – скрипторії. Університети видавали статути. У цих виданнях широко застосовували заголовні літери – ініціали. У цей час з’явилися ілюстрації і розфарбовували їх червоною та зеленою кіновар’ю, сріблом, золотом, лазур’ю. Кіновар – мінерал червоно кольору різних відтінків; сірчиста ртуть, червона фарба, яку добували із сірчистої ртуті.

Середньовічна книга була або дерев’яною, або шкіряною. Вона була багато прикрашеною. Ознаки середньовічної книги: оправа, що була витвором мистецтва, прикрашена золотою або срібною інкрустацією, діамантами, перлами; великі застібки; закладки з парчі.

В епоху Відродження книговидавнича справа у Європі досягла високого розвитку. На цей час склалися основні елементи книги, принципи її оформлення, редагування, виготовлення та розповсюдження книг.

У 15 ст. у Кореї починають друкувати книги окремими відлитими з бронзи літерами. В Європі в 1440 р. в м. Таарземі (Голландія) літери відливає Лаврентій Постер. Йоганн Гутенберг у 1450 р. винаходить друкарський станок, який дозволяє механізувати процес друку. З цього часу починається епоха друкованих видань. Хоча тривалий час рукописні видання все ж переважали. Але згодом технічний процес зробив книговидання більш дешевим та менш тривалим процесом.